Особливості організації вітчизняних шкіл для дорослих, заснованих приватною ініціативою.

11.9.1. Витоки виникнення недільних шкіл та тенденції їх розвитку. Як відомо, ініціатива відкриття перших шкіл для дорослих в Україні належить місту Києву. Саме там, за два роки до скасування кріпацтва, у 1859 році, при Київському дворянському училищі на Подолі була відкрита недільна школа. Суттєву роль у її заснуванні відіграв видатний громадський діяч, учений зі світовим іменем, людина, чия діяльність сприяла розв’язанню нагальних проблем тогочасної освіти та науки, - Микола Іванович Пирогов. Виконуючи на той час обов’язки попечителя Київського навчального округу, вчений підтримав цю ініціативу, а за його діяльності рух на користь відкриття недільних шкіл отримав широку підтримку. Зазначимо, що київські недільні школи, набувши широкої відомості, стали зразком для відкриття аналогічних шкіл в інших містах і започаткували широкий суспільний рух за поширення грамоти серед населення.

Поява приватних шкіл для дорослих із великим захопленням була зустріта передовою інтелігенцією другої половини ХІХ століття, що є однією із особливостей існування освітніх закладів цього типу. Недільні школи стали предметом жвавої дискусії в тогочасних періодичних виданнях. Аналіз головних засад їхньої організації, роль та завдання у вирішенні справи поширення грамотності серед дорослого населення, методи, форми та засоби, які повинні бути на озброєнні у навчальному процесі цього типу закладів, досвід поширення знань, апробованих у полтавських і київських школах, - усе це активно обговорювалося прогресивними представниками освіти, науки, громадськими діячами того часу Я.Абрамовим, В.Вахтеровим, О.Кониським, М.Костомаровим, С.Миропольським, М.Пироговим, К.Ушинським, П.Чубинським, М.Чалим та багатьма іншими. Про недільні школи писали різні видання – „Журнал Министерства Народного Образования”, „Черниговский листок”, „Московские ведомости” та ін.

Першим теоретичним обґрунтуванням громадських освітніх починань в Україні, за думкою Л.Вовк, можна вважати статтю К.Ушинського „Воскресные школы”, у якій учений розкриває мету і зміст недільної школи, спрямованих на розвиток спостережливості, уяви, мислення, спиняється на формах і методах занять , та обґрунтовував необхідність опанування наукових знань у недільних школах, наголошуючи на необхідності тісного зв’язку навчального матеріалу з навколишнім середовищем, життям, діяльністю дорослого.

Недільні школи, як зазначав В.Вахтеров у статті „Воскресные школы и повторительные классы”, стали ґрунтом, на якому зустрілися дві перспективні в майбутньому течії. З одного боку, наголошував учений, освічені люди безкорисливо та з юнацьким захопленням пропонували свою працю, свій час та свої знання звичайному народу, а нижчі класи добровільно, з повною довірою до своїх учителів та з вірою в силу знання, юрбою наповнювали в єдиний на тиждень свій вихідний шкільні будівлі. Одні, підкреслював науковець, бажали якомога більше дати те найкраще, що тільки знали, інші – якомога точніше та повніше засвоїти викладене. „Чи давно уряд указами, різками та заохоченнями примушував батьків дворянського стану навчати своїх дітей, а батьки вдавалися до насильницьких методів, щоб загнати дітей до школи. Зараз же варто було тільки відчинити двері школи, щоб вона наповнилася дітьми та юнаками і навіть дорослими людьми, які працювали увесь тиждень і йшли до школи не примусово, а навпаки, попри погрози і навіть побиття своїх господарів”, - підкреслював К.Ушинський. Підтвердженням цього можуть слугувати статистичні відомості (на прикладі Харківської жіночої недільної школи), подані нижче в таблиці.

Статистичні відомості учнів Харківської жіночої недільної школи

За станом

За віком

За професією

За ступенем підготовки

Отже, як свідчить аналіз відомостей таблиць, другою особливістю недільних шкіл стало те, що в них навчалися представники всіх верств населення, професій, віку, жінки та чоловіки різного сімейного стану і, нарешті, як ті, що були ознайомлені з початками грамоти, так і цілковито безграмотні. Господарі майстерні не могли утримати своїх учнів та підмайстрів, а пани – своїх дворових, які побажали навчатися, зауважував В.Вахтеров.

