Грибів та лишайників

Відомо, що морські водорості є джерелом вітамінів, інших БАР і мікроелементів. Літературні дані показують, що систематичне застосування морських водоростей підвищує опірність організму несприятливим чинникам навколишнього середовища, знижує ризик виникнення найбільш поширених захворювань: атеросклерозу, раку, хронічних інфекцій.

Бурі водорості дуже часто використовують в комбінаціях з іншими рослинними продуктами як лікувальний або профілактичний засіб при лікуванні атеросклерозу. Цей ефект обумовлений наявністю в них йоду, що є класичним антисклеротичним засобом. Бурі водорості також застосовують місцево як кровоспинний засіб при легких кровотечах. Альгінова кислота, що входить до складу бурих водоростей, утворює з кальцієм в крові альгінат кальцію, який легко зсідається, утворюючи гемостатичний діючий "покрив" у місці кровотечі.

Сушені та свіжі таломи бурої водорості ламінарії застосовують як допоміжний засіб при лікуванні ендемічного зобу, атеросклерозу, як легкий послаблюючий засіб, при хронічних запорах, гострих і хронічних ентероколітах, проктитах.

Бура водорость цистозіра (цистозейра) бородата, знижує апетит, має анти атеросклеротичну та кровоспинну дію. Пригнічення апетиту бурими водоростями в основному обумовлено високим вмістом в них полісахаридів, які у шлунку швидко набрякають і створюють відчуття ситості, пригнічуючи тим самим апетит. У той же час, вони поглинають рідини з організму, які всмоктуються набряклими водоростями.

Бура водорость фукус пухирчастий завдяки наявності високого вмісту йоду – від 0,03 до 2% стимулює функцію щитовидної залози, підвищує основний обмін. Застосовується при ожирінні ендокринного походження, при зобі. Сировина містить полісахариди, зокрема альгінову кислоту, з солей якої готують проносні та кровоспинні препарати, перев'язувальний матеріал та ін. Фукус також застосовують і при лікуванні нежитю із значною секрецією та при атеросклерозі.

Нитчасту синьозелену водорость спіруліну (S. maxima, S. platensis) культивують як цінну харчову та лікарську рослину. Біомаса спіруліни в оптимальних співвідношеннях містить всі основні речовини, необхідні людині для нормальної життєдіяльності. Її застосовують для зміцнення імунітету, як протипухлинний препарат, для зниження рівня холестерину, нормалізації кров’яного тиску. Спіруліна виводить з організму шлаки, токсини, відновлює здорову формулу крові, стабілізує вміст цукру в крові, нормалізує обмін речовин, сповільнює процеси старіння, покращує роботі всіх внутрішніх органів.

Вживання спіруліни як радіопротектора рекомендують мешканцям Чорнобильської зони. Вона необхідна людям, які працюють в екстремальних умовах чи страждають від емоційних чи фізичних перевантажень, а також шахтарям, спортсменам, студентам під час екзаменів, дітям будь-якого віку.

З кожним днем стає все більш популярною альготерапія (лікування за допомогою морських й океанічних водоростей, мулу і грязей). Відомо, що наприклад, червоні і бурі водорості мають велику кількість біологічно активних речовин: полінасичені жирні кислоті, які легко засвоюються, полісахариди зі специфічною структурою (агар, ламінарин, каррагенін, альгінові кислоти), ферменти, вітаміни С, Д, А, Е, групи В, мікро- та макроелементи (йод, залізо, бром, кальцій, калій, магній, марганець, цинк, селен тощо).

Такий склад і висока біологічна активність водоростей дозволяють широко використовувати їх у косметичних і лікувальних цілях.

