Розпізнавання зображень.

Народження робототехніки висунуло задачу машинного зору й розпізнавання зображень у число першочергових.

У традиційному розпізнаванні образів з'явився добре розроблений математичний апарат, і для не дуже складних об'єктів виявилося можливим будувати практично працюючі системи класифікації за ознаками, за аналогією й т.д.. Як ознаки можуть розглядатися будь-які характеристики розпізнаваних об'єктів. Ознаки повинні бути інваріантні до орієнтації, розміру й варіаціям форми об'єктів. Алфавіт ознак придумується розроблювачем системи. Якість розпізнавання багато в чому залежить від того, наскільки вдало придуманий алфавіт ознак. Розпізнавання складається в апріорному одержанні вектора ознак для виділеного на зображенні окремого розпізнаваного об'єкта, і лише потім у визначенні того, якому з еталонів цей вектор відповідає.

П. Уінстон на початку 80-х років звернув увагу на необхідність реалізації цілеспрямованого процесу машинного сприйняття. Ціль повинна управляти роботою всіх процедур, у тому числі й процедур нижнього рівня, тобто процедур попередньої обробки й виділення ознак. Повинна бути можливість на будь-якій стадії процесу залежно від одержуваного результату повертатися до його початку для уточнення результатів роботи процедур попередніх рівнів. У П. Уінстона, так само як й в інших дослідників, до рішення практичних задач справа не дійшла, хоча в 80-і роки обчислювальні потужності великих машин дозволяли почати рішення подібних задач. Таким чином, ранні традиційні системи розпізнавання, що ґрунтуються на послідовній організації процесу розпізнавання й класифікації об'єктів, ефективно вирішувати задачі сприйняття складної зорової інформації не могли.