Види читання

Існують два види читання: вголос( або голосне) і мовчазне (або читання про себе).

Мовчазному читанню передує голосне, яке, однак, не замінюється повністю читанням про себе, а триває впро­довж усього початкового навчання. Зменшується лише його питома вага у порівнянні з мовчазним читанням.

Така послідовність застосування видів читання продик­тована психічними особливостями дітей у засвоєнні напи­саного. На початковому етапі читання написане слово стає зрозумілим, коли воно вимовлене. Графічний код, тобто написане, розшифровується звуковим його відтво­ренням. Звучання ж слова уже відоме дитині і зрозуміле. Тому весь букварний період присвячується в основному голосному читанню. Воно домінує і на початковій стадії роботи над «Читанкою». У букварний період застосовується ще й читання пошепки.

Ця ж послідовність запровадження видів читання за­довольняє також і методичну вимогу навчання. Перші кроки в оволодінні технікою читання потребують пильної уваги і допомоги учителя. Саме читання вголос дозволяє успішно здійснювати «зворотний зв'язок»: ступінь володіння техні­кою читання легко контролюється вчителем. Крім цього, читання вголос активізує роботу всього класу, воно допо­магає тим, хто відчуває труднощі у набутті навичок читання. У процесі читання вголос діти вчаться виразно відтворювати написане. Усе це враховується в методиці читання при ви­значенні його місця у навчанні дітей молодшого шкільного віку.

Кожен із перелічених видів читання має практичну вагу в підготовці активного читача. Голосне читання, що відпо­відає вимогам виразного читання, сприяє кращому усвідомленню прочитуваного, посилює виховний та естетичний вплив на слухачів. До цього прагне вчитель. Здійсню­ється воно застосуванням різноманітних форм учнівського читання: індивідуального, хорового, «ланцюжкового», ви­біркового, в особах. Кожна з цих форм задовольняє певну методичну мету.

Індивідуальне читаннядозволяє здійснювати роботу з окремим учнем: навчати чи контролювати його успіхи. І все ж воно не виключає залучення однокласників до ознайом­лення з текстом.

Хорове читаннядопомагає вчителеві вирівняти уміння і навички читання всіх учнів чи «підтягти» окремих з них до рівня інших. Можна практикувати також читання всіма учнями впівголоса.

«Ланцюжкове» читання— це й ефективна форма активі­зації учнівської діяльності в класі, це й засіб контролю за вже вивченим, це й практичний прийом удосконалення на­вичок виразного читання. Такі функції воно виконує зав­дяки принципу його організації: текст читають учні по од­ному реченню, передаючи «естафету» читання сусідові.

До вибіркового читаннявдаються переважно при аналізі твору: коли необхідно знайти найбільш важливі місця для розуміння ідеї твору, процитувати оцінку, яку дає автор вчинкам персонажів, нагадати присутнім опис природи, подій тощо. Іноді вибірковим називають таке читання, коли класовод обирає для прочитування тексту тих учнів, певні уміння яких він хоче проконтролювати.

Читання в особах,відоме ще з букварного періоду,— один з результативних способів навчання виразному читан­ню. Його застосування можливе як при читанні окремих оповідань, так і при вивченні байок і казок. Читання в особах доцільно поєднувати з інсценуванням.

Незаперечний вплив усіх цих форм голосного читання і на культуру мовлення учнів: читаючи вголос, діти виробляють орфоепічні норми, замислюються над правильним виразом думки. Усе це змушує не відмовлятися від голосного читан­ня протягом усього часу навчання дітей молодшого шкіль­ного віку. Його слід широко практикувати також і в умовах роботи з дітьми в малокомплектній школі.

Доказом практичного значення мовчазного читання слу­жить його широке застосування у повсякденному житті. Без нього не можна уявити самостійного читання газет, книжок, документів. Воно є основним видом читання в жит­тєвій практиці людей. Переваги його у порівнянні з голос­ним читанням — в економії часу, адже темп читання про читання мовчки продуктивніше за голосне читання. Тому в методиці читання йому відводиться належне місце. Але провідним видом залишається все ж голосне читання і в 3, і в 4 класах.