Показаннями до альготерапії є:

– ожиріння і в’ялість шкіри;

– відновлення після пологів;

– реабілітація після хірургічних втручань, травм, запальних захворювань;

– судинна недостатність, атеросклероз, гіпертонічна хвороба I – II ступенів;

– гіпотиреоз;

– патологія опорно-рухового апарату (остеохондроз, остеопороз, артрити, артрози, лігаментити);

– деякі хвороби шкіри (псоріаз, гіперкератоз, розтяжки);

– лікування стресових розладів, депресій;

– як загальнозміцнювальні, оздоровчі і стимулювальні процедури;

Протипоказання: не сприйняття йоду та інших компонентів водоростей, підвищена функція щитовидної залози, захворювання, котрі супроводжуються лихоманкою;

Багато видів грибів володіють лікувальними властивостями. Останніми десятиліттями ними почали цікавитись як джерелом антибіотичних та лікарських засобів. Науку про лікування різних хвороб грибами називають фунготерапією.

Відомо, що у 40-ві роки 20 ст. із пеніцилу вперше було виділено антибіотик пеніцилін. З того часу почалися пошуки інших джерел цих надзвичайно важливих лікарських препаратів. Згодом було встановлено, що інший цвілевий гриб аспергілюс фумігатус продукує антибіотик фумагілін, що відзначається активністю проти стафілокока, лікує амебну дизентерію, гальмує розвиток деяких пухлин. З міцелію цього гриба виділено алкалоїди фестуклавін, фумігаклавін А і Б, що подібні до алкалоїдів ріжок (клавіцепса).

Алкалоїди клавіцепса пурпурового застосовують для лікування серцево-судинних і нервових хвороб, в акушерстві при важких пологах. Вони викликають скорочення судин, гладенької мускулатури, мають нейрогуморальну дію і є антагоністами адреналіну.

Чайний гриб (комбуча, тібетський гриб, японський гриб, медузоміцет) — організм, що представляє собою результат взаємодії оцтовокислих бактерій роду Acetobacter і дріжджів (одного або кількох з наступних видів: Brettanomyces bruxellensis, Candida stellata, Schizosaccharomycodes ludwigii, Schizosaccharomyces pombe, Torulaspora delbrueckii і Zygosaccharomyces bailii) і бактерій (Gluconacetobacter xylinus або інших представників родів Acetobacter і Gluconacetobacter). Дріжджі зброджують цукор з утворенням спирту і вуглекислоти, а бактерії окисляють етиловий спирт до оцтової кислоти. Рідина (зазвичай 4—6%-й розчин цукру в слабкому чаї) набуває кисло-солодкий смак і перетворюється на злегка газований напій, що має назву «чайний квас» або «комбуча», як і сам «гриб».

Відомі китайські письмові джерела згадують чайний гриб з часу династії Хань (близько 250 років до н. е.). Китайці називали його «еліксиром здоров'я і безсмертя».

Шляхи гриба до України та Росії не відомі, за деякими версіями він потрапив через Забайкалля з Китаю, проте подібні симбіотичні колонії часто виникають мимовільно, тому можливо, що штами гриба, поширені в Україні, почали вирощуватися незалежно від азійських.

Результати сучасних досліджень засвідчили, що чайний гриб:

• гальмує атеросклероз і знижує тиск;
• має лікувальну дію при шлунково-кишкових захворюваннях, у тому числі дизентерії, і при диспепсії дітей;
• є джерелом медузину — нової антибіотичної речовини, яка виявилася ефективною при важких формах стоматитів у дітей;
• має профілактичну здатність проти діабету;
• рекомендується як прекрасний профілактичний засіб проти подагри, ревматизму, фурункульозу, атеросклерозу, високого кров'яного тиску, нервозності й вікових проблем;
• рекомендується спортсменам і людям напруженої розумової праці;
• сприяє метаболізму, завдяки чому зайві жирові відкладення в організмі знищуються;
• є джерелом надходження в організм мікроорганізмів, які перетворюють шкідливі сполуки, такі як сечова кислота, холестерол і т.д., у легкорозчинні форми, у такий спосіб видаляючи їх. Шкідливі кишкові бактерії пригнічуються;
• має сильні антисептичні властивості. Очищує систему залоз і допомагає знищенню токсинів в організмі. Таким чином, він є прекрасним засобом від каменів в нирках, дисбактеріозу кишечника.

