ЕКОНОМІЧНІ ПРОЦЕСИ

Політична незалежність держави базується перш за все на незалежному, сильному народному господарстві.

З проголошенням незалежності України особливого значення набув вибір оптимальної моделі економічного зростання. Абсолютна більшість населення, яка підтримала на референдумі Акт проголошення незалежності, розраховувала на можливість відносно швидкого і якісного підвищення рівня життя в нових умовах. Передбачалося раціональне використання природних багатств і людського потенціалу. Але, всупереч очікуванням, в Україні виникла значна економічна криза.

Причини економічної кризи:

– наслідки мілітаризації економіки: багато великих підприємств, які працювали на військово-промисловий комплекс, а отже, централізовано фінансувалися, отримували матеріально-технічне забезпечення, втратили як кошти, так і ринки збуту продукції;

– не замкнутість виробничого циклу: лише п’ята частина обсягу промислової продукції мала завершений вигляд, тобто набувала форми кінцевого продукту безпосередньо на території республіки, а понад 72% її господарських зв’язків замикалися на Росії;

– відсталість від технічного прогресу та зношеність оснащення підприємств: існуючі потужності у всіх галузях української промисловості десятиліттями майже не оновлювалися, що спричиняло виробництво низькоякісної, метало- та енергозатратної продукції, ускладнювало екологічну ситуацію;

– значна нерівність в соціально-економічному розвитку регіонів: територіальний розподіл праці та міжрайонна інтеграція були малоефективними, а місцеві ресурси використовувались обмежено й однобічно;

– занедбана екологія: на території республіки, перевантаженій гірничо-металургійними й хімічними комплексами, які самі по собі являли джерело періодичних економіко-екологічних криз, відзначався високий вміст шкідливих викидів в атмосферу. Значних коштів потребувала ліквідація Чорнобильської аварії, яка поглинала майже 20% державного бюджету.

Напрямки економічного розвитку незалежної України у 1991-2000 рр.:

1. Відмова від колишньої налагодженої системи господарських зв’язків в рамках СРСР і переорієнтація економіки на підприємства Заходу:

– припинення або скорочення традиційних господарських зв’язків залишило сотні підприємств без споживача, а відповідно – без фінансування;

– продукція українських підприємств не відповідала світовим стандартам, виявилася неконкурентоспроможною, а отже, на Заході вона могла використовуватися здебільшого як напівфабрикат.

2. Ліквідація цінових диспропорцій (розрахунки у світових, ринкових цінах), що значно ускладнювало ситуацію в промисловому виробництві. Найбільш вражаючий розрив зі світовими цінами відбувався у паливному комплексі, коли Росія і Туркменістан встановили для України реальну споживчу ціну за нафту і газ. За 1992 р. ціни на газ зросли в 100, а на нафту – в 300 разів. Така ж тенденція знову повторилася у 2005 р., але подорожчання мало вже не економічні чинники, а переважно політичні (геополітичні претензії Росії). Зростання цін на енергоносії стимулювало та прискорювало інфляцію.

3. Приватизація.

4. Лібералізація цін:

– здійснене в січні 1992 р. запровадження українських купонів багаторазового використання (квазігроші);

– підвищення заробітної плати, стипендій та пенсій, яке не компенсувало втрат при стрибку цін на різні товари в 3-50 разів.

Причини поганого економічного становища на початку незалежності:

1. Недостатність енергоносіїв, перш за все нафти і газу.

2. Відсутність виваженої економічної політики, яку державне керівництво не могло або не бажало виробити та яка б була налаштована на розвиток економіки заради інтересів народу: всі уряди, яких на січень 2007 р. було вже 15-ть розробляли гучні, але не дієві економічні програми.

3. Законодавчий вакуум та законодавчий нігілізм: відсутність або недосконалість необхідних законів (наприклад, з проблем податкової політики) сприяли розкраданню народного майна, а нехтування вже існуючими законами владними структурами, фірмами та іншими структурами і юридичними особами призводило до безкарності, фінансово-економічної анархії.

4. Не продумана зовнішня політика: багато економічних зв’язків було розірвано, у той час як альтернативні зв’язки зі світовими споживачами не були встановлені, а тому українська промисловість втратила джерела сировини, комплектуючих і ринки збуту, що спричинило зупинку сотень підприємств.

Урядове керівництво у 1991 – 1998 рр. не визнавало в дійсності ринкових відносин і намагалося використовувати державне регулювання (12.7.) економіки.

12.7. Державне регулювання – форма цілеспрямованого впливу держави на економіку з метою забезпечення і підтримання її функціонування у заданому режимі. Регулювання здійснюється за допомогою системи норм і засобів, які регламентують поведінку суб’єктів господарювання як через адміністративні засоби впливу (закони, накази, інструкції), так і через систему економічних методів і регуляторів (ціни, податки, банківські відсотки, пільги, санкції тощо).

Проголошена керівництвом країни структурна перебудова промисловості залишалася поза діями урядовців. Іноземні кредити використовувалися на “латання дірок” у бюджеті, наприклад, для погашення заборгованості по зарплатні, а не на поліпшення стану економіки та промисловості. Тому в 1999 р. уряду було відмовлено в наданні кредитів.

У 1999-2001 р. проводилися економічні реформи:

– відбулася рішуча відмова від системи натурального обміну (бартеру);

– заборонялися не грошові форми розрахунку підприємств за використану електроенергію;

– вимагалося виплатити заборгованості по зарплатні.

Наслідки економічних реформ:

– за один рік бюджет держави за поставлену виробниками промислову продукцію отримав збільшення на третину податкових надходжень, що привело до розширення кредитної бази та збільшенню відрахувань на соціальні потреби і до Пенсійного фонду;

– повернена заборгованість по пенсіям і заробітній платні відразу перетворювалася в придбані населенням товари. Промислове виробництво після багаторічного застою почало розвиватися і за рік валовий приріст продукції перевищив 13 %.

У 2001 – 2007 рр. керівництво України продовжувало основні напрямки економічного розвитку України попередніх часів:

– курс на приватизацію: у 2001 р. запроваджено нові правила приватизації, спрямовані на продаж підприємств власникам, які б виконували інвестиційні зобов’язування;

– побудова ринкової економіки без втручання виконавчої влади (на практиці від цього фактору відійшов уряд Ю.Тимошенко, який намагався встановити тверді ціни на м’ясо, цукор, паливо і зробити ці товари більш доступними для пересічних громадян);

– економічна інтеграція з західноєвропейськими та світовими економічними організаціями.

Інтеграційні бажання України через вступ до СОТ та ЄС є закономірними. Але вступ України до цих авторитетних організацій має свої “плюси” та “мінуси”.

Економічна інтеграція:

До негативних явищ сучасного економічного життя можна віднести:

– рейдерство: захоплення підприємств конкуруючими структурами на підставі судових рішень та владної підтримки;

– високий рівень монополізації економіки: залізничний транспорт, металургійна, хімічна, нафтохімічна, машинобудівна промисловості, сфера комунальних послуг знаходяться або під керівництвом однієї стуктури, або у руках олігархів, що домовляються про спільні дії на ринку;

– відкритість внутрішнього ринку більш якісним або більш дешевим іноземним товарам;

– тіньова економіка.

Таким чином, у 90-х рр. ХХ ст. Україна досягла омріяної поколіннями українців незалежності та зробила дуже багато у напрямку розбудови суверенної держави, зокрема, реформувала законодавчу, виконавчу та судову владу.

В економічній сфері за роки незалежності спостерігалася криза, з якої Україна почала поступово виходити лише на початку ХХІ ст.