Спонтанна активність

Психічний процес знаходить вираження в поведінковому акті, у зовнішній дії, спонукуваній за допомогою психічного процесу. У цьому своєрідність активності психічного процесу, що не тільки “оживляє”, але й одушевляє фізичну плоть організму.

При цьому конкретні параметри структури й динаміки цього акту не можуть бути безпосередньо виведені ні з фізіологічних зрушень усередині організму, ні з фізичних властивостей стимулів, що впливають на них. Це саме психічна активність.

Але водночас, оскільки ця активність не є однозначною рівнодіючою фізіологічних і фізичних сил, у ній немає наперед заданої і жорстко фіксованої програми, і суб'єкт може діяти, за словами Сєченова, “на багато ладів”, психічна активність виявляється й розрізняється як активність вільна [3; 9-17].

Рівні й форми психічного відображення

Один зі шляхів системного дослідження психічного процесу – це виділення його рівнів:

· · сенсорно-перцептиві процеси;

· · уявлення;

· · мисленнєво-мовлєнневі процеси, понятійне мислення, інтелект.

Рівні психічного відображеннярозрізняються:

– його глибиною й обсягом ;

– умовами, необхідними для формування й розвитку;

– особливостями прояву його регулюючої функції.

Сенсорно-перцептивні процеси – це генетично вихідний рівень відображення. Їх специфіка полягає в тому, що образ формується в умовах безпосередньої взаємодії суб'єкта з об'єктом і розгортається в реальному масштабі часу. Людина сприймає об'єкт у тім місці, де він знаходиться, і в той момент часу, у який він діє на органи чуття.

Уявлення: уява, образна пам'ять тощо – усі ці образи вторинні.

З погляду теорії відображення уявлення – це узагальнений образ, у ньому з'єднуються образність (наочність) і узагальненість. Уявлення – сполучна ланка між сприйманням і мисленням.

Мисленнєво-мовлєнневий рівень відбиває істотні зв'язки й відношення між явищами об'єктивної дійсності.

Відображення на різних рівнях здійснюється в різних формах – образній чи понятійній– та їх сполученнях.

В образі так чи інакше відтворюється оригінал, знак – заступник оригіналу; в образі відбивається одиничне, конкретне, суб'єктивно забарвлене, у знаку – сутність, загальне, абстрактне, очищене від суб'єктивності.

На рівні сенсорно-перцептивних процесів переважає образна форма, на рівні мисленнєво-мовлєнневих процесів – знак, на рівні уявлень – перехідна форма. Але зв'язки між рівнями й формами неоднозначні і нежорсткі, у реальному процесі психічного відображення співвідношення між ними змінюється.

17.2. Загальна характеристика відчуттів

Терміни “відчуття” й “сприймання” мають щонайменше двоякий зміст:

– використовуються для позначення філософських категорій і в цьому розумінні виступають як елементарні, первинні ступені індивідуального пізнання. При цьому вони розуміються і як психічні процеси, і як кінцеві результати цих процесів, тобто як певна форма психічного відображення зовнішнього світу;

– є найважливішими психологічними поняттями, у цьому розумінні відчуття й сприймання – певні види образів.

Відчуття – це найпростіший психічний процес, що полягає у відображенні окремих властивостей предметів і явищ матеріального світу, а також внутрішніх станів організму при безпосередньому впливі матеріальних подразників на відповідні рецептори.

Сприймання – відображення цілісних предметів і явищ при їх безпосередньому впливі на органи чуття.