Сучасні інтеграційні угруповання країн

Сьогодні у світі нараховується близько 20 економічних угрупо­вань. Серед них можна виділити: Європей­ський Союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ) у в Західній Європі; Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (НАФТА) – у Північній Америці; Тихо­океанське економічне співтовариство (АТЕС)– в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

Офіційно до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угрупо­вання західноєвропейських країн називалось Європейські співто­вариства, а неофіційно – Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 р. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання – Євро­пейський Союз.

Утворився Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шіст­кою провідних європейських країн – Німеччиною, Францією, Італією, Нідер­ландами, Бельгією і Люксембургом:

§ Європейського об’єднання вугілля і сталі (угода 1951 p.);

§ Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення ЄЕС 1957 p.);

§ Європейського співтовариства з атомної енергії (угода1958 p.).

Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов всі етапи: від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу.

В ЄС як повноправні члени Союзу входять: Німеччина, Франція, Іта­лія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Португалія, Іспанія, Греція, Австрія, Норвегія, Швеція, Фінлян­дія, Польща, Словенія, Угорщина, Че­хія, Естонія, Латвія, Литва . Виявляють бажання вступити до ЄС Румунія, Хор­ватія, Сербія, Македонія, Албанія та Україна. Із колишніх соціалі­стичних країн Європи тільки Росія, Білорусь та Югославія не за­декларували бажання приєднатися до ЄС. У самому ж Союзі пла­нують до 2015–2020 pp. збільшити число членів до 30-35.

Механізм функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають наднаціональні або міждержавні органи та елементи національно-державного регулювання.

Європейський Союз має свої наднаціональні законодавчі та ви­конавчі органи:

ž Рада міністрів – законодавчий орган, на рівні якого прийма­ють рішення щодо реалізації єдиної політики ЄС. Голоси різних країн мають різну вагу залежно від економічної могутності країни і рішення приймаються більшістю;

ž Європейська рада[9] – верховний орган, до складу якого вхо­дять глави держав і урядів країн – членів ЄС. Його робота прохо­дить у формі нарад або сесій двічі на рік;

ž Комісія Європейського Союзу – виконавчий орган, який має право подавати на затвердження Ради міністрів проекти законів. Комісія Європейського Союзу контролює дотримання митного режиму, стан аграрного рин­ку, податкову політику; здійснює фінансування зі своїх фондів (соціального, регіональ­ного, аграрного); самостійно веде переговори з третіми країнами; має право розпоряджатися спільним бюджетом; приводить у відповідність до норм ЄС національні законодав­ства, стандарти і норми;

ž Європейський парламент – орган, що контролює діяльність комісії і затверджує бюджет;

ž Суд ЄС – вищий судовий орган, який забезпечує виконання договорів і реалізацію основних принципів ЄС.

Крім цих органів, існують інші консультативні органи та допо­міжні заклади – різні комітети, комісії, підкомісії, фонди регіо­нального регулювання.

Первинним законодавством і правовою основою ЄС є міждержав­ні угоди про створення і розширення ЄС та інші угоди про діяльність Союзу. Вони мають однакове тлумачення у всіх країнах – членах Союзу і підпадають під його юрисдикцію. Законодавчі акти Європейського Союзу вищі за національні зако­ни у сферах зовнішньоторговельної політики; аграрної політики; господарського і цивільного права; податкового законодавства. Прийняття будь-яких нормативних актів, які суперечать праву ЄС, на території країн-членів не допускається.

Європейський Союз має власний, незалежний від країн-членів, бюджет. Розмір його визначається Радою і Європарламентом, який затверджує бюджет ЄС. Доходна частина бюджету ЄС формується за рахунок власних коштів, які складаються із ввізного мита, котре компен­сує різницю в цінах на сільгосппродукти в країні, що імпортує, і на зовнішньому ринку; митних податків за загальним митним тари­фом; частини податку на додану вартість; інших коштів; внесків країн-членів (1,2-1,3 % ВВП всіх країн).

Найбільша частина бюджету ЄС використовується на проведен­ня спільної аграрної політики, основою якої є субсидування внутрішніх та експортних цін. Внаслідок митних бар’єрів на аг­рарний ринок ЄС практично не надходять товари зі світового аг­рарного ринку, ціни на якому значно нижчі.

Під час створення ЄС були проголошені його завдання:

▪ поступове усунення обмежень в торгівлі між країнами-учасницями;

▪ введення спільного митного тарифу в торгівлі з третіми країнами;

▪ ліквідація перешкод для вільного переміщення осіб, капіталів та послуг;

▪ загальна політика в галузях транспорту і сільського гос­подарства;

▪ створення валютного союзу;

▪ уніфікація податкових систем;

▪ зближення законодавств країн-учасниць;

▪ розробка принципів узгодженої економічної політики.