Ще одною специфікою існування приватних недільних шкіл для дорослого населення в Україні др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст. стало те, що викладацький склад цих закладів був дуже різноманітним. У них можна було зустріти представників усіх соціальних станів – духовенство, дворян, різночинців, жінок та чоловіків, старих і молодих, осіб, які мали педагогічну підготовку і навички у справі викладання, професорів і студентів, і навіть тих, хто отримав „найскромніше домашнє виховання”. Отже, до викладання в перших недільних школах допускалися всі, хто бажав. „Навчали, - зазначав М.Пирогов, - майже кращі з малоросів і за здібностями, і за моральністю – бралися навчати грамоти, письма, лічби з несподіваним педагогічним тактом, звернули увагу на всі нові засоби навчання, зайнялися ними і встригали попри очікування”. Зауважимо, що всі ті, хто викладав у недільних школах, не отримував за це жодної копійки. Єдиною винагородою за їхню працю було почуття морального задоволення, яке їм давало усвідомлення, що вони працюють на благо ближнього. Все це й давало їм сили нести свою нелегку та безкорисливу працю, зауважував Я.Абрамов. Засновниками ж приватних недільних шкіл були особи найрізноманітніших професій і соціальних станів, як жінки, так і чоловіки – духовні пастори, особи, що належали до навчальної адміністрації, викладачі середніх та нижчих навчальних закладів та інші.

Перші недільні школи були відкритими для публіки закладами, і контроль за ними надавався кожному відвідувачеві, якому пропонувалася особлива книга для запису зауважень. Учитель, який не задовольняв своєму призначенню, міг бути усунений від викладання загальним балотуванням усіх викладачів.

Разом з тим урядова політика щодо діяльності недільних шкіл була непослідовною та суперечливою. Так, появу такого типу навчальних закладів у 60-х роках ХІХ століття Міністерство освіти визнавало корисним явищем. яке не потребує суттєвих витрат, але задовольняє економічні та громадські вимоги того часу. „Недільні школи принесуть суттєву користь населенню”, - зазначав міністр внутрішніх справ Ланський у своєму циркулярі до губернаторів від 21.09.1860 року. Програмою перших недільних шкіл поряд з традиційними предметами (Закон Божий, письмо, лічба) передбачалися й такі, як пояснювальне читання взагалі, статей з російської історії, географії, природознавства, зокрема, малювання, місцями ремесла та геометрії, а в одній московській школі навіть французької та німецької мови. Недільні школи підпорядковувалися директору училищ. Але вже у травні 1860 року опікунам навчальних округів Міністерством були запропоновані правила про нагляд за ними, було обмежено обсяг викладання (залишилися лише Закон Божий, читання, письмо, лічба), а вибір підручників відбувався за каталогами книг, ухвалених навчальним комітетом Міністерства освіти. У 1861 році вийшло розпорядження про призначення в недільні школи спостерігачів-законовчителів із священиків, а в червні 1862 року – „Высочайшее повеление”, „О пересмотре правил о воскресных школах и временном их закрытии”. Серед причин, що виникали закриття та заборону діяльності приватних недільних шкіл, стало звинувачення їх у антидержавній пропаганді. Проте на початку 70-х років ХІХ століття недільні школи знов отримали право на існування, а процес відродження справи недільних шкіл у цей час був пов'язаний, насамперед, з діяльністю Х.Д.Алчевської, яка очолювала жіночу недільну школу в м.Харкові.

11.9.2. Особливості організації навчально-виховного процесу. Суттєвим для діяльності вітчизняних недільних шкіл стало постійне обговорення стану навчально-виховного процесу у цих закладах. Кращі педагоги-науковці шукали шляхів і методів активізації, індивідуалізації навчання, формування в учнів самостійності, ініціативності і творчості. В колі уваги прогресивних діячів освіти був як аналіз недоліків, так і виокремлення та висвітлення позитивних надбань у досвіді діяльності недільних шкіл. Серед останніх, насамперед, відзначали запровадження звукового методу навчання читанню замість буквоскладального, широке застосування наочності, використання методів, які активізували діяльність дорослих учнів: написання творів, самостійне розв’язування задач, підготовка рефератів, робота в лабораторіях, практичні заняття, проекти тощо.