Нові шляхи в області ефективних антибіотиків дали вищі їстівні та отруйні гриби-макроміцети. Дуже цінним джерелом антибіотиків є, наприклад, вищі базидіоміцети. Печериця польова, лаковиця рожева, маслюк звичайний, рядовка фіолетова, трутовик березовий та ін. мають високу антибіотичну активність, виділяючи антибіотики: дрозофілі, немотин, біформін, поліпорин, тощо.

Винятково важливим джерелом антибіотиків виявились види роду Клітоцибе (рос. говорушки). Наприклад, клітоцибе білий гігантський містить антибіотик клітоцибін. він гальмує ріст і розвиток різних мікроорганізмів, у тому числі, збудника туберкульозу.

Березовий гриб чага має яскраво виражені відновлювальні властивості. Показаннями для його застосування є виразкова хвороба, гастрит, злоякісні пухлини, особливо, рак шлунку, легень та інших органів, що мають густу капілярну сітку, особливо в тих випадках, коли неможливими є променева терапія та хірургічне втручання. Специфічного згубного впливу на ракову пухлину чага не має, але заспокоює біль та поліпшує самопочуття хворого; на початкових стадіях може затримувати розвиток пухлини. Гриб не токсичний, протипоказань др. його застосування немає. Вітчизняна медична промисловість з 1976 року випускає препарат із чаги – „Бефунгін”.

Як джерело лікарських речовин дикорослі їстівні та отруйні гриби використовуються в основному в народній медицині. Здавна настоєм мухомора червоного натирались при ревматизмі, артритах, невралгія, атеросклерозі. У невеликих дозах цей гриб покращує діяльність залоз внутрішньої секреції , цим самим підвищуючи загальний тонус організму.

Водними екстрактами із плодових тіл білих грибів можна лікувати стійкі виразки та обмороження. У білих грибах виявлено алкалоїд герцинін, який використовується при лікуванні стенокардії. Загалом білий гриб покращує обмін речовин.

Маслюк модриновий містить смолисту речовину з лікувальними властивостями. Настоянку цього гриба використовують при головних болях, подагрі та деяких інших захворюваннях.

Витяжки із печериці польової використовуються при лікуванні гнійних ран, а також тифу, паратифу, туберкульозу. У наш час із плодових тіл цього гриба отримано антибіотик агаридоксин, що має сильно виражену дію на багатьох хвороботворних мікроорганізмів.

Хрящ-молочник (рос. груздь) перцевий використовують при нирковокам’яній хворобі. Із рижика смачного отримують антибіотик лактаріовіалін, що згубно впливає на збудників деяких хвороб, у тому числі й туберкульозу.

Водні та спиртові настоянки із веселки звичайної здавна використовуються при гастритах та інших хворобах травного тракту.

Давно відомі і лікувальні властивості дощовиків. У народній медицині спори цих грибів використовуються для зупинки кровотеч при пораненнях та для лікування деяких захворювань нирок. На основі дощовиків уже отримано навіть протипухлинні антибіотики, наприклад, кальвацин, який пригнічує розвиток деяких злоякісних пухлин. Таку ж дію має і кальвацієва кислота, що синтезується багатьма дощовиками.

Лікарські речовини із видів роду Псилоцибе мають психотропну дію. Їх використовують для лікування деяких психічних розладів, відновлення пам’яті, тощо.

В їстівних у молодому віці плодових тілах грибів-гнойовиків виявлено токсичну сполуку, яка не розчиняється у воді, але добре розчиняється у спирті. Тому при вживанні цих грибів з алкоголем спостерігаються отруєння. На цій здатності гнойовиків ґрунтується їх використання для лікування алкоголізму.