У реалізації проголошених завдань ЄС досягнуті значні успіхи: проводиться єдина торговельна політика стосовно третіх країн, уніфіковані національні фінансові системи і створена Європейська валютна система, сформовано єдиний внутрішній ринок, скасовані обмеження щодо ряду товарів, послуг, капіталів, введені єдині стан­дарти на багато видів продукції тощо.

З грудня 1991 р. до лютого 1992 р. були підписані угоди про формування економічного і валютного союзів (Маастрихтські уго­ди), згідно з якими в ЄС була введена єдина грошова одини­ця і єдиний центр формування валютної і грошово-кредитної полі­тики – Центральний банк і Європейська система центральних банків. ЄС повинен перетворитись у валютний і політичний союз з єдиною зовнішньою політикою.

Європейський Союз відіграє все більшу роль у світогосподарських процесах. Розширення ЄС є важливою передумовою формування майбутнього Європи. Основні вимоги до країн, котрі бажають стати членами ЄС, було визначено на нараді у Копенгагені (1993 р.) Це так звані копенгагенські критерії:

▪ стабільність інститутів, які гарантують демократію, верховну владу закону, права людини і національних меншин;

▪ ефективна ринкова економіка, здатність конкурувати з єди­ним ринком ЄС;

▪ здатність виконувати членські обов’язки, серед яких підтримка завдань Європейського валютного союзу.

Існують і так звані Маастріхтські критерії, які висуває ЄС до своїх потенційних членів:

▪ низький рівень інфляції (не більше 3 % на рік);

▪ помірно стабілізовані обмінні курси валют;

▪ мінімальний дефіцит державного бюджету (не більше 4 % ВВП);

▪ прийнятна квота національного боргу.

Слід зазначити, що і не всі теперішні члени ЄС відповідають згаданим критеріям (зокрема Греція).

Всебічна інтеграція в організаційні структури світового госпо­дарства, зокрема ЄС, є стратегічною метою зовнішньоекономічної політики України. Розвиток економічної інтеграції України в ЄС відбувається відповідно до угоди про партнерство та співробітни­цтво між Європейським Союзом та Україною (1994 р.). Україна першою з країн колишнього СРСР підписала таку угоду з ЄС. Основними завданнями Угоди є:

ž розвиток міцних політичних стосунків на основі регулярного діалогу з політичних питань;

ž сприяння торгівлі, інвестиціям та гармонійним економічним відносинам;

ž створення фундаменту для взаємовигідного економічного, со­ціального, фінансового, громадського, науково-технічного, культур­ного співробітництва;

ž підтримка зусиль України, спрямованих на зміцнення демокра­тії та завершення переходу до ринкової економіки.

Визначені й основні етапи просування України до Європи: вступ до COT; отримання статусу країни з ринковою економікою; створення зони вільної торгівлі з ЄС і отримання статусу його асо­ційованого члена.

Крім ЄС, значна роль в Європі належить ще одному економічно­му угрупованню – Європейській асоціації вільної торгівлі. Вона була ство­рена у 1960 р. в Стокгольмі з метою полегшення і розширення торгівлі між країнами-членами: Австрією, Францією, Ісландією, Норвегією, Швецією, Швейцарією, Великобританією, Данією, Порту­галією. Принципи діяльність ЄАВТ суттєво відрізняються від принципів діяльності ЄС:

• за кожною країною зберігається зовнішньоторговельна автоно­мія і власні мита в торгівлі з третіми країнами, не існує єдиного митного тарифу;

• немає наднаціональних органів; Рада, в яку входять представ­ники усіх країн – членів ЄАВТ, може ухвалювати рішення лише одноголосно;

• країни – члени її частково не відмовляються від свого суве­ренітету;

• ЄАВТ – це зона вільної торгівлі, причому режим вільного безмитного товарообігу між країнами-членами діє лише для промисло­вих товарів і не поширюється на сільськогосподарську продукцію. ЄАВТ не є таким стійким інтеграційним угрупованням, як ЄС. Ще у19 70-х рр. з ЄАВТ вийшли і вступили в ЄС Великобританія, Данія, Португалія, а у 1995 р. – Австрія, Норвегія, Швеція і Фінляндія.

Відносини між двома інтеграційними угрупованнями, що існу­ють в Європі, постійно розвиваються. До 1977 р. утворилася зона вільної торгівлі промисловими товарами країн ЄС і ЄАВТ, в межах якої ліквідовувались мита і зменшувались нетарифні обмеження взаємної торгівлі. У 1991 р. була підписана угода між ними про створення єдиного європейського простору. Згідно з цією угодою країни – члени ЄАВТ з 1993 р. вводять у своє законодавство пра­вові акти ЄС стосовно вільного переміщення товарів, капіталів, по­слуг, а також конкурентної політики. Інтеграція ринків аграрної продукції не передбачається, оскільки сільське господарство країн ЄАВТ не змогло б конкурувати з країнами ЄС.

