Виборчі технології як найважливіша складова політичних зв’язків з громадськістю

Історичний аналіз свідчить, що зв’язки з громадськістю як сис­тема формування й управління громадською думкою беруть свій початок від парламентських або президентських виборів, тобто як політичні зв’язки з громадськістю (PR). Від першого президента США до сьогодні більшість замовлень агенціям ЗЗГ — полі­тичні. Наприклад, 60 % замовлень у російських фірмах зв’язків з громадськістю, згідно з підрахунками експертів, становлять політичні^[34].

У політичних зв’язках з громадськістю більшість — це виборчі технології, які включають:

· виборче законодавство;

· прийняття політичних рішень про проведення виборів;

· створення механізму проведення виборів;

· проведення передвиборчої кампанії, яка складається з висування кандидатів та власне агітаційно-передвиборчої кампанії на їхню користь з використанням усіх елементів системи комунікацій і зв’язків з громадськістю;

· матеріальне забезпечення виборчої кампанії;

· безпосередню організацію і проведення виборів з голосуванням і підрахунком голосів;

· втілення результатів виборів у реальну політичну організацію (певний інститут: парламент, рада, президент);

· аналіз виборчої кампанії та її результатів і наслідків.

Кожна складова виборчих технологій ґрунтується на широких зв’язках з громадськістю, починаючи із законодавства (Закону про вибори), яке використовується в демократичному суспільстві для вираження масової громадської думки на користь і благо панівного демократичного режиму, і закінчуючи аналізом виборчої кампанії та її результатів, який використовується для поточного і перспективного формування громадської думки та управління нею певними політичними силами.

Виборча технологія — це сукупність логічно взаємопов’я­заних моделей, методів і конкретних способів підготовки, організації і проведення виборчих кампаній, спрямованих на досягнення певного результату на виборах. Політичний аналіз реальності можливий лише за наявності й грамотного використання специфічної політичної інформації, яка містить передусім дані про реальне становище та очікування різних соціальних груп, класів, етносів, політичних партій і громадських організацій.

Розробка ефективних політичних технологій у контексті виборчого процесу передбачає виявлення та ієрархізацію думок і потреб виборців відповідно до створеного іміджу їхнього майбутнього обранця, з особистими та діловими якостями якого вони пов’язують можливості реалізації своїх інтересів. Зарубіжні політологи, які мають певний досвід аналізу політичних ситуацій у період підготовки і проведення виборів, вважають, що за умови правильного урахування основних чинників, які впливають на хід виборчої кампанії, можна передбачити результати виборів. Такими чинниками, на їхню думку, є соціально-економічні умови в тому чи іншому виборчому окрузі, рівень політичної культури виборців, характер політичних традицій у виборчому окрузі, особливості політичної структури та політичних відносин у регіоні, активність соціально-політичних і громадських організацій.

У виборчих технологіях важливу роль відіграє політичний мар­кетинг, який забезпечує компетентні, цілеспрямовані й коректні за формою виявлення і демонстрації різним соціальним і національним групам виборців тих реальних якостей і переваг кандидата в депутати або президенти, наявність яких вони очікують від нього на майбутній посаді, тобто маркетинг, покликаний забезпечити політичну поведінку виборців.

Проблема електоральної поведінки є комплексною, міждисциплінарною за своїм характером і дуже складною для реального і раціонального розв’язання. Аналіз цієї проблеми і забезпечення коректного її розв’язання є предметом передусім політології і соціології у їхній нерозривній взаємодії. Наприклад, для політологів електорат — це коло виборців, які підтримують і голосують за певну політичну партію або блок на парламентських, президентських і муніципальних виборах. Соціологи відносять до електорату не лише тих людей, які беруть участь у голосуванні, а й усіх громадян, котрі мають право голосу і реалізують (чи не реалізують) це право в реальних умовах проведення виборів. І політологи, і соціологи мають реальний об’єкт і предмет впливу на електорат, але аналіз свідчить, що соціологічний підхід до вивчення передвиборчої ситуації і організації та проведення виборів виявляється ефективнішим, ніж політологічний, оскільки аналіз тих виборців, які не визначилися щодо участі в них до моменту виборів чи відмовляються брати участь у виборах (але можуть бути стимульовані до цього маркетологами й менеджерами), часто дає політтехнологам можливість вирішально вплинути на результати виборів.

