Структурні та структурно-динамометаморфічні парагенезиси складних дислокаційних структур

Структурний парагенезис – це набір (асоціація) елементарних та простих дислокаційних структур, а також прямо чи непрямо пов'язаних із цими формами жил альпійського типу та малих тіл метасоматитів, пегматитів та інших порід, які разом займають певний об'єм геологічного середовища, що відповідає певній за генезисом складній дислокаційній структурі.

Подібні парагенезиси, які включають у себе окремі типи кліважу, сланцюватість, тектонічну гнейсуватість, що супроводжуються синдеформаційними мінеральними змінами (динамометаморфізмом), називається структурно-динамометаморфічним.

Обов'язкова умова для виділення структурного чи структурно-динамометаморфічного парагенезису – щоб набір відзначеного вище типу складав собою єдине ціле, був стійким і повторювався в інших, подібних за походженням дислокаційних структурах. Однакові структурні парагенезиси мають складати однакові за походженням дислокаційні структури.

Термін структурний парагенезис походить від гр. "пара" – біля. Уявлення про парагенезис як такий починає свій відлік від 1849 р. після опублікування у Фрайберзі книги Августа Брейтгаупта "Парагенезиси мінералів". Під подібними парагенезисами цей дослідник розумів закономірні співзнаходження, чи асоціації мінералів. Його уявлення були активно сприйняті послідовниками, удосконалювалися, видозмінювалися і знайшли широке вживання спочатку в мінералогії, а згодом і в петрології та літології. Пізніше вони прийшли і в тектоніку. Зокрема, у 1933 р. А.Д.Херасков, а за ним Н.С.Шацький, сформулював поняття про осадові, осадочно-вулканогенні формації, в основу котрого було покладено парагенетичний принцип: "формації – це природні комплекси, співтовариства або асоціації гірських порід, окремі частини котрих тісно парагенетично пов'язані між собою як у часі, так і просторі".

Цей же принцип у 60–70-х рр. був використаний науковою школою А.В.Пейве (ГІН, Москва) для визначення парагенезисів тектонічних структур, які генеруються горизонтальними рухами земної кори. У ті ж роки одночасно декількома подібними школами почав створюватися структурно-парагенетичний аналіз, але різних напрямів і з різними завданнями. У цьому відношенні відзначилися школи ГІНу (Москва), ІГНу (Алма-Ата), ІФЗу (Москва), МГУ, ВСЕГЕІ та Інституту геології докембрію (С.-Петербург), ІГіГФу (Новосибірськ). Кожна з цих шкіл зробила свій внесок у вчення про структурні парагенезиси.

Учення про структурні парагенезиси базується на уявленні, що тектонічні деформації (дислокаційні процеси), порушуючи первинні форми залягання геологічних тіл, приводять до створення якісно нових, вторинних таких форм та прямо чи непрямо пов'язаних із ними магматичних і гідротермальних та метаморфічних новоутворень.

Існують різні принципи виділення структурних парагенезисів. Їх вибір у першу чергу залежить від: концептуального сприйняття природи дислокаційних процесів; методології, що використовується для визначення природи цих процесів, та задач, які ставляться при вивченні дислокаційних утворень. У зв'язку з цим в одних випадках визначення структурних парагенезисів обмежуються виділенням, головним чином, морфологічних чи навіть геометричних елементів тектонічних структур, а в других – таких саме елементів, але, з урахуванням мінеральних та мікроструктурних змін порід.

Перший підхід фактично є традиційним для структурного аналізу. У сучасних варіантах він має тектонофізичне озброєння, активно використовує стереографічні моделі визначення просторових співвідношень структурних елементів між собою та сил, які породжують ці елементи. Його умовно можна назвати структурно-геометричним або структурно-тектонофізичним. Він використовується школою стрейн-аналізу в англомовних країнах та цілим рядом структурних шкіл Росії (Московський ГІН, МДУ та ін.), а також в Україні (ЛНУ ім. Івана Франка).