Першим європейським інтеграційним угрупованням, яке об'єд­нало держави, що досі розвивалися, грунтуючись на різних економіч­них та політичних моделях, стало Чорноморське економічне спів­робітництво (ЧЕС). Засноване ЧЕС у 1992 р. на основі Стамбуль­ської декларації і об'єднує 11 країн: Азербайджан, Албанію, Болга­рію, Вірменію, Грецію, Грузію, Молдову, Російську Федерацію, Руму­нію, Туреччину, Україну. Основне завдання Чорноморської інтеграції полягає у створенні режиму вільного пересування товарів, послуг і капіталів з метою розширення виробничої кооперації і спільного підприємництва.

З 1 березня 1993 р. набула чинності Центральноєвропейська уго­да про вільну торгівлю між Польщею, Чехією, Словаччиною та Угорщиною (Вишеградська четвірка), згідно з якою здійснюється політика поступового звільнення від кількісних обмежень і митних кордонів у торгівлі між членами четвірки.

Зміцненню стабільності у Європі за допомогою розширення спів­робітництва у різних галузях (політичній, економічній, культурній, науковій) сприяє регіональне об'єднання Центральноєвропей­ська ініціатива (ЦЄІ). Воно об’єднує Австрію, Бос­нію та Герцеговину, Хорватію, Чеську Республіку, Македонію, Угор­щину, Італію, Польщу, Словацьку Республіку, Словенію, Албанію, Біло­русь, Болгарію, Румунію, Україну. ЦЄІ підтримує різні проекти, які можуть бути поділені на три категорії: інвестиційні проекти та відповідне техніко-економічне обґрунтування; організаційні про­екти (навчання, дослідження, інформаційні системи тощо); куль­турні проекти (фестивалі, семінари, стипендії).

Одним з найбільших економічних угруповань світу є Північно­американський ринок, який утворюють США, Канада та Мексика у межах Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА). На державному рівні американо-канадська Угода про вільну торгівлю була укладена у 1988 p., а в 1992 р. до неї приєдналась Мексика. Угода про вільну торгівлю передбачає поступову ліквідацію тарифних і нетарифних обмежень у взаємній торгівлі; полегшення умов взаємних капіталовкладень; порядок врегулювання торгових конфліктів між її учасниками. Повноцінний Північно-американський спільний ринок, за планами організаторів НАФТА, може бути створений до 2010 р.

Активізуються інтеграційні процеси і в Південній Америці. У 1991 р. Аргентина, Бразилія, Уругвай та Парагвай (приєднався пізніше) уклали торговий пакт МЕРКОСУР, який набув чинності з 1 січня 1995 р. Його метою є створення нового потужного регіо­нального торговельно-економічного блоку, який об’єднує країни з населенням загальною чисельністю понад 200 млн. чол. і сумарним ВВП більш ніж 550 млрд. дол. Результатом такого об’єднан­ня є те, що 90 % взаємної торгівлі країн-членів звільняється від будь-яких тарифних бар’єрів, а щодо імпорту з третіх країн вво­диться загальна тарифна структура та митні правила. МЕРКОСУР є одним з найдинамічніших економічних угрупо­вань у сучасному світі.

В меншій мірі розвинені інтеграційні процеси серед країн Афри­ки. У 1989 р. Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко та Туніс утворили Союз Арабського Загребу – договір, який передбачав організацію економічного співробітництва на рівні регіональної інтеграції. Але широкого співробітництва досягти не вдалося. Економічна відсталість та відсутність міждержавних зв’язків не дозволяють швидко створити на африканському континенті інтеграційні угруповання. В планах Організації африканської єдності є ідея створення до 2005 р. Африканського економічного співтовариства.

Перспективи розвитку економічної інтеграції у Східній Азії по­в'язують передовсім зі створенням Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АЕС). Співтовариство об'єднує Япо­нію, США, Канаду, Австралію, Нову Зеландію, більшість країн Східної і Південно-Східної Азії, зокрема країн – членів Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), Китай та Океанію. Таке співтова­риство лише формується, тому ідуть пошуки шляхів співробітни­цтва.

[1] Balance of Payments Manual.– IMF. Fifth ed., 1993.

[2] В залежності від здат­ності впливати на світові ціни всі країни поділяються на малі та великі. Країна вважається малою, якщо зміни її попиту на імпортні товари не впливають на рівень світових цін. Країна вважається великою, якщо зміни її попиту на імпортні товари призводять до зміни світових цін.

[3] при застосуванні адвалерного мита ціна становила б _.

[4] Надалі – ІІ

[5] Надалі – МК

[6] “securities” - цінні папери

[7] надалі – БВС

[8] надалі – ЗВТ

[9] існують Європейська рада і Рада Європи, остання не є установою Європейського Союзу, її діяльність зосереджена здебільшого на співробітництві в галузі освіти та культури.