Фонд державного майна

Є одним з основних суб'єктів управління державними корпоративними правами. Державна акціонерна компанія (ДАК) являє собою відкрите акціонерне товариство, в якому державі належить пакет акцій, що відповідно до законодавства забезпечує правомочність рішень загальних зборів акціонерів (60%).

Державні акціонерні компанії створюються трьома основними шляхами:

- акціонування державних підприємства, які відповідно до законодавства України не підлягають приватизації;

- заснування державної акціонерної компанії;

- придбання державою пакетів акцій у інших власників.

Від імені держави засновником та акціонером державної акціонерної компанії є визначений Кабінетом Міністрів України орган, уповноважений управляти об'єктами державної власності. У разі, коли державі належать усі акції державної АК, повноваження загальних зборів здійснює як єдиний акціонер відповідний орган, уповноважений управляти об'єктами державної власності.

Акції ДАК можуть бути передані в управління уповноваженим особам. Під час передачі акцій ДАК в управління уповноваженим особам Кабмін може визначити особливі умови здійснення управління та обов'язковий розмір дивідендів від прибутку компанії, які спрямовуються до державного бюджету.

Кабінет Міністрів може делегувати повноваження з управління об'єктами державної власності міністерства, іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, об'єднанням підприємств, організаціям. Уповноваженими особами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, які здійснюють управління акціями, частками, паями, що належать державі. Уповноважена особа може здійснювати управління державними корпоративними правами одного або кількох товариств. Уповноважена особа призначає свого представника, відповідального за управління державними корпоративними правами, з числа працівників їх центральних апаратів або підвідомчих їм органів. Призначення уповноважених осіб відбувається за конкурсом, на якому пропонуються умови здійснення управління.

Особливості податкової політики в корпоративному сектор:

- не оподатковуються податком на додану вартість операції з первісного розміщення цінних паперів;

- операції з випуску (емісії) акцій є об'єктами справляння державного мита (при реєстрації інформації про емісію акцій у розмірі 0,1% від їх номінальної вартості);

- передача прав власності на емітовані акції підлягає оподаткуванню податком на додану вартість (чим ліквідніша акція і чим більше оборотів вона здійснює, тим більше вона приносить податку на додану вартість, що являє собою додаткове обкладення і впливає на ринкову вартість;

- авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки відповідно до законодавства вноситься до бюджету до виплати дивідендів;

- виплата дивідендів на користь фізичних осіб за акціями, які мають статус привілейованих. прирівнюється з метою оподаткування до виплати заробітної плати з відповідним оподаткуванням та включенням суми виплат до складу валових витрат платника податку;

- доходи, отримані у вигляді дивідендів, які були оподатковані під час їх виплати, не обкладаються прибутковим податком;

- доходи, отримані від купівлі – продажу акцій та інших корпоративних прав, оподатковуються відповідно до вимог про прибутковий податок, як інші доходи (оподатковується різниця між доходом, отриманим від продажу акцій, та документально підтвердженими витратами на їх придбання);

- відповідність за внесення податку до бюджету несе громадянин, який здійснив продаж корпоративних прав (акцій).

Питання 2. Управління рухом акцій на первинних і вторинних ринках цінних паперів

Первинним ринком вважається купівля – продаж цінних паперів перших випусків, вторинним – такі самі дії з існуючими (зареєстрованими) цінними паперами. Відповідно корпоративне управління рухом акцій має дві стадії:

1. При первинному розміщенні

2. При подальшій підтримці та створенні умов зростання їх ринкової вартості.

При вдалому первинному розміщенні акцій емітент отримує інвестиції, які можна використані на формування виробничого потенціалу, при додатковому випуску акцій залучені кошти можна спрямувати на модернізацію та розвиток виробництва. Попит на випущені цінні папери приносить компанії певні рекламні переваги, надійність у конкурентній боротьбі. У разі невдалої реалізації значна кількість акцій може перейти в руки осіб, які мають свої інтереси, що можуть не збігатися з інтересами більшості власників товариства.

Для здійснення первинного розміщення акцій, як правило, укладається угода з дилерами (андерайтерами). При проведенні андерайтингу посередник надає емітенту хоча б одну із послуг:

- консультує емітента про час, термін, обсяги та інші характеристики емісії;

- здійснює викур частки емісії або всього обсягу емісії цінних паперів у емітента;

- розміщує емісію серед інвесторів.

Основним елементом андерайтингу є викуп цінних паперів у емітента. Успішне проведення андерайтингу передбачає викуп цінних паперів за нижчою ціною і подальше розміщення їх на ринку за вищою ціною (андерайтинговий дисконт).

Останнім часом посередники намагаються уникати класичного типу андерайтингу, і контракт на здійснення викупу за фіксованою ціною не підписують. Андерайтери консультують емітентів і допомагають їм за певну винагороду здійснити розміщення цінних паперів на ринку.

Вторинне розміщення корпоративних цінних паперів може здійснюватися через механізм фондової біржі та системи позабіржової торгівлі. На вторинному ринку фінансові посередники забезпечують стабільне функціонування ринку, а також задовольняють інтереси юридичних та фізичних осіб щодо інвестування коштів у фінансові активи та вилучення їх з процесу інвестування. При цьому інститути ринку не тільки задовольняють потреби інвесторів щодо купівлі – продажу фінансових активів на регулярній основі за ринковою ціною, а й надають інформаційні, консультаційні, управлінські послуги.

