Історія розвитку теорії та практики організації виробництва

Наявність культових пам’яток і архітектурно-будівель­них споруд, що залишаються до цього часу шедеврами, дає підставу стверджувати про унікальну культуру і високий рівень організації проектування та виробництва, що існували в минулому.

Перші зафіксовані ідеї організації виробництва належать до часів створення Великої китайської стіни, єгипетських пірамід, флотів Римської та Іспанської імперій, доріг та акведуків Стародавнього Риму.

У V—VI тис. до н. е. було започатковано практику письмових запитань і консультацій спеціалістів за різними окремими питаннями. Пізніше в Греції почали вивчати методи виконання трудових операцій, питання їх ритмічності. Платон сформулював принцип спеціалізації.

Промислова революція кінця ХVІІІ — початку ХІХ ст. відкрила нову епоху в розвитку теорії та практики організації виробництва. Паровий двигун як джерело енергії для машин дозволив організувати машинне фабричне виробництво. Виникла необхідність в узгоджених діях усіх його ланок за допомогою встановлення й суворого виконання певних норм та пропорцій між усіма сторонами виробництва. Потреби в жорсткій регламентації спонукали визначення норм виробітку й оплати праці, максимальної швидкості роботи устаткування, оптимальних обсягів виготовлення продукції на основі вдосконалення організації виробництва й праці.

Англійський економіст Адам Сміт сформулював учення про розподіл праці (1776) як умову підвищення її продуктивності та основної складової організації виробництва.

Англійський текстильний фабрикант Річард Аркрайт, який спроектував ткацький верстат (1770), з метою найефективнішого його використання робітниками був вимушений створити фабричний кодекс, що передбачав суворий розклад, систему штрафів за відхилення від нього.

Концепція взаємозамінних частин виробів (1790), розроблена і обґрунтована Елі Уітні, поклала початок стандартизації.

Винахідник і розробник системи ефективного виробництва Фредерік Тейлор у праці «Принципи наукового управління» (1911) обґрунтував доцільність: відокремлення та вивчення елементів операцій; хронометражу; нормування праці; обліку; контролю; стимулювання праці.

Френк та Ліліан Гілбрети, досліджуючи динаміку трудового процесу, розробили принципи економії рухів на основі вибору варіантів структури мікроелементів, що сприяло виникненню промислової психології (1911).

Гаррі Гант відкрив значення нематеріального стимулювання робітників та розробив діаграму графіка робіт (1912), що відображає планові, реальні та очікувані показники діяльності.

Харрінгтон Емерсон застосував ідеї Тейлора до організаційної структури виробництва та сприяв використанню експертів для підвищення організаційної ефективності.

Генрі Форд на власному автомобільному заводі здійснив диференціацію та стандартизацію елементів виробництва, застосував складальну конвеєрну лінію, що стало основою поточної організації масового виробництва (1913).

У 1915 р. Ф. Харріс розробив математичну модель управління запасами та визначення економічно доцільного розміру партії замовлення.

К. Адамецький у 1920-х рр. створив моделі побудови виробничих процесів у часі, графіків руху деталей за операціями, вивів формули розрахунку виробничого циклу.

Дослідженням мотивації праці (1930) було присвячено праці Елтона Мейо. Він довів, що, крім фізичних та технічних аспектів трудового процесу, принципове значення для підвищення продуктивності праці має мотивація праці робітника.

У 1930-х рр. Уолтер Эндрю Шухарт, Х. Додж, Х. Ромінг, Л. Тіппет розробили методи вибіркової перевірки та статистичні таблиці для контролю якості.

Методи групової обробки деталей, що сприяли автоматизації та розповсюдженню високоефективних групових поточних ліній у серійному та дрібносерійному виробництві, у 1940-х рр. були розроблені С. П. Митрофановим.

Тоді ж Г. Мейнард, В. Іоффе розробили систему мікроелементного нормування праці (МТМ).

Велика кількість фахівців у 1950—60-х рр. досягла певних результатів у методах дослідження операцій: моделювання виробничої діяльності, теорія черг, теорія прийняття рішень, математичне програмування, методи сітьового планування проектів (PERT та CPM).

1960—70-ті рр. характеризуються широким використанням фірмами-виробниками, дослідниками та користувачами комп’ю­терної техніки графіків закупівель, управління запасами, прогнозування, управління проектами, планування матеріальних потреб (MRP).

На початку 1980-х рр. на основі праць Т. Оно, У. Демінга, Д. Юра­на та інших дослідників сформувалися концепції якості та гнучкості виробництва, конкуренції на основі часового чинника: JIT (точно вчасно), Канбан, TQC (всеохоплюючий контроль якості) та автоматизація виробництва (Poka-yjkes, CIM, CAD/ CAM, роботи та ін.).

У 1990-х рр.фірми почали застосовувати концепцію загального управління якістю, розгортання функції якості, сумісне проектування, функціонально-вартісний аналіз, модель безперервних поліпшень. Міжнародна організація стандартизації ввела в дію міжнародні стандарти МС ISO 9000.

М. Хаммер та консалтингові фірми запровадили моделювання оновлення бізнес-процесів та радикальних змін.

На початку ХХІ ст. Міжнародна організація зі стандартизації почала роботу з екологічного менеджменту, з метою зменшення забруднення довкілля було введено системи міжнародних стандартів МС ISO 14000.

У табл. 1.1 надається короткий огляд історичного розвитку організації та управління виробництвом

Таблиця 1.1