Гриб рейші (Ganoderma lucidum (Fr.) Karst) – дереворуйнівний гриб, японська назва – Mannentake; англійська – Reishi; китайська – Лінь-жи, Лінь Чи, в'єтнамська – Лінг Зи; російська – Трутовик лакированный; священный гриб. У Японії і Китаї його шанобливо називають грибом довголіття. Відомі й інші назви цього гриба – гриб безсмертя, гриб десяти тисяч років, трава духовної сили.

У наш час рейші вирощують у промислових масштабах у багатьох країнах, особливо Східної Азії. У Китаї гриби вирощують на спеціальних плантаціях у особливих кліматичних умовах на деревині фруктових дерев. У Кореї, Японії існують величезні ферми, на яких рейші вирощується на різних субстратах – відходах переробки деревини, стружці, тирсі.

Історія його застосування людством у лікуванні має вже за 4000 років. Це один з найбільш відомих лікувальних грибів, які використовуються східною медициною. Протягом 4-х тисячоліть рейші використовувався китайцями, а потім і японцями за різних проблем зі здоровۥям. У Китаї існує книга «Велика фармакопея», в якій записані всі найбільш відомі і дієві препарати китайської народної медицини. Рейші у цій книзі має №1, а вже за ним йде відомий усім жень-шень. У дикій природі цей трутовик зустрічається дуже рідко, тому до тих пір, поки його не навчилися вирощувати, він був надзвичайно дорогим і мало доступним. Починаючи з 1972 року, коли японський фермер-аматор Сігеакі Морі вперше винайшов можливість напівштучного вирощування рейші, починається так званий «рейші-бум», гриб стає дуже популярним і, водночас, починаються активні наукові дослідження його лікувальних властивостей.

Рейші має невичерпні лікувальні властивості завдяки наявності у його складі цілої низки діючих речовин. Це β - глюкани, які мають потужні протипухлинні та антибіотичні властивості; більше сотні ганодерових кислот – гірких тритерпенів, які мають здатність гальмувати алергічні реакції і знижувати рівень цукру у крові; білок LZ-8, який блокує дію аутоімунних процесів. Наявний у складі рейші нуклеотид аденозин обумовлює його використання для лікування серцево-судинних захворювань. Таким чином, хімічний склад рейші дуже багатий : стероїдні сполуки, флавоноїди сапоніни, амінокислоти ,алкалоїди ,полісахариди, водорозчинні білки, кумарини, багатий набір мікроелементів: Ag, Ca, Fe , К, Na, Mn, Zn, Ba.

Рейші, за даними світової наукової літератури, підвищує опірність організму до різних захворювань, виявляє заспокійливу дію на центральну нервову систему, вгамовує біль, проявляє протикашлеву та відхаркувальну дію, сприяє розслабленню гладких м'язів у бронхах та кишківнику, покращує та підсилює роботу серцевих м'язів, зменшує рівень холестерину у крові та виявляє гіпотензивну дію, підвищує неспецифічний імунітет, покращує роботу печінки. Має тонізуючу дію, активізує функцію Т-лімфоцитів, збільшує кількість лейкоцитів у периферійній крові, має інтерфероноподібну дію. Сприяє покращенню стану ендокринної системи за розвитку мастопатії та вузлового зобу. Рейші сприяє продукуванню у крові компонентів, які забезпечують протитромбоутворюючий ефект. І це ще не увесь спектр можливого застосування грибу Рейші.

У сучасній фунготерапії виділяють такі основні напрямки можливого застосування рейші:

1. як дуже потужний протипухлинний засіб. У лікувальній практиці зафіксовано регрес будь-яких пухлин – як доброякісних, так і онкологічних;
2. лікування неврологічних та психічних захворювань. Вперше у 17 столітті японському імператору Мікадо вилікували епілепсію саме за допомогою рейші;
3. для лікування алергічних захворювань. У медичній практиці є приклади абсолютного виліковування від бронхіальної астми, атопічного дерматиту, особливо дитячого, інших алергічних проявів;
4. лікування легеневих захворювань як інфекційного, так і інфекційного характеру;
5. лікування серцево-судинних захворювань;
6. для лікування гепатитів, у тому числі гепатиту С;
7. для підвищення життєвих сил та підняття духу.