Відомі різні прийоми навчання названим двом видам чи­тання.

При навчанні дітей голосному читанню велику роль ві­діграє зразкове виразне читання вчителя. На різних етапах навчання він демонструє вимову слів, прочитування речень, абзаців і цілих текстів. При опрацюванні ж творів худож­ньої літератури приклад виразного читання (чи декла­мації) повинен справляти особливе враження. Звідси ви­мога — кожному майбутньому вчителеві досконало воло­діти технікою виразного читання, глибоко усвідомити його критерії і застосовувати їх на практиці.

Хоч до мовчазного читання учні готуються в час роботи над букварем, на уроках читання можна відвести певний час для вироблення сталих навичок мовчазного читання, якщо в цьому є потреба. Подальша робота над виробленням навичок мовчазного читання здійснюється поетапно. Пер­ший етап — мовчазне читання уже прочитаних вголос тво­рів, поглиблене осмислення прочитаного: відповіді на за­питання, добір речень для ілюстрацій до характеристики персонажів, визначення головної думки твору та ін. За ним іде етап читання про себе без попереднього голосного читан­ня, але після підготовчої роботи. По закінченні мовчаз­ного читання рекомендується прочитати текст вголос і під­дати його більш детальному розбору. Пропонуючи мовчаз­не читання, слід визначати час для опрацювання матеріалу. Це активізує роботу учнів і привчає їх до швидкого чи­тання.

Коли учні набудуть навичок мовчазного прочитування і розуміння тексту, читання про себе можна вводити для ознайомлення з текстом твору. Це значить, що після підго­товчої роботи до сприймання змісту твору — розповіді про історичні умови, у яких відбуваються події, тощо — вчитель пропонує прочитати про себе твір, після чого одразу ж переходить до його аналізу. Це, однак, не означає, що, навчившись мовчазному читанню, учні повністю перехо­дять до цього виду ознайомлення з новим твором. Читання вголос і в 3, і в 4 класах як вид роботи не виключається. Обидва види читання застосовуються паралельно. Порядок їх застосування залежить від теми твору, жанру, завдань, які розв'язує вчитель на конкретному уроці. Емоційно насичені твори доцільно прочитувати вголос. Мабуть, є рація читати вголос твори, побудовані на діалогах,

Однак який би вид читання класовод не застосовував, він повинен прагнути до того, щоб читання було осмис­леним. Щоб упевнитись у тому, що учні усвідомлюють го­лосно чи мовчазно прочитаний твір, необхідний контроль. При голосному читанні перевірка розуміння прочитаного здійснюється і в процесі, і по його завершенні. Мовчазне ж читання контролюється усним опитуванням лише після того, як учні ознайомляться з текстом твору. Перевіряючи ступінь розуміння змісту прочитаного, слід ураховувати, проводилась попередня підготовка чи ні, одержували учні завдання перед мовчазним прочитуванням тексту чи ніяких завдань учитель не давав. Методика, наприклад, рекомендує перед мовчазним читанням давати учням різного типу зав­дання; готувати себе до переказу, бути готовим до вибірко­вого голосного читання, підготуватись до відповідей на за­питання; після ознайомлення поділити оповідання на ча­стини, дати заголовок кожній з них; дібрати малюнки до прочитаного чи пояснити заголовок твору.

Різні завдання потребують і різних форм контролю про­читаного. Певна річ, що характер завдань і контрольних моментів, застосовуваних після мовчазного читання, зале­жить від ступеня оволодіння учнями технікою читання, уміння сприймати і засвоювати зміст читаного, культури мовлення дітей. Це враховує вчитель у визначенні мети кожного уроку, досягнення якої повинно сприяти поступо­вому оволодінню вимогами, які ставить програма з читання.