Соціально-економічних формаціях

План

1. Протиріччя науково-технічного прогресу і їхній вплив на зміст і умови праці.

2. Стимули праці і їхня соціально-економічне значення.

3. Формування нових економічних стимулів при зміні соціально-економічних формацій.

4. Зміни в суспільно-економічній структурі суспільства.

5. Розподіл сукупного суспільного продукту.

6. Трудові ресурси, сукупний фонд робочого часу, маса праці.

1. Протиріччя науково-технічного прогресу і їхній вплив на зміст і умови праці

З розвитком суспільного виробництва, яке характеризується пануючими в суспільстві виробничими відносинами, змінюється характер змісту й умов пра­ці. Виробничі відносини визначають як громадську організацію праці даної фо­рмації, так і мотиви виробничої діяльності членів даного суспільства. Науково-технічний прогрес не може визначати характер праці, тому що машина одного й того ж виробничого призначення може стати для працівника і благом і новим засобом посилення його експлуатації. Це залежить від форм власності і суспі­льних умов застосування нової техніки.

Неоднозначний, часто суперечливий вплив науково-технічний прогрес здій­снює на зміст і умови праці. Так з розвитком техніки і технології удосконалю­ється і створюється нова техніка, посилюється її потужність, підвищується про­дуктивність, з'являються нові якості. Це позитивне начало і воно сприяє збагаченню змісту праці. Але разом з тим у виробництво втягують більш ефективні і часто більш шкідливі хімічні речовини, що не мають чітких нормативів, підви­щується ступінь небезпеки. Це негативно позначається на умовах праці, праце­здатності і здоров'ї працівників.

2. Стимули праці і їхня соціально-економічна значимість

У соціалістичній державі праця була безпосередньо суспільною і тому пла­номірно організовувалася в масштабах усього суспільства. Таким чином, згла­джувалися протиріччя між гранично жорсткою регламентацією його викорис­тання на окремих підприємствах і невтримному марнотратстві в загальнодер­жавних масштабах. Формально трудящі були колективними власниками засобів виробництва, тобто працювали на себе, а їхня праця була добровільною, свідо­мою, творчою.

Серед основних стимулів до праці необхідно відзначити наступні:

Перше - розуміння працюючими суспільної корисності праці на благо дер­жави.

Другим стимулом праці була суспільна думка, формована дотриманням норм моралі.

Третім - результати соц. змагання, участь в ньому і всілякі форми винагород за перемогу.

Четвертим - суспільна оцінка трудових заслуг працівника.

П'ятим - участь трудящих у керуванні підприємством і виборними органа­ми.

Характер праці визначався трьома основними показниками:

- особливостями її громадської організації;

- відношенням до неї безпосередніх виробників;

- стимулами участі в трудовій діяльності.

3. Формування нових економічних стимулів при зміні

соціально-економічних формацій

Зміни в характері праці привели до її нової громадської організації, що являє собою конкретний прояв пануючих у суспільстві виробничих відносин. Паную­чих тому, що всяка суспільно-економічна формація виростає на базі попере­дньої формації і протягом певного часу зберігає залишки старого. Вони зника­ють тільки в міру становлення суспільства.

Громадська організація праці охоплює наступні елементи:

- методи залучення людей до праці і способи їхньої взаємодії з засобами ви­робництва;

- види і форми поділу і кооперації праці;

- відтворення робочих сил.

При ринковій системі господарювання не стільки з'являються нові елементи, скільки змінюються їхні форми прояву викликаних соціально-економічною структурою суспільства, підприємницької і соціальною активністю більшої ча­стини населення. В умовах формування демократичного суспільства з ринко­вою економікою відбувається зміна показників і напрямків розвитку виробниц­тва. Трудящі стають прямими власниками засобів виробництва чи беруть участь у прибутку. У цій формації розвивається підприємництво. Серед стиму­лів трудової діяльності переважають матеріальні. При цьому також виникає і багато негативних факторів, основним з який є невідповідність плати за працю безпосереднім трудовитратам внаслідок інфляції. Внаслідок погоні за матеріа­льними стимулами на підприємствах знижується вирішення соціальних про­блем і умов праці, що призводить до зниження ефективності суспільного виро­бництва.