Гриб лентин, або шиїтаке містить багато корисних речовин: 18 амінокислот (більше, ніж у сої, квасолі або кукурудзі), цинк, вітаміни B і D (більше, ніж у печінці тріски). Цей гриб знижує рівень цукру і холестерину в крові, допомагає при алергії, позитивно впливає на імунітет, зміцнює нервову систему, нормалізує тиск. А 1969 року японські вчені отримали з шиїтаке активний протипухлинний компонент — полісахарид лентинан.

Гриб аурикулярія Іудине вухо, у Японії цей гриб називають деревна медуза , а в Китаї деревні вуха . Продавці корейських салатів в Росії називають його чорним грибом . В Азії аурікулярія цінується за смакові, а більше за лікувальні властивості. На смак гриб солодкуватий і хрусткий. Він містить багато білка, багатий мінералами та рослинними волокнами.

У китайській медицині вважається, що аурикулярія "оживляє кров, наповнює життєвою енергією, зволожує і чистить кишечник, виводить токсини" . Цей гриб здатний розчиняти камені в нирках і жовчному міхурі. Особливі рослинні колоїдні речовини в його складі перешкоджають всмоктуванню жирів організмом, що сприяє зниженню рівня холестерину в крові і схудненню. Аурікулярія є профілактичним засобом при атеросклерозі, гіпертонії. Китайські лікарі вважають цей гриб джерелом антиракових сполук.

Як лікувальний засіб цей гриб раніше застосовували і східні слов'яни як зовнішній охолоджуючого засіб при запаленні горла та очей і як ефективний засіб при "пухлинах язичка, мигдаликів, і гортані та від інших зовнішніх пухлин" (прикладали сирий гриб до хворого місця).

Медицина є важливою сферою застосування лишайників. Перші відомості про їх використання з лікувальною метою дійшли до наших часів із Стародавнього Єгипту. Чимало ліків із них виготовляли і лікарі середньовіччя. Наприклад, лобарію легеневу призначали при легеневих хворобах, ксанторію – для лікування хвороб печінки. На кінець ХХ сторіччя список видів лишайників, які використовуються з лікувальною метою налічував понад 40 видів. Особливою увагою медиків та фармацевтів користується цетрарія ісландська – „ісландський мох”. Її слань містить 70-80% вуглеводів (переважно ліхенін – лишайниковий крохмаль, а також глюкозу, галактозу), 1-2% жирів, 1% воску, близько 35 камеді, майже 3% пігментів, 3-5% лишайникових кислот. Саме ці кислоти надають цетрарії гіркого присмаку та обумовлюють її тонізуючу і антибіотичну дію. Сучасні дослідження показали їх активність щодо стафілококів, стрептококів та деяких інших мікроорганізмів. У медичній практиці цетрарію ісландську застосовують як засіб при лікуванні гострих респіраторних захворювань, проносів, у народній медицині – для лікування туберкульозу.

Крім цетрарії, лікувальні властивості мають і інші види лишайників. так, 35 видів із роду Кладонія мають антимікробні властивості завдяки наявності у них уснінової кислоти.

У 1947 році з лишайників (головним чином з евернії сливової) було виготовлено перший антибіотичний препарат – „Евозин”. він має широкий спектр антимікробної дії і його використовують для лікування фурункульозів, грибкових дерматитів, вовчанки. З лишайника гіпогімнії здутої було одержано препарати, які застосовуються для лікування туберкульозу.

