з іншими державними та громадськими утвореннями

(питання винесене для самостійного опрацювання)

Діяльність суду, державних органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, органів і установ виконання покарань нерозривно пов’язана між собою. Цей взаємозв’язок, незважаючи на різноманітність правових підстав, форм і методів їх діяльності, обумовлюється покладеним на них завданнями боротьби зі злочинністю. Успішна робота кожного із вказаних державних органів – необхідна передумова ефективного виконання завдань іншими ланками цієї системи. Вони повинні взаємодіяти на всіх етапах боротьби зі злочинністю і, зокрема, у разі виконання покарання та в період після звільнення.

Характер взаємодії з кожним із них має свою специфіку. Вона обумовлюється загальним рівнем економічного і політичного розвитку суспільства, особливостями того чи іншого етапу боротьби зі злочинністю, місцем і роллю даного органу в боротьбі з нею, їх правовою регламентацією і умовами діяльності, специфікою покладених на них завдань.

§ Взаємодія із судовими органами

Зокрема, стаття 154 КВКвизначаєпорядок дострокового звільнення від відбування покарання.

1. Амністія застосовується до засуджених судами України, незалежно від місця відбування ними покарання.

2. Помилування за відповідним клопотанням подається у порядку, встановленому законодавством. Вирішує питання про помилування Президент України.

3. Умовно-дострокове звільнення (ст. 81, 82 КК) або заміна невідбутої частини покарання більш м’яким, орган або установа виконання покарань надсилає подання до суду.

4. Подання про звільнення від відбування покарання внаслідок психічної хвороби надсилається до суду начальником органу або установи виконання покарань.

5. Подання про звільнення від відбування покарання внаслідок іншої тяжкої хвороби надсилається до суду начальником органу або установи виконання покарань. У поданні вказуються дані, які характеризують поведінку засудженого під час відбування покарання.

6. У разі визнання інвалідом першої або другої групи особи, засудженої до громадських робіт або обмеження волі, орган чи установа виконання покарань надсилає подання до суду про його дострокове звільнення від відбування покарання.

7. У разі відмови суду щодо УДЗ або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким повторне подання в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п’яти років, може бути розглянуто на засіданні комісії тільки після досягнення засудженим необхідного ступеня виправлення, що відображається в характеристиці на засудженого, не раніше як через один рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених - не раніше як через шість місяців.

8. Особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням або в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, якщо вони були направлені у місця обмеження волі або позбавлення волі, можуть бути знову подані до УДЗ або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким не раніше як через один рік з дня винесення ухвали про направлення у місця обмеження волі або позбавлення волі.

9. У випадку встановлення вагітності у жінки, засудженої до громадських чи виправних робіт, кримінально-виконавча інспекція надсилає до суду подання про її дострокове звільнення від відбування покарання.

10. Засуджені до обмеження волі або позбавлення волі жінки, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, які мають сім’ю або родичів, можуть бути за поданням адміністрації установи виконання покарань і спостережної комісії звільнені судом від відбування покарання в межах строку у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

Залежно від поведінки засудженої після досягнення дитиною трирічного віку або в разі смерті дитини кримінально-виконавча інспекція направляє до суду подання про звільнення її від відбування покарання або заміну його більш м’яким покаранням чи направлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком.

Суд також може сприяти органам виконання покарання в усуненні недоліків в їх роботі при розгляді кримінальних справ з обвинувачення в нових злочинах осіб, звільнених від покарання. В процесі судового розслідування часто виявляються такі факти, як необґрунтоване подання до умовно-дострокового звільнення засуджених, які в процесі відбування покарання характеризувались негативно, і ряд інших причин та умов, що сприяли вчиненню звільненими нових злочинів. Виявляючи їх у ході судового розгляду, суд може окремою ухвалою на адресу установи чи органу виконання покарання сприяти усуненню цих недоліків.

§ Взаємодія із територіальними органами міліції

Не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку покарання (стаття 156) адміністрація установи виконання покарань через територіальні органи внутрішніх справ і центри зайнятості населення вживає заходів до трудового і побутового влаштування засудженого за обраним ним місцем проживання.

Стаття 158встановлює порядок адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі за постановою судді в порядку, передбаченому статтею 5 цього ж Закону.

Постанова судді про встановлення або припинення адміністративного нагляду надсилається судом начальнику колонії.

Адміністрація колонії (стаття 159)надсилає постанову судді для виконання органу внутрішніх справ за вибраним піднаглядним місцем проживання в день його звільнення.

Проведення індивідуально-профілактичної роботи із засудженими (стаття 163), звільненими від відбування покарання з випробуванням, за місцем проживання покладається на органи внутрішніх справ. До цієї роботи можуть залучатися працівники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Контроль (стаття 164) за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням здійснює кримінально-виконавча інспекція веде персональний облік засуджених протягом іспитового строку, спільно з органами внутрішніх справ та відповідними громадськими формуваннями проводить індивідуально-профілактичну роботу із засудженими та контролює додержання ними громадського порядку і виконання обов’язків, покладених на них судом; направляє подання органу внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених, які не з’явилися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції; організовує початковий розшук засуджених, місцезнаходження яких не відоме, та передає матеріали до органів внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених.