У виборчих технологіях дедалі активніше застосовуються соціологічні й політологічні дослідження. Як свідчить практика, дуже важливим є дослідження електоральної поведінки, зокрема вивчення й аналіз процесу прийняття рішень різними соціальними групами про участь у виборах. Ці дослідження дають можливість з’ясувати, як люди, що належать до різних класів, демографічних і етнічних груп, з різними інтересами та ціннісними орієнтаціями об’єднуються у виборі одного кандидата чи однієї політичної партії. Важливо проаналізувати основні чинники, які впливають на електоральну поведінку, визначити ті випадкові явища (античинники), що найбільше здатні вплинути на електоральну поведінку. Один з аспектів цього процесу розкриває автор підручника з паблік рилейшнз В. Королько. «Засоби масової інформації, особливо телевізійні новини, — зазначає він, — формують «порядок денний», визначаючи, які проблеми є найважливішими для громадськості. І виборці, як правило, з часом починають обговорювати саме ці проблеми як найболючіші. Висвітлення новин у ЗМІ робить доступним обговорення політичних проблем і водночас ще більше їх політизує. Отже, проблеми, що виявляються в центрі уваги виборців, стають дуже важливою детермінантою як оцінки кандидатів, так і формування електораль­них переваг»^[35].

Слід розуміти, що понад 90 % конкретних подій, які пропонуються у теле- і радіоновинах, є випадковими явищами, що здатні ефективно впливати на поведінку виборців.

Тому необхідно ретельно досліджувати потік новин і реакцію на них з боку різних верств населення.

Загалом виборчі технології можна поділити на політичні виборчі дослідницькі і політичні виборчі регулювальні.

Політичні виборчі дослідницькі технології розробляються і здійснюються спеціалістами служби зв’язків з громадськістю за такими програмами:

— з’ясування передвиборчої соціально-політичної ситуації в країні та виборчому окрузі;

— дослідження ставлення електорату до соціальних інститутів суспільства, політичних партій і політичних діячів;

— вивчення іміджу кандидатів та їхніх суперників;

— аналіз соціальної структури виборчого округу та цільових груп виборців;

— типологізація електорату, електоральної поведінки;

— виявлення ступеня ефективності пропаганди у процесі виборчої кампанії;

— контроль за процесом виборчої кампанії, збір інформації для прогнозування результатів виборів та оперативного коригування діяльності виборчих штабів кандидатів;

— соціологічні дослідження післявиборчої ситуації, реальних політичних результатів проведених виборів та їхнього впливу на вироблення політики та її реалізацію.

В сучасних умовах демократизації, соціально-економічної і політичної трансформації суспільства без грамотно організованих і проведених досліджень успішно провести виборчу кампанію майже неможливо.

Дослідні технології виступають основою розроблення і використання виборчих регулювальних та управлінських технологій, безпосередньо пов’язаних з практичною організацією виборчих кампаній. У широкому сучасному розумінні виборчі технології є основою, найважливішою складовою політичних зв’язків з громадськістю. Саме вони забезпечують не лише вивчення громадської думки, а і її формування та управління нею.

У складі виборчих технологій використовуються й рекламні, особливо так зване іміджмейкерство, тобто формування і поширення іміджу, образів, позитивних характеристик кандидатів у депутати, президенти, органи самоврядування. Іміджмейкерство забезпечує формування і тиражування позитивних образів (іміджу) конкретних осіб, організацій, концепцій, програм. Слід особ­ливо підкреслити, що значним недоліком виборчих технологій в
Україні на сьогодні є відсутність науково обґрунтованих програм певних політичних сил (партій, блоків), а отже, й позитивного іміджу таких програм. Технології створення образу зосереджуються на лідерах, часто ігноруючи те, що політичного лідера, справжнього, а не надуманого, без добре обґрунтованої програми бути не може.

