Структурної політики держави

Структурна політика держави – це комплекс заходів щодо розвитку окремих елементів економічної системи, які сприяють вирішенню актуальних проблем суспільства, забезпечують економічний розвиток та конкурентоспроможність економіки.

Світова практика господарювання сформувала два типи структурної політики: пасивний та активний.

Пасивна структурна політика зводиться до створення правової бази для вільного переміщення факторів виробництва з однієї сфери в іншу, з однієї галузі в іншу, з одного регіону в інший. При цьому структура економіки змінюється внаслідок зміни норми прибутковості. Якщо в галузі попит перевищує пропозицію, то це призводить до зростання цін і збільшення норми прибутковості. Капітал з інших, менш прибуткових галузей, переливається в цю галузь, збільшуючи тим самим виробництво товарів.

Активна структурна політика полягає в тому, що використовуючи державні важелі, органи управління сприяють прискоренню структурних зрушень в економіці. Такими важелями є державна програма структурних перетворень, пряме державне інвестування програм структурної перебудови, створення спеціальних фондів, залучення іноземних і приватних інвестицій, податкові і кредитні пільги.

Активна політика визначає пріоритети, насамперед щодо вдосконалення галузевої структури економіки. При визначенні пріоритетних галузей виходять з таких критеріїв: експортного потенціалу галузі, перспектив попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку, розв’язання проблем зайнятості населення, вирішення екологічних проблем.

З огляду на це, пріоритетними групами галузей структурних перетворень визнані:

v наукомісткі та технологічні галузі – ракетно-космічна, літакобудування, робототехніка, біотехнології,

v галузі АПК, для яких створенні найкращі природні умови, традиції виробництва – харчова, кондитерська, консервна,

v галузі транспорту, зв’язку, телекомунікацій – транзит нафти та газу, міжнародні перевезення,

v рекреаційно-туристичний та оздоровчий комплекси.