4. Зміни в суспільно-економічній структурі суспільства

В економічно розвинених країнах впроваджується економічне присилування або "дисципліна голодом". Однак цей метод не кругом прийнятний, так як не забезпечує поголовного залучення в суспільне виробництво всіх шукаючих ро­боту. Власники засобів виробництва прагнуть до впровадження нових техноло­гій, що, природно, призводить до скорочення робочих місць і поповнення армії безробітних. Виникає конкуренція в боротьбі за робочі місця і внаслідок цього можливість підвищення рівня інтенсивності праці. Цей метод також не прийня­тний і для тих, хто має інші джерела прибутку (навіть підпільні). Для залучен­ня їх капіталів до виробництва та їх самих як керівників, застосовуються насту­пні пільги: державні субсидії, дипломатичний та військовий захист їх інтересів за рубежем.

Серед методів залучення до праці в демократичному суспільстві виділяють­ся:

1) суспільно-законодавчі: право на працю, закріплене в Конституції України;

2) матеріальні, котрі відрізняються від попереднього соціалістичного суспільства тим, що оплата за працю здійснюється по затребуваній суспільством споживчій вартості товарів та послуг;

3) моральні, котрі визначаються суспільством згідно з соціальним пріорите­том, наприклад, розвиток екології.

До негативних явищ можна віднести підвищену неоднорідність суспільства внаслідок значної різниці в оплаті праці, що призводить до збільшення розриву між непрацюючим та зайнятим населенням.

5. Розподіл сукупного суспільного продукту

Обов'язковою умовою організації будь-якої спільної колективної праці явля­ється її розподілення та кооперація. В умовах будь-якої суспільно-економічної формації на макрорівні існує три взаємопов'язаних види розподілення праці:

- загальний, котрий визначається потребами пропорційного розвитку сус­пільного виробництва в умовах сформованого міжнародного розподілення пра­ці з урахуванням інтересів усіх трудящих, а не тільки імущих класів;

- приватний, котрий визначається потребами в розвитку суспільного гос­подарства перспективних галузей, а також інтересами вкладення коштів у роз­виток капіталу і прискоренням окупності наукомістких технологій;

- одиничний, котрий сприяє підвищенню культурного і технічного рівня робочих, їх всебічному розвиткові, переорієнтації на нові спеціальності в умо­вах ринкової економіки.

Розподілення сукупного суспільного продукту означає, що суспільство при розподілі життєвих благ повинно враховувати кількість праці (її тривалість та інтенсивність) і якість самої робочої сили (рівень освіти, кваліфікації), склад­ність виконуваної роботи. Крім цього необхідно враховувати умови праці, їх тяжкість, напруженість, шкідливість, небезпечність, а також результативність праці (якість продукції та економії матеріальних витрат).

На розподілення сукупного суспільного продукту впливають форми власнос­ті на засоби виробництва і соціально-економічна неоднорідність праці. В міру формування і розвитку демократичного суспільства з ринковою економікою повинні стиратися соціально-економічні відмінності праці, підвищуватися до­бробут народу, посилюватися соціальна захищеність осіб з обмеженою праце­здатністю. Зростає значимість таких особистісних факторів як ініціативність, заповзятливість, відповідальність, творчий підхід до справи, результативність праці. Все це буде мати місце, якщо у суспільстві буде безперервно здійснюва­тися відтворення робочої сили.

Відтворення робочої сили включає відтворення роботоспроможності трудя­щих за рахунок втрати енергії на виконання виробничих операцій, постійне відновлення працівників, котрі вибувають із суспільного виробництва за раху­нок нового покоління, підготовку і перепідготовку працівників, обумовлену на­уково-технічним прогресом і потребами ринкової економіки.

Різновиди відтворення робочої сили: просте, здійснюване в тих же обсягах, що й існуюче та розширене, здійснюване з урахуванням зростання суспільного виробництва (забезпечення цього виду відтворення робочої сили бере на себе держава)

Специфіка відтворення робочої сили полягає в забезпеченні таких показни­ків, як:

• підвищення матеріального рівня членів суспільства, соціальна захище­ність осіб з неповною працездатністю (працездатних інвалідів), охорона мате­ринства, дитинства, розвиток охорони здоров'я, організація профілактики за­хворювань, пільгових режимів праці;

• раціональне використання трудових ресурсів;

• підвищення загальноосвітнього рівні та рівня знань за фахом;

• перерозподіл робочої сили згідно з потребами ринкових відносин.