Технологія створення образу має два види: 1) розвивальна (самореалізаційна, інтегративна), заснована на оперуванні реальними даними про політичні, ділові та моральні особистісні якості конкретного лідера, партії, чи їх програм. Створений розвивальною технологією образ можна назвати реал-іміджем; 2) маніпулятивна (внутрішньоконфронтаційна, дезінтегруюча), що створює перекручений образ політичного суб’єкта, в якому цілеспрямовано викривляються політична суть лідера, партії або їх програм, основні їхні характеристики. Маніпулятивна технологія створює так званий фальш-імідж. Сутність маніпулятивної технології розкриває висловлення одного з телевізійних оглядачів В’ячеслава Піховшека: «Ми можемо одного й того самого політика «упакувати» зовсім по-різному. І ніхто з телебаченням не зрівняється, за винятком хіба що церкви»^[36].

У зв’язку з ухваленням нового Закону України «Про вибори», яким уведено пропорційну систему виборів, останнім часом засоби масової інформації дедалі більше уваги приділяють створенню позитивного іміджу суспільно-політичних рухів, політичних партій, блоків тощо, відпрацьовуючи певні технології, у яких головним елементом залишається створення позитивного іміджу вже не одного, а групи лідерів, які очолюють певну політичну силу, що бере організовану участь у виборах (партію, блок, су-
спільно-політичний рух). Небезпека таких технологій у тому, що за групою найвідоміших політиків, які очолюють список кандидатів певного політичного об’єднання і мають справді високі характеристики, реальний позитивний імідж, до списку можуть бути включені невідомі виборцям люди, для яких інтереси виборців — або щось другорядне, або зовсім неважливе, а голосують виборці за весь список. На жаль, у законодавстві не визначена відповідальність за включення до списку невідомих людей з неприємними і для виборців, і для обраного органу (парламенту) характеристиками.

Останнім часом стали активно використовуватися технології, які впливають на підсвідомість людей. Ефективним у цих технологіях виявляється вплив на свідомість і політичну поведінку людей здебільшого через емоційні, психологічні, підсвідомі чинники з метою формування системи настанов. Психологи дійшли висновку, що, використовуючи певні слова, можна програмувати людину на ту чи іншу політичну поведінку. Такий вплив здатні чинити не лише слова, а й звуки, запахи, образи, оскільки мозок людини, як потужний біокомп’ютер, виконуватиме ту програму, яку в нього закладено. Ці технології ефективні, але дуже складні. Їх застосування здатні забезпечити лише спеціалісти високого ґатунку. Наприклад, президентська виборча кампанія Л. Кучми була побудована на використанні впливу на середньостатистичного (пересічного) виборця такими словами: «Хоч не дуже добре нам живеться, та в нас немає війни». Ця думка належала не виборцям, а політтехнологам, які добре знають український миролюбний менталітет, традиційне неприйняття війни.

Підтвердженням активного упровадження нових виборчих технологій в Україні є застосування новітніх комп’ютерних систем опрацювання інформації, зокрема ЄІАС «Вибори», створеної фахівцями Центру комп’ютерних інформаційних систем Секретаріату Верховної Ради України за участю Центральної ви­борчої комісії та інших організацій і вперше використаної під час виборів народних депутатів України 27 березня 1994 року, та Геоінформаційної системи забезпечення виборів (ГІС), розробленої Інститутом передових технологій та впровадженої в роботу ЦВК під час проведення виборів депутатів рад усіх рівнів у 2002 році.

Ці системи є достатньо прогресивними й за умов справді демократичного виборчого процесу сприяють удосконаленню су-
спільно-політичних відносин і справедливості виборів усіх рівнів.

Політичний спектр України вступив у виборчу кампанію 2004 року з певним чином згрупованими політичними силами.

Найпотужнішими політичними силами є центристські партії та об’єднання, до яких належать:

· Блок «За Єдину Україну» (лідер — Володимир Литвин, голова Верховної Ради України);

· НДПУ (голова — Валерій Пустовойтенко);

· ТрПУ (голова — Сергій Тігіпко);

· ПРУ (голова — Віктор Янукович);

· СДПУ(о) (голова — Віктор Медведчук, заступник — Григорій Суркіс);

· Демократичний союз України (голова — Володимир Гор-
булін);

· БЮТ (лідер — Юлія Тимошенко; Олександр Турчинов — голова Комісії Верховної ради з питань бюджету);

· ПЗУ (голова — Віталій Кононов);

· ЛПУ (лідери — Валерій Хорошковський, Інна Богословська).

