Соціальна мобільність. Проблеми маргінальності у сучасному суспільстві.

Тема 1. Соціальне життя і проблеми управління суспільством.

Соціальна структура суспільства.

Проблема рівності і нерівності. Соціальна стратифікація.

Соціальна мобільність. Проблеми маргінальності у сучасному суспільстві.

У соціології поняття оціальна сфера суспільства розглядається в кількох аспектах. У широкому розумінні соціальна сфера суспільства – будова суспільства, система зв’язків між всіма його основними компонентами. В вузькому розумінні Соціальна сфера суспільства – соціально-класові спільності, соціальні групи, що утворюють ті чи інші соціальні верстви, а також відносини між ними.

Соціальна структура суспільства - сукупність взаємозв'язаних між собою упорядкованих стосовно одна одної соціальних спільностей, соціальних верств, прошарків, груп, станів і відносин між ними.

Соціальна сфера суспільства має складну структура. Вона охоплює інтереси класів і соціальних груп, у тому числі таких соціально-демографічних спільностей, як молодь, жінки, особи похилого віку, відношення націй і народностей, взаємовідносини суспільства й особистості, умови праці і побуту, здоров'я і дозвілля, культури і творчості людей.

Соціальні спільноти охоплюють різні за розміром і складом соціальні групи.

Поняття «соціальна група» є родовим щодо понять: «клон», «соціальна верства», «колектив», «нація», «етнічна, територіальна, релігійна та інші спільноти», оскільки фіксує соціальні відмінності, яки ви никають між окремими сукупностями людей у процесі розподілу праці й діяльності на основі відношення до засобів виробництва, влади, характеру праці, фаху, освіти, рівня й структури прибутків статі, віку, національної приналежності, місця проживання, стилю життя та ін.

Поняття "соціальна група" є родовим щодо понять "клас", "соціальна верства", "колектив", "нація", "етнічна, територіальна, реабілітаційна та інші спільності", оскільки фіксує соціальні відмінності, які виникають між окремими сукупностями людей у процесі розподілу праці й діяльності на основі відношення до засобів виробництва, влади, характеру праці, фаху, освіти, віку, національної приналежності, місця, стилю життя та ін.

На перший погляд, скажімо, робітники, селяни, вчені, кооператори та інші не є об'єднаними в якісь групи, якщо мати на увазі формальне об'єднання на зразок політичних партій. Та коли взяти до уваги їх реальне, об'єктивне становище в суспільстві, то – безперечно. У будь-якому суспільстві існує певна кількість соціальних груп, які:

а) посідають різні місця в системі соціальних нерівностей цього суспільства, у диференціації його населення за критеріями влади, власності, доходу тощо;

б) пов'язані між собою політичними, економічним й культурними відносинами;

в) є суб'єктами функціонування всіх соціальних інститутів суспільства.

У соціальні групи людей об'єднують соціальні інтереси, які зумовлюють їх дії і формуються у представників різних груп залежно від їхнього становища та ролі в суспільному житті. Оскільки інтереси, скажімо, у робітника одні, а в кооператора – інші, то вони реально і становлять різні соціальні групи, тобто «неформально» об'єднуються.

У соціальні групи людей об'єднують соціальні Інтереси, що є реальними причинами дії і формуються в різних індивідів у зв'язку з різним становищем і роллю у суспільному житті.

Вивчення соціальної структури суспільства, як відомо, розпочав ще Платон. Розроблена Платоном модель соціальної структури передбачила три соціальні верстви: філософів, що управляють державою, воїнів і робітників (селян, ремісників). Нерівність цих груп було віднесено Платоном до рангу об'єктивного державного закону.

Видатний соціаліст-утопіст Фур'є вирізняв у соціальній структурі п'ять верств: двір, знать, буржуазія, народ, чернь. Ці верстви між собою ворогують. Основною суперечністю суспільства є суперечність між багатими і бідними.

Спільним у Платона і Фур'є є те, що соціальна структура розглядається як певна множина соціальних груп, що різняться між собою за функціями в суспільством і багатством. На засаді цих відмінностей у суспільстві формуються певні й досить жорсткі відносини між групами щодо влади (одні керують, а інші підпорядковуються) і багатства (одні привласнюють працю інших). З розвитком суспільства характер цих відносин змінюється: влада одних груп слабшає, інших посилюється, багатство перерозподіляється. Проте в головному ці відносини протягом багатьох віків залишаються сталими.

Отже в основу утворення різних соціальних верств покладено ті позиції, що їх вони мають у суспільстві: влада, багатство, можливість (неможливість) привласнення.