6. Трудові ресурси, сукупний фонд робочого часу, маса праці

Виробництво матеріальних благ та послуг пропонує наявність двох необхід­них компонентів: матеріальних ресурсів (сировина, обладнання і т.д.) і людсь­ких, тобто працівників з професійними навичками і знаннями. Однак між цими елементами є принципова різниця. Людські ресурси - це люди, котрі не тільки створюють, але й споживають матеріальні блага та послуги. Люди ж далеко не однакові в своїх матеріальних та духовних потребах. Це обумовлено віком, статтю, здоров'ям, сімейним станом, освітою та іншими факторами. Конкрет­ним вираженням людських ресурсів являються трудові ресурси.

Трудові ресурси представляють собою частину населення країни, котра в си­лу психофізіологічних і матеріальних якостей здатна виробляти матеріальні блага та послуги. Інакше кажучи, трудові ресурси - це реальні та потенційні працівники.

Трудові ресурси складаються із працездатних громадян, працюючих в еко­номіці країни. Працездатним населенням країни вважають чоловіків у віці 16 -59 років та жінок у віці 16-54 роки за виключенням непрацюючих інвалідів праці та війни. Межі працездатного віку носять умовний характер і можуть змі­нюватись. Нижня вікова межа обумовлена терміном навчання в початковій школі, а верхня вікова межа визначається правом отримання пенсії при досяг­ненні чоловіками 60 років і жінками 55 років.

В країнах з розвиненою ринковою економікою існує поняття економічно ак­тивне населення. Згідно з міжнародними стандартами до нього відносяться за­йняте населення і безробітні, шукаючі роботу.

В Україні та за рубежем використовується поняття "робоча сила". Межі її не визначені. Іноді під ним розуміють реальних та потенційних працівників, тобто практично також трудові ресурси. Іноді це поняття використовується в більш вузькому розумінні, як загальна кількість працівників підприємства або галузі господарства.

Кількісна характеристика трудових ресурсів вимірюється такими показника­ми як облікова чисельність, явочна і середньо облікова чисельність працівників.

Облікова чисельність - це чисельність працівників облікового складу на пев­ну дату з урахуванням прийнятих та вибувши за цей день працівників.

Явочна чисельність - це кількість працівників облікового складу, котрі яви­лися на роботу.

Різниця між явочним та обліковим складом характеризує кількість простоїв (відпустки, хвороби, відрядження і т.д.).

Середньо облікова чисельність працівників за місяць визначається шляхом підсумовування чисельності працівників облікового складу за кожен день міся­ця, включаючи святкові та вихідні дні і ділення одержаної суми на кількість ка­лендарних днів місяця.

Сукупний фонд робочого часу Ф_с визначається шляхом множення середньо облікової чисельності працівників (Ч_СП) на середню тривалість робочого часу (Т_РВ)

Співвідношення між працездатними членами суспільства, зайнятими в суспі­льному виробництві, домашньому і особистому господарстві, між працею в ма­теріальному виробництві і працею поза виробничою сферою між затратами праці на обслуговування населення і затратами на державне регулювання – це основні пропорції сукупного фонду робочого часу. Вони характеризують суспі­льну організацію праці. Питома вага галузей промисловості в сукупному про­дукті визначається по чисельності зайнятих в них працівників на ряду з показ­никами технічного рівня і рівня виробництва праці.

Раціональна організація праці в суспільстві дозволяє сконцентрувати основну його масу в найбільш прогресивних галузях промисловості, переозброїти їх і добитися підвищення випуску продукції при тих же затратах праці.

Маса праці - це категорія, яка визначається сукупним фондом робочого часу суспільства. Вона представляє собою добуток чисельності працездатного насе­лення на баланс робочого часу одного працівника на рік. Ця величина також визначає співвідношення між працюючим і непрацюючим населенням, раціо­нальності використання робочої сили, так як демократичне суспільство повинне прагнути до найбільш повного залучення населення до суспільного виробницт­ва.

Лекція № 3