В Японії для лікування актиномікозів у людей і тварин використовують препарат „Уснін”. У 60-х роках ХХ ст. в Ленінграді був запатентований препарат „Бінан”(виготовлений на основі усні нової кислоти), що має надзвичайно широкий спектр використання. він активний проти золотистого стафілокока, стрептококів, пневмококів, туберкульозної палички, є ефективним антимікробним засобом, що застосовується в хірургічній практиці, для лікування гнійних ран, варикозних і трофічних виразок, травматичних остеомієлітів, при пластичних операціях, лікуванні опіків ІІ-ІІІ ступенів.

Сфагнові мохизавдяки гігроскопічності можуть використовуватись як замінник вати. Також вони мають бактерицидну дію, оскільки містять протигнилосну речовину – сфагнол.

Плаун булавовиднийздавна використовується як лікарська рослина. Спори, що містять близько 40-50% олії і мають підсушуючу, протизапальну та адсорбуючу дію, застосовують в якості присипки для запрілостей, пролежнів, ран. Відвар спор призначають зовнішньо для обмивань і примочок при сверблячих висипах, псоріазі, корості, фурункулах, а також для місцевих ванн при судомах. Відвар спор та трави вживають при запальних хворобах нирок і сечового міхура як протизапальний, знеболюючий і сечогінний засіб. Цей засіб також корисний при хворобах дихальних шляхів, спазмах шлунка і кишечника, артритному і нервовому болю та печінкових і ниркових кольках.

Плаун-баранець(отруйний!!!) під наглядом лікаря можна застосовувати для лікування нікотинової та алкогольної залежності.

Хвощ польовийє цінною лікарською рослиною. Його найважливішим лікувальним компонентом є кремнієва кислота, яка відіграє важливу роль в епітелізації та формуванні сполучної тканини, сприяє зміцненню стінок кровоносних судин, загоюванню туберкульозних вогнищ, особливо у нирках та легенях.

Препарати з хвоща є добрим сечогінним засобом, вони сприяють розчиненню каменів у нирках та сечовому міхурі. Свіжий сік рослини припиняє ниркові кровотечі, кровотечі при поліпах сечового міхура, гострому циститі.

У науковій медицині настій трави використовують як сечогінний засіб при набряках, пов’язаних із порушенням кровообігу, при запаленнях сечового міхура і сечоводів, як кровоспинний засіб при маткових і гемороїдальних кровотечах.

У народній медицині хвощ популярний при лікуванні хвороб дихальних шляхів, внутрішніх кровотечах, при малярії, набряках, жовчнокам’яній хворобі, подагрі, поліартриті. Є відомості про радіопротекторну дію хвоща, бо кремній вважають антагоністом стронцію, а також про стимулюючу дію на кіркову речовину надниркових залоз.

Адіант Венерин волосз давніх часів використовувався для лікування волосся, застудах, як кровоспинний засіб.

Костянець муровийвикористовують як відкашлювальний, ранозагоювальний засіб, а також при хворобах нирок і сечового міхура, як проносний засіб.

Костянець чорнийзастосовується як блювотний, протиглисний, сечогінний засіб, він ефективний при лікуванні хвороби Боткіна та запаленні селезінки.

Кореневищещитника чоловічоговходитьдо складу рослинних сумішей, що використовуються при лікуванні рахіту, у вигляді мазей – при екземах, наривах як болетамувальний засіб. В офіційній та народній медицині його здавна використовуються як глистогінний засіб, особливо проти солітера.

Щитник гребінчастийвживається як протиглисний і жарознижуючий засіб.

Кореневища та листки щитника австрійськогомають протизапальну дію. Антигельмінтна дія препаратів із кореневищ сильніша, ніж у щитника чоловічого.

Щитник шартрськийвикористовується як протиглисний та та антибактеріальний засіб.

При вживанні щитників слід пам’ятати, що їх кореневища отруйні і самолікування може спричинити отруєння, яке проявляється у посиленому серцебитті, судомах, рвоті.