Характерним для недільних шкіл було застосування принципу виховую чого навчання, який пронизував увесь навчальний процес. „Коли нам вдавалося викликати гарне почуття, гарячий потяг до добра у будь-якій зіпсованій життям дитині або в юнака, коли нам вдалося зламати недовіру до нас у людині, яка прийшла з думкою зустріти з нашого боку якщо не ворогів, то людей, глибоко байдужих до неї, – ми святкували перемогу”, – зазначала в своєму щоденнику вчителька недільної школи.

Особливістю вітчизняних шкіл для дорослих було також, за відомостями В.Стоюніна, сприяння популяризації нових тогочасних педагогічних ідей. Так, кожна з недільних шкіл вважала за необхідність внести до своїх правил особливим параграфом вимогу про ввічливе поводження наставників з учнями, а іншим параграфом – заборону використовувати примусові засоби. Єдиним засобом покарання, за правилами цих шкіл, було зауваження. В тогочасних періодичних виданнях на ці вимоги вказувалося як на головну ідею школи. Стосунки усіх учасників базувалися на рівні та колективності. У недільних школах не було ні керівників, ні підлеглих, ні старших, ні молодших. Усе, що робилося у школі, зауважував Я.Абрамов, було вираженням або поодинокої волі, або волі усіх учасників.

Прогресивним на ті часи було прагнення керівників та викладацького складу недільних шкіл виробити чіткі вимоги до вчителів, які працювали у школі, а саме: акуратно відвідувати школу; своєчасно починати та закінчувати уроки, після закінчення своїх занять не залишати учнів своєї групи. не передавши їх особі, яка буде займатися з ними далі, спостерігати за поведінкою учнів як під час занять, так і на перерві, піклуватися про цілісність навчальних посібників та прибирати їх у шафу, знайомитися з прийнятими навчальними програмами і ретельно готуватися до кожного уроку, вести звітність, виділяти зі своєї групи учнів, які не відповідали загальному рівню, передаючи їх до іншої групи, відвідувати педагогічні збори, своєчасно повідомляти про можливу відсутність на заняттях. Широкого визнання в недільних школах набули і педагогічні збори, які, як наприклад, у Харківській жіночій недільній школі, проводилися 3-4 рази на місяць. На них були присутні всі вчительки. На таких зборах слухалися щотижневі звіти особи, яка вела статистику школи, щомісячні, а також річні звіти, обговорювалися труднощі, які поставали під час занять, рецензії на книги для дитячого та народного читання з подальшим вибором книг для учнівської бібліотеки, вирішувалися спільно більшістю голосів усі нагальні шкільні питання тощо.

Варто зазначити, що науково-педагогічна громадськість того часу, аналізуючи недоліки в роботі недільних шкіл, намагалася знайти причини їхньої появи та визначити шляхи їхнього усунення. Так, В.Вахтеров однією з причин, що викликала недоліки в діяльності шкіл, називав значну різницю в підготовці учнів недільних шкіл. До школи, зазначав учений. приходили як ті, хто вже мав перші основи грамоти, так і ті, хто у своєму житті жодного разу не зустрічався з нею. Вчитель був змушений розподіляти клас на групи та займатися з однією з них, коли останні працювали самостійно. Зробивши підрахунки, В.Вахтеров відмічав, що вчитель приділяв на кожний предмет у кожній групі в середньому не більше 2-4 годин протягом цілого року.

Серед причин недоліків у роботі школи називали також необхідність повторювати учням старе, добре відоме, що не могло не викликати, ні, тим паче, підтримати зацікавленість учнів до навчання; обмеження курсу викладання програмою початкової школи, що, в свою чергу, створювало труднощі для тих, хто вже закінчив курс початкового училища або бажав поповнити свою освіту; „дитячий” характер прийомів викладання, статей для класного і позакласного читання й завдань для письмового й усного розв’язування. Адже учні недільних шкіл, зазначав В.Вахтеров, були людьми з певними, роками складеними поглядами на освіту, на школу, і у випадку, коли вчитель не задовольняв їхніх потреб, вони могли залишити школу, і не в його владі було примусити їх навчатися.