Ліва частина політичного спектра представлена такими політичними силами:

· КПУ (голова — Петро Симоненко);

· СПУ (голова — Олександр Мороз);

· ПСПУ (голова — Наталія Вітренко);

· СелПУ (голова — Сергій Довгань) та ін.

Праві політичні сили включають:

· Блок «Наша Україна» (лідер — Віктор Ющенко);

· УНР (голова — Юрій Костенко);

· НРУ (лідер — Богдан Бойко) та інші партії правого націоналістичного та ліберального спрямування.

Початковим етапом діяльності системи (спеціалістів) зв’язків з громадськістю є позиціювання, тобто, на думку Брендана Брюса, чітке визначення:

1. Хто це (кандидат у депутати, партія, блок).

2. Для кого діє цей суб’єкт, чим може бути цікавий і корисний.

3. Що може зробити цей політичний суб’єкт, яка його програма (немає програми — не існує суб’єкта політики).

Позиціювання лідера, партії, блоку — це дуже складний процес, саме тому у виборчих штабах працюють ті, хто, з одного боку, добре знає даного суб’єкта політики, є високим професіоналом зв’язків з громадськістю і здатний ефективно представити електорату найкращі якості лідера та досконалість його програми, а з іншого — може належним чином інформувати лідера, що дасть йому можливість змінюватися, вдосконалюватися, доповнювати та уточнювати свою програму.

Таким чином, позиціювання — це безперервна робота над іміджем політика, партії, блоку, руху, яка забезпечує можливі варіанти його представлення:

1. Бути найпершим. Ніша «найпершого» успішно використовується політичними силами (НРУ, КПУ, «За ЄДУ»).

2. Бути найкращим, освіченим, моральним, чесним, працездат­ним, послідовним, відповідальним.

3. Бути найменш дорогим (для споживача важлива не тільки якість, а й ціна).

4. Бути найдорожчим і найбагатшим, мати можливість заплатити.

5. «Чим ми не є». Приміром, кандидат у депутати підкреслює: «У КПРС не був!».

6. Позиціювання за віком. Наприклад, люди за 50 тяжіють до минулого ладу, віком до 30 — до теперішнього, європейського.

Проводити кампанію Брендан Брюс пропонує за такими принципами:

1. Розкриття іміджу має починатися задовго до початку кампанії.

2. Мова має бути проста, а обговорення проблеми — стосуватися простої людини.

3. Необхідне залучення зовнішніх (так званих нейтральних) експертів.

4. Створення іміджу є доповненням, а не заміною політики й програми.

У виборчій кампанії спеціалісти зі зв’язків з громадськістю аналізують такі три етапи:

1. Висування кандидатів.

2. Передвиборча боротьба.

3. Підбиття підсумків виборів.

Виборча кампанія кандидата (партії, блоку) розбивається на такі складові:

· аналіз виборчої ситуації (спектр політичних орієнтацій елек­торату, соціальні групи та їхні інтереси, вплив інших політичних сил тощо);

· розробка виборчої стратегії і тактики: мети, завдання, чіткої програми;

· діяльність з реалізації виборчої стратегії і тактики (що? де? коли? якими методами? з ким і для кого робити? які корективи доцільно внести? тощо).

Загалом виборча кампанія кандидата, партії, блоку — це насамперед мистецтво ефективного використання комунікації та інформації, тобто зв’язків з громадськістю. На кожному її етапі ЗЗГ є домінуючою діяльністю.

Висновки

1. Політичні зв’язки з громадськістю — це процес формування громадської думки та управління нею.

2. Політична система суспільства та її елементи не можуть ефективно функціонувати без досконалих, безперервних зв’язків з громадськістю, без використання сучасних комунікацій.

3. Найактивніше політичні зв’язки з громадськістю використовуються у виборчих кампаніях, тобто в процесі формування та утвердження політичної влади.

Питання для самоконтролю