Соціальна структура сучасного суспільства включає велику кількість соціальних спільнот, прошарків, груп, які можна типологізувати як:

- соціально-класові - класи, соціальні прошарки, соціальні групи та верства;

- соціально-професійні - колективи виробничі, навчальні, військові;

- соціально-демографічні - сім'я, молодь;

- соціально-територіальні - міста, села, райони;

- соціально-етнічні - нації, народності, етноси.

Наведену типологізацію можна поглибити, вказавши, наприклад, на такі складові, як:

- вища політична еліта;

- середні прошарки й місцевого управління;

- низові працівники апарату управління;

- провідні господарські керівники;

- низові керівники;

- фахівці й службовці різних рівнів;

- робітники й колгоспники різних кваліфікацій;

- пенсіонери та інваліди;

- учні та студенти;

- декласовані елементи тощо.

Кожну з цих складових сформовано на підставі спільних інтересів, як завжди спрямовані на зміцнення та збереження становища конкретної соціальної групи в соціальній структурі суспільства. Ці соціальні групи існували і в старій соціальній системі Україні, але про них не згадувати.

Сучасна соціальна структура зазнала значних змін і традиційні уявлення про побутову суспільства виявились неспроможними ні теоретично, ні практично, що й обумовило кардинальні зміни у підході до аналізу процесів, що відбуваються в соц.-екон. і політичних сферах. Ще до недавнього вважалося, що така соціальна структура су4спільства, яка будувалась на принципах наявності в сус-ві двох соціальних класів (робітнимчого і селянства) та соціального прошарку – інтелігенції.

При визначені соц. структури не враховувалося ставлення до власності тому, що власність монополізованя, повністю одержавлена, що вело до декласування робітничого класу і селянства

Соц-класову основу радянської влади становили не робітничий клас і колгоспне селянство, як стверджувалось офіційно, а певні владні структури, верстви апарату управління.

Формувалася уява про повну рівність шансів усіх і кожного на соціальне просування не залежно від походження, національності, що не відповідало реальності. Взаємовідносини між класами, соц. верствами і соц. спільностями трактувалися як безконфліктні, гармонійні, засновані на єдності інтересів. Стверджувалась ідея руху сус-ва до соціальної однорідності. Виключалась можливість виникнення нових соц. спільностей і поглиблення соц. диференціації.

В 70-80 р.р., коли в країнах соціальних орієнтацій пропонувалася теза про соціальну однорідність як мету соціального розвитку, в теоретичній та емпіричній соціології Заходу переважали інші позиції. Американський соціолог Толкотт Парсонс, Девід Белл та ін. розглядали прогресивні зміни в соціальній структурі суспільства, тенденцій, що збільшували здатність суспільства реалізувати ти чі інші цінності, поділ, розшарування суспільства, тобто формування нових спільностей. Верств, груп 1 в тому числі великих спільностей – класів.

Соціально-класова структура – сукупність соціальних класів, певні їх зв'язки і відносини становлять основу всіх елементів.

В соціально-класовій структурі адекватно проявляється економічна структура суспільства. Основу соціально-класовій структури становлять соціальні класи – великі соціальні спільності людей, які відрізняються за їх місцем в історично обумовленій системі спільного виробництва, за їх ставленням до засобів праці, за їх роллю в суспільній організації праці а, отже, за способами одержання і розмірами тієї частки суспільного багатства, яке мають.

У сучасних умовах є багато моделей соціально-класових структур, причому соціологи приходять до думки, що в сучасному суспільстві основа таких структур залишається незмінною, а змінюється лише окремі структурні елементи залежно від культурних, економічних, структурних та ін. особливостей кожного суспільства.

Основними компонентами соціальної структури сучасної України виступають:

- вищий клас професіоналів,

- технічні спеціалісти сере нього рівня;

- комерційний клас, дрібна буржуазія, техніки й робітники, які здійснюють керівні функції;

- кваліфіковані робітники;

- робітники, які не мають спеціальної кваліфікації, землероби, групи інженерно-технічних працівників та рядових службовців: науково-технічна і гуманітарна інтелігенція, студенти, значні групи, які займаються індивідуально-трудовою діяльністю.

З початком 90-х років в Україні йде формування най різноманітних форм власності: кооперативної (особливо в сільських господарствах), акціонерної, конфлійної, змішаної, приватної власності. І за кожною з форм власності стоїть соціальна спільність людей, які по-своєму сприймають навколишню дійсність.

Дедалі більше проявляються тенденції диференціації суспільства.