§ Взаємодія із громадськістю

За особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання встановлюється контроль громадських організацій і трудових колективів, з цими особами проводиться виховна робота з метою закріплення результатів виправлення і ресоціалізації (стаття 160).

Стаття 161 вміщує положення про те, що громадський контроль за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, а також виховна робота з ними організовуються спостережними комісіями і здійснюються громадськими організаціями та трудовими колективами за місцем роботи або навчання і за місцем проживання цих осіб.

Спостережні комісії, служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для молоді, а також громадські організації і трудові колективи можуть виділяти своїх представників та доручати їм за їхньою згодою систематичне проведення виховної роботи і здійснення контролю за поведінкою осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання.

На органи слідства покладено не лише розкриття злочинів, але й встановлення причин і умов, що сприяють їх вчиненню, а також вжиття заходів щодо усунення таких причин і умов. Розслідуючи злочини, слідчий може виявити недоліки в діяльності УВП, внести припис про їх усунення. Приписи слідчого на адресу началь­ника УВП сприяють покращанню роботи установи, зміцнен­ню дисципліни серед засуджених.

Органи слідства надають допомогу органам і установам виконання покарань у вивченні особи засуджених. Особливо це значимо для організації виховної роботи з неповнолітніми засудженими. Дані, що містяться в особовій справі засудже­ного при надходженні його до виховної колонії, міс­тять недостатньо інформації. В справі є копія вироку, анкета заарештованого і деякі інші дані. В ній відсутні такі відомості, що їх часто встановлює слідчий, і які потрібні для вихователя: щодо причин і умов, які сприяли вчиненню злочину; ролі не­повнолітнього засудженого в його вчиненні; минулої злочин­ної діяльності; даних, що характеризують поведінку засудже­ного до арешту в побуті, на виробництві і т. ін. Надання слідчим таких відомостей шляхом направлення письмових інформацій, консультування персоналу ко­лонії створює передумови для ефективної виховної роботи із засудженими.

У разі вчинення звільненими від покарання чи тими, хто відбуває його нового злочину адміністрація колонії сприяє органам слідства у вивченні особи звинувачуваного, подаючи на нього загальну характеристику та копії інших матеріалів із йо­го особової справи.

В УВП можуть відбувати покарання особи, які приховали від органів слідства і суду інші вчинені ними злочини. Вияв­лення їх - важливе завдання як органів слідства, так і адміністрації місць позбавлення волі. На основі цього загального завдання виникла й інша форма їх взаємодії - робота серед засуджених в напрямку їх добровільної явки з повинною.

Форми взаємодії органів і установ виконання покарань не вичерпуються лише наведеними вище. Напрями і форми вза­ємодії не є постійними, вони змінюються, удосконалюються під впливом динамічних змін у соціально-економічній, політичній, духовній та інших сферах життя суспільства. Безперечне тільки те, що досягнення мети кримінального покарання неможливе без найтіснішої взаємодії органів і установ виконання покарань з іншими інститутами держави і суспіль­ства в цілому.

ВИСНОВКИ ПО ТЕМІ:

Виходячи з трактування поняття пенітенціарної політики і пенітенціарної системи, можна констатувати, що в Україні органи та установи кримінально-виконавчої системи є фактично головними суб’єктами пенітенціарної політики, що виконують вироки суду по відношенню до різних категорій засуджених. У зв’язку з цим, перед ними стоїть багато завдань як конкретних, так і спеціальних.

Процес формування пенітенціарної політики завершується, коли остання набуває правової форми на основі відповідних джерел, і при цьому впроваджується через систему органів і установ призначених для виконання кримінальних покарань. В зв’язку з цим, невід’ємною частиною процесу ресоціалізації злочинців та повернення їх до нормального суспільства є тісна взаємодія між всіма суб’єктами пенітенціарної політики України, які ведуть боротьбу зі злочинністю.

Методичні рекомендації, вказівки та завдання на самостійну роботу

1. Вивчити теоретичний навчальний матеріал лекції.

2. При необхідності доповнити конспект лекції навчальним матеріалом згідно контрольних запитань.

3. Самостійно опрацювати наступні питання, використовуючи матеріали письмової консультації:

- Взаємодія органів і установ виконання покарань з іншими державними та громадськими утвореннями

4. Підготувати реферати і виступити з ними на семінарському занятті за такими темами:

- Загальна характеристика основних джерел пенітенціарної політики Радянського Союзу.

5. Підготувати індивідуальні навчально-дослідні завдання та доповіді за їх змістом:

- Основні джерела пенітенціарної політики в Російській імперії.

- Особливості джерел пенітенціарної політики Радянського союзу.