Права громадян у сфері соціального забезпечення.

Право на соціальне забезпечення — це визнані й гарантовані державою і міжнародним співтовариством можливості людини задовольняти на прожитковому рівні свої фізіологічні, та духовні потреби. Це право не може бути відчужене, відібране, обмежене чи подароване. Воно належить кожному з моменту народження і до смерті. Держава визнає його шляхом фіксації в Конституції та поточному законодавстві.

У реальному житті людина має право не на всі види соціального забезпечення одночасно, а на якийсь один із них. Узагальнююче поняття право на соціальне забезпечення, як правило, застосовується в конституційному праві при характеристиці однойменного права людини, а в праві соціального забезпечення вживається термін право на конкретний вид соціального забезпечення.

Чинне законодавство передбачає право людини на пенсійне забезпечення, забезпечення грошовими допомогами, надання пільг, компенсацій, натуральних допомог та соціальних послуг у спеціально створених для цього соціальних закладах. Для кожного виду соціального забезпечення дається перелік осіб, які мають на нього право; умови, за яких особа може реалізувати це право; розмір і терміни виплати; порядок надання соціального забезпечення.

Під гарантіями права на соціальне забезпечення розуміють умови і засоби, які забезпечують його фактичну реалізацію та надійний захист. До них належать матеріальні (соціальна спрямованість економіки, економічна багатоманітність, державні й приватні фонди соціального страхування), політичні (розподіл влади, політичний плюралізм, виборча система), ідеологічні (демократична суспільна думка, необхідний освітній рівень, доступ до інформації), правові (демократичне, соціальне законодавство, конституційно-судовий, судовий, адміністративний та міжнародно-правовий захист).