Процес інвестування коштів на первинному та вторинному ринках дещо відрізняються. На первинному ринку це процес односторонній – направлений на збільшення обсягу коштів, інвестованих у різні галузі економіки. На вторинному ринку це процес двосторонній, оскільки інвестування коштів у певні цінні папери одним інвестором обов'язково з вилученням коштів іншим інвесторам.

Фондова біржа являє собою організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. В Україні перша фондова біржа була створена в 1862 р. в Києві, яка припинила свою діяльність у 1930 р.

В незалежній Україні перша фондова біржа була створена в 1991 р. (Українська фондова біржа). На даний час в Україні працюють декілька фондових бірж: Київська міжнародна. Донецька, Придніпровська. Торги цінними паперами здійснює Українська міжбанківська валютна біржа. Поступово створюється система багатофакторної організації фондового ринку: мережа центрів сертифікаційних аукціонів, позабіржова фондова торгівельна система, система незалежних реєстраторів іменних цінних паперів.

Фондова біржа являє собою акціонерне товариство (не менш як 20 засновників, які мають дозвіл здійснення комерційної комісії діяльності щодо цінних паперів). Фондова біржа – організація, яка створюється без мети отримання прибутку і не виплачує доходів від власної діяльності своїм членам. Займається виключно організацією укладання угод та продажу цінних паперів і їх погодних. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.

Фінансова діяльність фондової біржі може здійснюватися за рахунок продажу її акцій, що дають право вступати в її члени, регулярних членських внесків членів біржі та біржових зборів з кожної угоди, що укладається на біржі.

Завдання фондової біржі:

- збільшення кількості й розширення номенклатури цінних паперів, які котируються на фондових біржах, розширення торгівлі похідними цінними паперами;

- удосконалення нормативної бази функціонування фондового ринку, розвиток системи підготовки кадрів для фондової діяльності, розвиток інформаційного забезпечення учасників корпоративного сектору;

- підвищення координаційної роботи всіх фондових бірж України, об'єднання їх зусиль для від лагодження торгів, їх модернізації і переходу на сучасний електронний обіг.

З метою здійснення державного контролю Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку призначаються державні представники на фондових біржах.

У корпоративному управлінні рухом акцій його суб'єктів насамперед хвилює надійність паперів і підтримання їх належної ліквідності. Тому значна частина менеджерів корпорацій звертається за допомогою до фахівців фондових бірж.

Рух акціонерного фіктивного капіталу здійснюється не тільки на фондових біржах. Значна частина акцій купується не позабіржових фондових ринках. Таку ринки в економічній літературі отримали назву «дилерські», «паралельні», «вуличні». На таких ринках здійснюється первинне розміщення акцій, у тому числі підприємств, що приватизуються.. Як правило, ринки позабіржової торгівлі створюються і функціонують у системі «прибіржової» торгівлі, і розвиток їх технічної бази надає їм рис організованої фондової торгівлі. В Україні створена Асоціація «Позабіржова фондова торговельна система» (ПФТС). ПФТС розроблена і діє як багатофункціональна система для забезпечення діяльності брокерів і дилерів з розміщення фінансових інструментів. Вона має певну матеріально-технічну базу, яка об'єднує офіси фінансових посередників – учасників Системи.

Завдання ПФТС:

- торгівля акціями в режимі реального часу (виставляти котирування, отримувати оперативну інформацію про стан ринку, укладати угоди);

- здійснення обміну повідомленнями на дисплеях;

- надання режиму перегляду стану фондового ринку зацікавленим сторонам.

Асоціацію утворюють фінансові посередники, які мають права на здійснення всіх видів діяльності з випуску і обігу цінних паперів, сплачують вступні і поточні членські внески.

На високо розвинутих ефективних ринках фінансових посередників допомагають інвесторам у прийнятті зважених та оперативних рішень щодо інвестування коштів у фінансові активи і забезпечують реалізацію цих рішень. На таких ринках посередники забезпечують не тільки оперативне інвестування, а й оперативне вилучення коштів інвесторами, забезпечують тим самим ліквідність ринку.

При обслуговуванні учасників ринку одні фінансові посередники надають широкий спектр фінансових послуг (комерційні банки: здійснення великої кількості операцій від імені та за рахунок клієнтів як на ринку позикових капіталів, так і на фондовому ринку), інші – спеціалізовані послуги. До спеціалізованих фінансових інститутів належать страхові, інвестиційні компанії, брокерські та дилерські фірми та ін.

Питання 3. Фінансові посередники в системі корпоративного управління

Фінансові посередники – компанії, які надають своїм клієнтам послуги в галузі інвестування; інститути, які організують безпосереднє регулювання попиту та пропозиції на фінансові ресурси в економіці, основні суб'єкти ринку капіталів.

Функції фінансових посередників:

- економія на деяких операціях внаслідок спеціалізації;

- залучення вільних інвестиційних ресурсів і спрямування їх у корпоративний сектор;

- вплив на структурну перебудову і динаміку руху економічних процесів;

- зниження рівня ризиків при інвестиційний діяльності;

- надання консультацій стосовно корпоративного управління.