Російська філософія в XVIII – XIX ст.

Великий внесок у розвиток філософії було здійснено російською суспільною і науковою думкою.

В середині ХVIІІ ст. Росія на рівні з Францією стає центром розвитку метафізичного матеріалізму, до найбільш видатних представників якого відносяться М.В.Ломоносов (1711-1765) і О.М.Радіщев (1749-1802).

Філософські погляди Ломоносова де в чому відрізнялися від поглядів Радіщєва. Головну увагу в своїх філософських роздумах він приділяв дослідженню питань, пов'язаних з характеристикою матерії та руху.

Ломоносову–матеріалісту належить перша природознавча гіпотеза атомно-молекулярної побудови матерії.

Великим внеском Ломоносова в світову науку і філософію було відкриття ним універсального закону збереження матерії та руху.

Ломоносов показав, що матерія і рух – нерозривні. (Але рух матерії він розумів тільки як механічний рух).

Ломоносов позитивно вирішував питання про те, що світ пізнається, виходячи при цьому з первинності матерії та вторинності свідомості. Ломоносов боровся за відособлення науки від релігії.

Письменник–революціонер Радищев досліджував перед усім питання про становище людини в суспільстві, про природу людини та її свідомості.

За твір “Подорож з Петербургу до Москви”, в якому Радищев змалював жахливий, нелюдський стан, в якому знаходився російський кріпосний селянин, імператриця Катерина ІІ позбавила письменника дворянства і відправила до Сибіру на заслання.

Вершиною в розвитку соціальної філософії в Росії в ХІХ ст. стали погляди російських революційних демократів Бєлінського, Чернишевського, Добролюбова, Герцена.