Особливість існування недільних шкіл полягала і у становленні тісних зв’язків з громадськістю, що сприяло покращенню їхньої роботи та умов існування, підготовці і виданню навчальної літератури. Майже все населення країни таго часу брало активну участь у розширенні мережі недільних шкіл. Заможні люди дарували свої кошти, артисти давали концерти, міста змагалися між собою в кількості шкіл, більшість із яких було відкрито протягом лише кількох місяців, починаючи з жовтня 1859 року. „Найбільш вірогідно, що вперше в усій російській історії середні та нижчі класи знайшли підставу. де було можливе щиросердечне, духовне зближення, без взаємного антагонізму та недовіри, без заздрості та злості з одного боку, та без презирства, з іншого”, - зазначав В.Вахтеров. Завдяки громадській ініціативі, стверджує Л.Вовк, були видані і використовувалися в інших школах України підручники вчителів полтавських шкіл Строніна, Кониського, Золотова та ін.

Слід наголосити, що суттєву підтримку недільним школам надавали місцева інтелігенція та адміністрація навчальних закладів міст. Так, недільні школи розташовувалися у приміщеннях, які їм надавали різні навчальні заклади, що, в свою чергу, давало можливість безкоштовно користуватися меблями, а іноді навіть і навчальними посібниками та бібліотеками таких щоденних шкіл. Наприклад, Харківська жіноча недільна школа розташовувалася у класах повітового і міського парафіяльного училища, а чоловіча – у школі місцевого товариства поширення грамотності. Витрати на навчальні посібники та бібліотеку у приватних недільних школах покривалися, зазвичай, приватними пожертвуваннями і лише в незначних розмірах із сум товариства поширення народної освіти.

До особливостей існування вітчизняних шкіл для дорослих, заснованих приватною ініціативою, слід віднести й обов’язкове влаштування шкільних бібліотек, які називали „силою” недільної школи та засобом впливу навчального закладу на розвиток учнів, організацію і проведення шкільних свят, що „освіжають, пожвавлюють школу та слугують взаємному зближенню усього різноманітного складу школи, як тих, хто навчає, так і тих, хто навчається”.

Отже, вітчизняні недільні школи для дорослих, засновані приватною ініціативою, пройшли складний суперечливий шлях розвитку, протягом якого, по-перше, було накопичено суттєвий досвід роботи з проблеми надання освіти для дорослого населення України другої половини ХІХ початку ХХ століття, а, по-друге, визначились певні особливості їхнього існування, а саме: організаційні засади існування закладів, ставлення до них як з боку науково-педагогічної інтелігенції, так і передової громадськості, постійне вдосконалення навчально-виховного процесу тощо.

Запитання і завдання для самоконтролю.

1. Висвітліть внесок провідних громадських діячів України, видатних вітчизняних педагогів у розвиток освіти для дорослого населення.

2. Проаналізуйте офіційні документи, що регламентували організацію та діяльність приватних недільних шкіл.

3. Схарактеризуйте особливості організації навчально-виховного процесу у недільних школах України др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст.

Завдання для самостійної творчої роботи.

1. Схарактеризувати провідні ідеї К.Д.Ушинського щодо організації недільних шкіл.

Література.

1. Абрамов Я.В. Частная женская воскресная школа в Харькове и воскресне школы вообще. Харьков. Тип. А.Дарре, 1890 – 56 с.

2. Вахтеров В.П. Воскресные школы и повторительные классы. – М., 1894 – с. 1 – 107.

3. Вовк Л.П. Історія освіти дорослих в Україні: Нариси. – К.: УДПУ, 1994 – 228 с.

4. Друганова О.М. Особливості існування вітчизняних шкіл для дорослих, заснованих приватною ініціативою (др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст.). Теорія та методика навчання та виховання: Збірник наукових праць. – Харків: ХНПУ, 2006. – Вип. 16. – с. 37-47.

5. Миропольский С.И. Школа и общество. Частная Харьковская женская воскресная школа. – СПб.; - 1892. – с. 2-15

6. Пирогов Н.И. Избранные педагогические сочинения. – М.: АПН РСФСР, 1953 – 752 с.

7. Ушинский К.Д. Воскресные школы// ЖМНП, 1861, - № 1. – с.24