Рівні й суб’єкти реалізації облікової політики

Необхідність формування облікової політики визначається тим, що вона має свої суб'єкти регулювання, якими є на рівні держави Міністерство фінансів України; Методологічна рада при Міністерстві фінансів України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України, Національний банк України, Державна податкова адміністрація, Державне казначейство, а на рівні підприємства, насамперед, власник, і це зумовлює вибір методичних прийомів, процедур і способів організації та ведення бухгалтерського обліку.

Зміст окремих елементів та методи, які використовуються під час формування облікової політики, залежать від рівня її реалізації. Виділяють три рівні суб'єктів облікової політики: державний, проміжний (галузевий, відомчий), локальний (підприємство).

Суб'єкт здійснює вплив на об'єкт шляхом реалізації функції, яку він виконує. У процесі формування облікової політики на різних рівнях домінують різні функції управління: регулювання на державному рівні; аналіз на галузевому (відомчому) рівні; організація на рівні підприємства.

Тому зміст діяльності з формування облікової політики на різних рівнях буде відмінним.

Державний рівень регулювання облікової політики передбачає визначення:

- рівня регламентації бухгалтерського обліку;

- єдиних принципів ведення обліку;

- єдино можливих та альтернативних варіантів методів оцінки й обліку окремих об'єктів для формування фінансової звітності;

- типового плану рахунків;

- форм фінансової звітності;

- кваліфікаційних характеристик працівників бухгалтерського обліку;

- міжгалузевих нормативів чисельності працівників бухгалтерського обліку;

- загальних вимог до проведення інвентаризації;

- вимог щодо документального забезпечення записів;

- альтернативних варіантів форм ведення обліку.

Нині в чинному законодавстві чітко визначено підходи до регламентування обліку, сформульовано принципи ведення обліку та фінансової звітності, законодавчо закріплено окремі елементи технології облікового процесу (інвентаризація, документування, форми ведення обліку). Є документи, що регламентують організацію роботи облікової служби. Розроблено та затверджено наказами Міністерства фінансів України 32 національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, які відповідають міжнародним стандартам, враховують правові норми провадження підприємницької діяльності, що дає можливість формувати інформаційну базу для аналізу ефективності функціонування суб'єктів господарської діяльності, виконання фінансових планів, розрахунку прогнозних показників розвитку підприємств та відповідних макроекономічних показників.

Проміжний (галузевий, відомчий) рівень облікової політики. Діяльність з формування облікової політики галузевого (відомчого) рівня повинна включати аналіз чинного законодавства з регламентування обліку, галузевих особливостей, практики ведення обліку, досягнень вітчизняної та зарубіжної науки і розроблення методичних рекомендацій стосовно:

— методики формування облікової політики підприємства;

— вибору та обґрунтування окремих елементів облікової політики та їх складових;

— впливу елементів облікової політики та альтернативних варіантів їх обліку на основні показники діяльності, оптимізацію оподаткування, формування інформації для потреб управління, що дасть можливість керівнику та власнику використовувати облікову політику як інструмент управління;

— тестування показників діяльності, економічної політики та стратегії підприємств для визначення цілей облікової політики підприємства і критеріїв вибору альтернативних варіантів;

— галузевих особливостей застосування П(С)БО.

Локальний рівень регулювання облікової політики. Трактування облікової політики як інструменту управління бухгалтерським обліком дає можливість визначити, що облікова політика на рівні підприємства повинна включати:

— методологічні питання, а саме: вибір методів оцінки та ведення обліку з альтернатив, дозволених законодавством під час формування фінансової звітності; розроблення методики ведення внутрішньо-господарського обліку та внутрішньої звітності; вибір систем оподаткування та елементів облікової політики, що впливають на податкові платежі;

— організацію технології ведення облікового процесу на підприємстві (визначення документообігу та документопотоків; вибір форми бухгалтерського обліку і техніки ведення облікових регістрів, звітності; організація внутрішнього контролю);

— організацію роботи бухгалтерської служби підприємства (визначення обсягу робіт та чисельності; організація робочого місця, режиму роботи; організація бухгалтерського діловодства).

Практичний досвід формування облікової політики вітчизняними підприємствами підтверджує застосування формального підходу, що зумовлює низьку ефективність облікової політики. Як правило, робота з формування облікової політики на практиці обмежується затвердженням наказу про облікову політику. В більшості випадків цей наказ розроблявся під час трансформування фінансової звітності відповідно до П(С)БО, а тому не відповідає сучасним умовам, має формальний характер, включає інформацію, яка дублює інші документи.