Класифікація та властивості алювіальних грунтів
Вона ускладнюється тим, що розвиток і властивості алювіальних грунтів залежать як від зональних, так і азональних факторів. Найбільш розповсюджені три типи алювіальних грунтів: дернові, лугові, болотні. їх поділ на підтипи залежить від зони. Нижче наводиться класифікація алювіальних грунтів, придатна для України (табл. 34).
Таблиця 34. Класифікація алювіальних грунтів
| Тип | Підтип | Рід | Вид, підвид |
| Алювіальні дернові | Типові Опідзолені Примітивні Буроземні | Кислі Насичені Карбонатні Шаруваті Глейові | а) короткопрофільні слаборозвинені нормальні потужні б) за ступенем опідзолення в) за ступенем оглеєння |
| Алювіальні лугові | Типові Опідзолені Солонцюваті Осолоділі Буроземні | а) кислі насичені карбонатні б) шаруваті озалізнені засолені глейові | а, б, в – ті ж г) за ступенем солонцюватості д) за ступенем засолення |
| Алювіальні болотні | Оторфовані Лугово-болотні | Кислі Насичені Карбонатні Солонцюваті Солончакуваті Осолоділі | а, б, в, г, д – ті ж є) за потужністю Т: мулувато-торф'яно-глейові (<30см) мулувато-торф'яні (>30см) |
Алювіальні дернові грунти формуються під луговою, чагарниковою та лісовою рослинністю в прирусловій заплаві. Грунтові води, хоча й не знаходяться дуже глибоко, більшу частину року не впливають на грунтовий профіль, тому ці грунти сухі. Ознаки оглеєння слабкі або відсутні. Грунти слабо гумусовані (1-3%), більшістю сильно шаруваті, що за старою номенклатурою дозволило їх називати "заплавними шаруватими"; переважно малопотужні з невеликою ЄП (10-15 мг-екв на 100 г грунту).
Профіль типового алювіального дернового грунту:
Нд – дернина, сіра або бурувато-сіра, потужністю 5-7 см;
Н – потужністю 3-20 см, гумусовий, сірий, шаруватий, найчастіше – піщаний ;
HP – перехідний, шаруватий;
Р – алювій різного гранскладу, шаруватий.
Підтипи:
- опідзолені, в них виділяється освітлений He-горизонт та горизонт НРі, характерний Е-І перерозподіл (Но+Не+НРі+Р);
- примітивні, в яких горизонти не розвинені, являють собою шари алювію різного гранскладу та гумусованості (Ph+ +Р1h1+P2h2+...+Pnhn);
- буроземні, які зустрічаються в зоні Карпат, мають бурувате забарвлення, перехідний горизонт ущільнений, Е-І диференціації нема.
Роди: кислі, в яких рН<7, СНО<50%; насичені, рН = 6-7, СНО ~100%; карбонатні, які киплять по профілю; шаруваті, які мають типову будову профілю, потужність 30-50 см, увесь профіль явно шаруватий, гумусу ~2%; глейові, в яких у материнській породі спостерігається оглеєння (Pgl).
Види: короткопрофільні, потужність менше 45 см; слаборозвинені – менше 10 см; нормальні – 45-80 см; потужні – більше 80 см.
Алювіальні лугові грунти утворились під трав'янистою луговою рослинністю в центральній заплаві. Будова профілю типового грунту:
Нд – дернина, потужністю 3-5 см, щільна, багато коренів;
Н – гумусовий, потужністю 30-50 см, темно-сірий, зернистий;
HPgl –перехідний, бурий, з плямами оглеєння;
PGl –шаруватий алювій, оглеєний, часто безструктурний, іноді з шарами торфу.
Коренева система лугової рослинності інтенсивно оструктурює грунтову масу, тому стара назва цих грунтів "заплавні зернисті". Гумусу в них багато, до 8-10%, ЄП – до 20-30 мг-екв/100 г грунту.
Алювіальні болотнігрунти утворились у притерасних або старичних зниженнях. Для їх генезису характерна спільна дія болотного й алювіального грунтоутворення. Залежно від їх співвідношення, алювіальні болотні грунти діляться на лугово-болотні (сильно глейові, не мають Т) та оторфовані (мають шар Т). Оторфовані поділяються за потужністю та ступенем розкладу торфу. Типовий профіль: H(T)+HPGl+PGl.Болота, звичайно, низинного типу, гумусу від 5 до 20%, реакція кисла або слабокисла, ЄП різноманітна, містять мало Р і К, торф сильно замулений, у мінеральній частині профілю – іржаво-вохристі плями.
Дата добавления: 2015-05-28; просмотров: 849;