По-перше, значно скорочується частка робітників у соціальній структурі. Значно збільшується чисельність пенсіонерів і державі додається забезпечувати їх соціальний захист.

По-друге, триває диференціація робітничого класу, значним стає поява нових соціальних спільностей за ознаками професійності, соціальної активності.

По-третє, зростає кількість представників робітничого класу, які за змістом праці, за спільною професійністю практично не відрізняються від інженерно-технічної інтелігенції.

По-четверте, відмічається дальше підвищення освітнього рівня і професійної кваліфікації.

Значні зміни відбуваються і в структурі селянства:

1. загальне зменшення занятих безпосередньо продуктивною працею – в полі і на фермах;

2. відбуваються серйозні структурні зміни, що ведуть до зростання чисельності до зростання чисельності зайнятих на переробці сільськогосподарської продукції та сировини;

3. поступове зростання авторитету і ролі землеробської праці, визнання її як важливої сфери суспільної діяльності, що веде до становлення і розвитку фермерських господарств.

Робітники і селяни діляться на різні і дуже різні і дуже специфічні групи за професійною ознакою, рівнем освіти, соціальної активності та ін. Існують серйозні соціальні відмінності між робітниками і селянами в різних сферах життя суспільства. Дуже специфічні відносини до існуючих форм власності у людей, зайнятих у сфері побуту. Працівників культури, освіти, науки. Особливу групу складають особи, які перебувають на службі в Збройних силах, органах внутрішніх справі державної безпеки.

В сучасних умовах специфічна соціальна спільність — інтелігенція, яка виконує важливу роль у задоволенні соціально-культурних потреб суспільства, в організації суспільного виробництва і управління. Структура інтелігенції визначається структурою духовної сфери суспільства. Часто й досить спрощено структуру інтелігенції уявляють трьохланковою формулою: творча інтелігенція (письменники, діячі мистецтва), науково-технічна інтелігенція, спеціалісті розумової праці та апарату управління. В соціології застосовуються різні критерії диференціації інтелігенції. Так, за місцем у суспільному розподілі праці в середовищі інтелігенції виділяють три основні групи: працівники розумової праці (письменники, художники, скульптори, архітектори та ін.), група суб'єктів праці, в процесі якої продукт, що виробляється, є невіддільним від акту виробництва. Це праця педагога, лікаря, актора, музиканта-виконавця. Третя: група - працівники переважно розумової праці, які безпосередньої беруть участь у виробництві матеріальних благ (інженери, техніки, агрономи та ін.). Інтелігенція також поділяється на групи за способом одержання та оперування знаннями. Знання як основний продукт інтелектуальної діяльності на шляху від виробництва до практичної реалізації проходять ряд окремих, відносно самостійних етапів, в кожному з яких зайняті відносно самостійні групи працівників. Ці групи володіють не тільки загальними для всієї інтелігенції рисами, але й мають самостійні, властиві тільки їм. Так, працівники розумової праці, творча діяльність яких безпосередньо зв'язана з винаходами в техніці, з відкриттям нових закономірностей і тенденцій розвитку суспільства, з виробництвом нових знань, систематизацією і дальшим їх розвитком, складають групу наукових працівників. Представники розумової праці, які в основному зайняті поширенням і популяризацією знань, створюють досить багаточисельну армію працівників освіти, засобів масової інформації. Своєю діяльністю вони сприяють формуванню духовного світу особи, розвитку її інтелекту і творчих здібностей, і тим самим - підвищенню культурно-технічного і професійного рівня працівників, а, отже, і ефективності суспільної праці. Самостійною ланкою на шляху розвитку і руху знань виступає інформаційна діяльність, основний зміст якої складає пошук, збирання, аналітико-синтетичне оброблення і зберігання інформації, передача інформаційних матеріалів зацікавленим організаціям і особам. Найчисельніша група сучасної інтелігенції зв'язана з«використанням знань, з реалізацією їх практично. Сюди належать інженерно-технічні, агрономічні, зоотехнічні працівники, працівники апарату управління і сфери медичного і обслуговування. Кожна з груп інтелігенції об'єднує багато професій, представники яких здійснюють різноманітні функції у сукупній інтелектуальній діяльності. Поглиблення диференціації характерно для всієї інтелігенції і виступає відображенням безмежно складного змісту природи і суспільства.

Основною формою поповнення інтелігенції виступає вища школа. Прагнення до вищої освіти пояснюється комплексом економічних, соціально-політичних і психологічних факторів.