Безщитник жіночийвикористовують як потиревматичний, протигрипозний засіб, для лікування ентероколітів, нефритів, при порушенні обміну речовин, як заспокійливий, відхаркувальний, протизапальний, кровоспинний засіб. має проти судомний ефект.

Пухирник ламкийзастосовується як протиглисний засіб, для лікуваня бронхіальної астми, кишково-шлункових хвороб.

Орляк звичайнийвикористовується як антигельмінтний засіб, має заспокійливу, болетамувальну, сечогінну, проносну, жарознижуючу, ранозагоювальну дію.

Гінкго дволопатевеяк лікарська рослина використовується з давніх часів. У китайській медицині він згадується ще з кінця 7 ст. У сучасній медицині використовуються кілька препаратів, виготовлених на основі листків і насіння гінкго – „Танакан”, „Білобіл”, „Гінкго-фрешбрейн”. Їх рекомендують вживати як засоби, що поліпшують еластичність стінок кровоносних судин, розширюють їх, покращують кровообіг, перешкоджають агрегації тромбоцитів, регулюють метаболізм, захищаючи клітини від пошкоджень, що виникають при нестачі кисню. Ці препарати покращують мозковий кровообіг, поліпшують пам’ять, стимулюють інтелектуальну діяльність, знімають головний біль, запаморочення, поліпшують сон. Настій з плодів зменшує відчуття холоду в кінцівках та больові синдроми при ходінні при порушенні артеріального кровообігу, його рекомендують при алергії, астмі, як протиінсультний та проти інфарктний засіб.

Сосна звичайнадає багато різноманітної лікарської сировини. Із живиці одержують скипидар, який у суміші з вазеліном вживають зовнішньо як подразнюючий та відволікаючий засіб при кольках, запаленні легень, міозитах, невралгія. Ефірні олії сосни входять до складу препарату „Піносол”, який застосовують для лікування нежиті, гострих і хронічних запальних процесів слизових оболонок носа і носоглотки, трахей і бронхів.

Лікувальні властивості мають також хвоя і бруньки. Вони містять смолу, ефірні олії, дубильні речовини, вітамін С, мінеральні солі, рибофлавін, філохінон, каротин, гірку речовину пініцикрин. відвар із соснових бруньок застосовують при бронхітах, запаленнях дихальних шляхів, запаленнях жовчного міхура, подагрі, поліартриті, рахіті, авітамінозі С. Це прекрасний дезінфікуючий, жовчогінний та сечогінний засіб. Хвоя сосни входить до складу різноманітних протицинготних та вітамінних настоїв і концентратів. Настій соснових бруньок у суміші з квітками алтеї лікарської та дивини скіпетровидної вживають як протиалергійний засіб при порушенні обміну речовин, що суппроводжується шкірними хворобами. Спиртову настойку бруньок та бруньковий мед (свіжі бруньки пересипають цукром) приймають при туберкульозі. при рахіті, подагрі, надмірній пітливості ніг корисні ванни з відвару гілок сосни.

Із хвої виготовляють хлорофіло-каротинову пасту, яку використовують для лікування опіків, виразок та хвороб шкіри. Ця паста входить до складу протиастматичної мікстури.

Спиртовим розчином ефірної олії дезінфікують житлові, лікарняні та навчальні приміщення. З активованого вугілля виготовляють препарат „Карболен”, який вживають як адсорбент при здутті кишечника.

З хвої, молодих пагонів і шишок ялиці білоїдобувають ефірну олію, яка здавна використовується як дезінфікуючий, косметичний і лікувальний засіб високої біологічної дії. Розпилення її в приміщеннях знищує хвороботворні мікроорганізми, видаляє неприємні запахи, оздоровлює мікроклімат. Це ідеальний косметичний засіб, який сприяє омолодженню шкіри, розгладжує зморшки, а ванни з ялицевою олією знімають втому, стрес, допомагають розслабленню м’язів.

