Земська реформа 1864 р.

Ця реформа проводилась у шести із дев’яти українських губерній (за винятком Правобережної України, де земства були запроваджені аж 1911 р.). Відповідно до цієї реформи у губерніях і повітах створювалися виборні (на три роки) земські установи, що мали дві ланки: земські збори і земські управи. Оскільки вибори до земських зібрань відбувалися на основі майнового цензу, то провідне місце в них посідали поміщики. Земства не мали політичної влади і відали лише місцевими господарськими та культурно-освітніми проблемами (наприклад, міністерство освіти покривало 14% коштів на утримання шкіл, 2% давало духовенство, а 84% – земства). Уся діяльність органів земського самоврядування перебувала під наглядом губернатора і міністра внутрішніх справ. Недоліком земської реформи було те, що вона повисла в повітрі, не було загальнодержавного органу, котрий би координував діяльність земств, а також земства не створювались нижче повітів. Тільки в 1914 р. було створено Всеросійський земський союз, а в 1917 р. Тимчасовий уряд утворив земства у волостях.

Міська реформа 1870 р.

Ця реформа спочатку була проведена лише в шести містах України: Києві, Харкові, Херсоні, Катеринославі, Полтаві і Миколаєві, а згодом в інших українських містах. Згідно з нею створювалися виборні (на 4 роки) міські думи як розпорядчі та міські управи, як виконавчі органи. Вибори відбувалися на основі майнового цензу. У виборах брало участь все населення, що платило податки. Міські думи і міські управи займалися в основному питаннями життєдіяльності міст і підпорядковувалися губернаторові. В 1892 р. нове міське положення урізало повноваження органів міського самоврядування.