2. ТЕОРІЇ СОЦІАЛЬНОЇ СТРАТИФІКАЦІЇ

Рівність і нерівність існують на всіх етапах людського суспільства навіть в найпростіших культурах, де фактично нема різниці за рівнем багатства або власності, є нерівність між людьми – чоловіками та жінками, молоддю та дорослими. Людина може мати вищий статус, аніж інший, тому, що успішніше полює або тому, що чоловік та дружина мають, особливий доступ до родових духів. Описуючі нерівність , соціологи говорять про існування соціальної стратифікації.

Термін «стратифікація» (від лат. Stratum – прошарок і faure - робити) за позначено з геології, де він означає вертикальне розшарування ґрунтових пластів.

У соціології цей термін був використаний П.Сорокіним на означення диференціації певної сукупності людей (населення) на клас в ієрархічному ранзі. Стратифікація - це визнання існування в суспільстві вищих та нижчих прошарків - страт.

Страти - це великі сукупності людей, які різняться за своїм становищем у соціальній ієрархії суспільства. Основою утворення страт є природна й соціальна нерівність. Природну нерівність зумовлено різними фізіологічними та психологічними властивостями, що їх різні люди мають від природи, з народження (етнічна належність, статево-вікові особливості, родинні зв'язки, фізичні та психологічні особливості тощо). Нерівність зумовлена природними відмінностями, є першою формою нерівності, що проявляється й у деяких тварин. У людей вона може стати основою появи нерівноправних відносин. Проте головною рисою людського суспільства є соціальна нерівність пов'язана з відмінностями, що зумовлені соціальними чинниками: поділом праці, укладом життя, соціальною роллю тощо.

Суспільство є просто диференційованим на окремі групи, воно ще є ієрархізованим. У ньому одні групи мають більше прав , привілеїв і переваг, як порівняти з іншими. Така соціальна нерівність привносить у життя людей багато несправедливості.

І якщо те, що основою диференціації є природна нерівність людей, визнають усі вчені, то щодо визначальних чинників і критеріїв ієрархії їхні погляди не збігаються. Існує багато шкіл і парадигм, які по-різномуїх тлумачать.

Соціальна мобільність - це зміна індивідом чи соціальною групою соціальної позиції, місця в соціальній структурі.

На різних етапах соціальної дії наявну в суспільстві велику різноманітність соціально-диференційних ознак Т.Парсонс спробував об'єднати в такі універсальні критерії соціальної стратифікації:

- якісні характеристики людей – відповідальність, компетентність та ін.;

- виконувані ролі – численні різновиди професійно-трудової діяльності;

- володіння власністю, матеріальними й духовними цінностями, привілеями, культурними надбаннями тощо.

На різних етапах суспільного розвитку за соціально-диференційні критерії бралися різні ознаки. У ранній період більш користувалися якісними характеристиками у сучасному індустріальному суспільстві – професійно-трудовими. Що стосується ознак власності, то вони були важливими завжди.

Отже, страта - це соціальний прошарок, який об'єднується за якимось одним критерієм диференціації: доходи, багатством, владою, престижністю професій, освітою тощо.

Дохід – кількість грошових надходжень сім'ї чи індивіда (зарплата, пенсії, допомога, гонорари, відрахування від прибутку, аліменти тощо) за певний час: місяць, рік. Доходи витрачаються на підтримування життя індивіда то його сім'ї, а залишки їх накопичуються й перетворюються на багатство у вигляді грошей, рухомого чи нерухомого майна. Багатство може передаватися у спадщину. Отже, його можна мати не працюючи, а тому багаті можуть працювати, а можуть не працювати.. бідні ж мусять працювати, бо заробітна плпта для них є основним джерелом доходів.

Влада проявляється в можливості нав'язувати свою волю іншим людям. Влада інституалізована, її захищає закон, можновладці мають привілеї і доступ до соціальних благ, можливість приймати життєво важливі рішення, закони, котрі, як правило, вигідні тим, хто при владі. Люди, які мають економічну, політичну й релігійну владу, становлять «еліту» суспільства, яка визначає внутрішню і зовнішню державну політику, ураховуючи при цьому передовсім власні інтереси. У інших верств населення такої можливості немає.

Престижність професії – це повага, з якою громадська думка ставиться до тієї чи іншої професії, виду занять. Професія лікаря престижніша ніж професія інженера, професія інженера престижніша ніж професія прибиральниці.

Усі професії, види занять, посади

« Маргіналізація - це втрата особистістю об'єктивної приналежності до даної суспільної групи без наступного входження до іншої, а також втрата особистістю норм та цінностей відповідної субкультури.