Другий підхід є відносно молодим, який набрав чинності переважно в останні три десятиріччя. Він розглядає процеси формування дислокаційних структур з урахуванням речовинних перетворень субстрату, який несе ці структури. Його можна назвати структурно-речовинним. Яскравим представником цього напряму є тектонофаціальний аналіз, розроблений структурною школою під керівництвом члена-кореспондента Казахської та Української НАН Є.І.Паталахи, за участі автора даної роботи. Цей аналіз, крім відзначеного, враховує Р-Т умови середовища та відповідні цим умовам реологічні механізми прояву дислокаційних перетворень, а також визначає якісно-кількісні характеристики таких перетворень за десятибальною шкалою тектонофацій (деформаційних фацій).

Що ж стосується вибору складу структурних або структурно-динамометаморфічних парагенезисів, то він визначається завданнями, які ставляться при тектонічних дослідженнях. При цьому враховуються масштаби прояву тектонічних явищ. Так, наприклад, при вирішенні геодинамічних завдань до структурних парагенезисів включають великі тектонічні форми типу прогинів чи піднять, розломів високих рангів, тектонічних покривів тощо, формацій осадових і вулканогенних порід, інтрузивних комплексів, генетичних та морфологічних типів складчастості. Вирішення детальніших геологічних задач, які стосуються геологічної будови відносно невеликих ділянок земної кори (рудні райони чи поля, родовища або просто перспективні у відношенні корисних копалин площі), диктує необхідність виділення структурних парагенезисів на рівні елементарних, простих і в певних випадках малих складних дислокаційних структур, тобто дислокаційних утворень, проявлених на мікро- і мезорівнях.

У зв'язку з відзначеним складові структурних та структурно-динамометаморфічних парагенезисів поділяють на: 1) мікроструктурні елементи, 2) мезоструктурні та 3) макроструктурні.

Мікроструктурні елементи.До елементів цієї групи відносяться ті елементарні дислокаційні структури, яким відповідають: 1) тріщинуватість, 2) мікроструктури механічного руйнування гірських порід (брекчії, катаклазити та мілоніти), 3) кліваж, 4) сланцюватість усіх типів та гнейсуватість, 5) тектонічна мікросмугастість усіх типів та інші подібні елементи. Крім того, у певних випадках до мікроструктурних елементів структурних парагенезисів відносять дуже малі прості структурні форми типу мікробудин, мікроскладочок, птигиматитів тощо, які спостерігаються у шліфах під мікроскопом.

Мезоструктурні елементи.До цієї групи відносяться прості та деякі малі складні дислокаційні структури та малі тіла метасоматичних порід, розміри яких перевершують перші сантиметри і досягають перших сотень метрів. Зокрема, до них належать: 1) крихкі та в'язкі мезорозриви, 2) структури розлінзування та будинажу, 3) малі складки, 6) структури перетину кліважем шаруватості, 4) жили альпійського типу і птигматитові складки, 5) кінкбанди, 6) плойчастість, 7) жили та ореоли метасоматитів, пов'язані з тріщинною, кліважною та іншою подібною тектонікою, 8) малі тіла субвулканічних, інтрузивних, метаморфічних та інших порід, які заліковують тріщини та інші малі ослаблені структури.

Макроструктурні елементи.До їх числа включають великі, котрі проявлені на макрорівні, прості та складні дислокаційні структури, а також пов'язані з ними та відповідні за розмірами осадові, магматичні, метаморфічні та інші тіла. Такі макроелементи, звичайно, зчитуються з геологічних карт відповідного масштабу.

Предметом структурної геології є структурні та структурно-динамометаморфічні парагенезиси, які складаються з мікро- та мезоструктурних елементів. Що ж стосується структурних парагенезисів, які складаються з макроелементів, то вони є об'єктом регіональних тектонічних досліджень та геотектоніки.