Загальна характеристика пам'яті.
20.2. Дослідження пам'яті в сучасній когнітивній психології.
20.3. Довільне та мимовільне запам'ятовування.
20.4. Повторення і забування.
20.1.Загальна характеристика пам'яті
Найважливіша особливість психіки полягає в тому, що відображення зовнішніх впливів постійно використовується індивідом у його поведінці. Постійне ускладнення поведінки здійснюється за рахунок накопичення індивідуального досвіду. Формування досвіду було б неможливе, якби образи зовнішнього світу, що виникають у корі мозку, зникали зовсім. Вступаючи в різні зв'язки між собою, ці образи закріплюються, зберігаються й відтворюються відповідно до вимог життя й діяльності.
Запам'ятовування, збереження й подальше відтворення індивідом його досвіду називається пам'яттю.
Зазначеніпроцеси не є автономні психічні здібності. Вони формуються в діяльності та визначаються нею.
Перші психологічні дослідження пам'яті, що не втратили свого значення дотепер, були здійснені в рамках асоціативної психології, центральне поняття якої – поняття асоціації: якщо якісь психічні утворення виникають у свідомості одночасно або безпосередньо одне за одним, то між ними утворюється асоціативний зв'язок і повторна поява будь-якого елемента цього зв'язку неодмінно викликає у свідомості образи всіх її елементів.
Необхідним і достатнім чинником утворення зв'язку між двома враженнями вважається одночасність їх появи у свідомості. Усе різноманіття умов цієї появи може бути зведене: а) до просторово-часової суміжності відповідних об'єктів; б) їх подоби; в) їх розходження чи протилежності.
Наприкінці XIX ст. на зміну асоціативній теорії пам'яті прийшла гештальттеорія. Для неї вихідним поняттям і головним принципом, на базі якого пояснюються феномени пам'яті, є не асоціація первинних елементів, а їх споконвічна, цілісна організація – гештальт. Саме закони формування гештальту, за переконанням прихильників цієї теорії, визначають пам'ять.
Гештальтисти наголошували на значній долі структурування матеріалу, надання йому цілісності, організації в систему при запам'ятовуванні й відтворенні, а також на значенні намірів і потреб людини у процесах пам'яті. Вони дійшли висновку, що при запам'ятовуванні й відтворенні матеріал звичайно виступає у вигляді цілісної структури, а не випадкового набору елементів, що склався на асоціативній основі.
Погляди прихильників біхевіоризму на проблему пам'яті близькі до поглядів представників асоціативної психології. Єдине істотне розходження між ними полягає в тому, що біхевіористи підкреслювали роль підкріплень у запам'ятовуванні матеріалу і багато уваги приділяли тому, як працює пам'ять у процесі навчання.
Заслуга З.Фрейда та його послідовників у дослідженні пам'яті – це з'ясування ролі позитивних і негативних емоцій, мотивів і потреб у запам'ятовуванні й забуванні матеріалу. Завдяки психоаналізу були виявлені й описані психологічні механізми підсвідомого забування, пов'язані з функціонуванням мотивації.
У вітчизняній психології поширився напрямок дослідження пам'яті, пов'язаний із загальпсихологічною теорією діяльності.
Перебіг процесів запам'ятовування, збереження і відтворення визначається тим, яке місце займає даний матеріал у діяльності суб'єкта. Утворення зв'язків між різними уявленнями визначається не випадковими асоціаціями і не тим, який сам по собі матеріал, що запам'ятовується (наскільки добре він організований у структуру), а тим, що з ним робить суб'єкт.
Дата добавления: 2015-08-26; просмотров: 720;