У народній медицині ялицеву олію рекомендують для лікування гінекологічних та урологічних захворювань, нею натираються при ГРЗ, загостренні радикуліту, плекситах, міозитах, артритах, ревматоїдному поліартриті. Олією змазують горло при ангінах, закапують ніс, використовують для інгаляцій при бронхітах і запаленні легень. У суміші з іншими ефірними оліями використовують для компресів при фурункулах, карбункулах, панариції. Втирання ялицевої олії сприяє кращому зростанню кісток при переломах, а тампони з неї, закладені за ясна, тамують зубний біль.

З ялицевої ефірної олії синтезують медичну камфору, що за своєю дією не поступається справжній камфорі, яку добувають з лавра благородного.

З хвої також виготовляють концентрат вітаміну С.

Бруньки ялини європейськоївикористовують в народній медицині при мікроінфарктах, міо- і ревмокардитах. З хвої одержують ефірну олію, яка застосовується в парфумерії та медицині. Маззю із ялинової живиці, свинячого жиру та воску лікують фурункули. Живиця, хоч і поступається сосновій за густотою та швидкістю кристалізації, теж використовується у медицині.

З хвої модрини європейськоїодержують фірну олію, виробляють концентрат вітаміну С. Підсочкою добувають живицю, з якої виготовляють високоякісний терпентин (має назву „венеціанський”), що застосовується при лікуванні подагри, ревматизму, для інгаляцій при запаленні верхніх дихальних шляхів.

Шишкоягоди ялівцю звичайногоу науковій медицині використовують як сечогінний засіб при хворобах сечовивідних і статевих шляхів, а також як відкашлювальний та дезінфікуючий засіб. Вони покращують травлення і збільшують секреторну функцію бронхів при бронхітах.

Ефірна олія покращує перистальтику кишечника, перешкоджає бродильним процесам та знищує шкідливу флору у ньому. Галенові препарати шишкоягід стимулюють жовчоутворення мають жовчогінну дію, їх використовують при каменях у жовчному міхурі.

Корені ялівцю застосовують у народній медицині при бронхітах, нирковокам’яній хворобі, жіночих хворобах, ревматизмі, відвар гілок – при діатезі, сік з шишкоягід – як сечогінний засіб при набряках.

Гілки ялівцю, запарені водою, прекрасний засіб для дезінфекції тари, для ароматичних ванн. Усі частини рослини виділяють фітонциди, тому ялівець доцільно вирощувати як кімнатну рослину. У посуді з ялівцевої деревини довго не псуються продукти.

Слід пам’ятати, що яловець козацький є отруйною рослиною, і його шишкоягоди вживати не можна.

Хвоя туї західної містить ефірні олії з туйоном і глікозид пініпікрин. Її листки можуть подразнювати шкіру, а відвар з гілок – викликати викидні у вагітних. У США чиста ефірна олія застосовується у парфумерії, як відкашлювальний, глистогінний засіб і при лікуванні хвороб шкіри. В гомеопатії використовують есенцію з листків туї.

Молоді, ще не здерев’янілі пагони ефедри (в Україні ростуть ефедра двоколоскова та е. деревна) містять алкалоїди: ефедрин, псевдоефедрин, метилефедрин. Ефедрин викликає звуження периферичних судин, підсилює роботу серця, підвищує артеріальний тиск, розслаблює гладенькі м’язи бронхів та інших органів, зокрема шлункового тракту. Відбувається пригнічення перистальтики кишечнику, розширюються зіниці, підвищується рівень цукру в крові. Крім того, ефедрин збуджує нервову систему, підвищує збудливість центру дихання, має відновлювальну дію при отруєнні наркотиками або діє снодійно.

Порівняно з адреналіном ефедрин діє повільніше, але має тривалішу дію. Зовнішньо його можна використовувати як кровоспинний і протизапальний засіб.