Л. Заплавне грунтоутворення

Заплава– частина річкової долини, яка періодично затоплюється повеневими або паводковими водами. Алювіальні грунти – це ті, які утворюються в заплавах рік, озер, у приморських дельтах рік тощо.

Заплаву мають практично всі ріки: чим ріка крупніша, тим ширша заплава, хоча бувають і винятки. На території СНД заплавні грунти займають площу 57,5 млн. га, на Україні – 1,4 млн. га, з них 0,9 млн. га – сільськогосподарські угіддя. Найбільше алювіальних грунтів у нас у лісостепу. Заплава – найнижча- і наймолодша тераса річкової долини. Територія заплави ділиться на 3 частини: прируслову, центральну та притерасну (рис. 51).

Рис. 51. Схема будови заплави (за В.Р.Вільямсом):

1 – линва; 2 – прируслові дюни; 3 – область максимального накопичення піску; 4 – притерасні дюни; 5 – прируслова заплава; 6 – центральна заплава; 7 – водостік (тальвег) центральної заплави; 8 – притерасна заплава; 9 – притерасна річка

Прируслова заплава. Для неї характерні найвищі відмітки поверхні, найбільша швидкість води під час повені. Ширина її коливається від 20 м до декількох кілометрів; відкладається найбільш крупний галечниково-піщаний алювій; уперіод межені грунтові води опускаються глибоко й не впливають на грунтоутворення; рослинність – збіднені ксерофітні, часто псамофітові луки, чагарники.

Центральна заплава – найширша, до декількох десятків кілометрів, поверхня п дещо знижена порівняно з прирусловою частиною, швидкість води при повені менша, тому відкладається алювій більш тонкий, пилувато-суглинковий; грунтові води в період межені знаходяться неглибоко й охоплюють своїм впливом нижню частину профілю; рослинність – найбільш продуктивні заливні луки.

Притерасна заплава – найвіддаленіша від русла, поверхня найнижча, швидкість повеневого потоку мінімальна, відкладається найтонкіший глинистий алювій; тривалість затоплення найбільша; у межень виклинюється грунтовий потік, що йде з водозбору, вода застоюється на поверхні – це основні причини заболочення території; рослинність – вологолюбна, часто болотна (осока, мохи, очерет тощо).

Основи вчення про грунтоутворення в заплавах розроблені В.Р.Вільямсом. Головну роль тут відіграє повеневий процес –періодичне затоплення заплави повеневими водами після сніготанення, дощів. Другий складовий процес – алювіальний,тобто накопичення річкового алювію в результаті осідання на поверхню заплавних грунтів твердих часток з повеневих вод. Алювій має різний характер, що залежить не тільки від частини заплави, в якій він відкладається, а й від розміщення уздовж течії річки. У верхній частині річки алювій найбільш грубий, піщаний, у середній частині і далі вниз умови дренажу в заплаві погіршуються, зменшується швидкість потоку, зростають мінералізація вод, засолення грунтів, тенденція до заболочення.

Найголовніші особливості заплавного процесу грунтоутворення:

- формування акумулятивної, наносної кори вивітрювання за рахунок відкладання рухомих продуктів із усієї площі водозбору. В грунтах акумулюються глинисті часточки, гумус, СаСО₃, Р, К, N, Fe, Mn тощо;

- заплавний водний режим при періодичному затопленні поверхні й більш-менш постійній участі грунтових вод у грунтоутворенні. Це викликає гідроморфізм грунтів, розвиток болотного процесу. Але, як зазначає Ф.Дюшафур, хоча в усіх алювіальних грунтах на певній глибині завжди є грунтові води, які дуже динамічні, алювіальні грунти відрізняються від інших гідроморфних: верхня їх частина добре аерується в сухий сезон, органічна речовина швидко мінералізується, грунти збагачуються киснем з річкової води, тому сильних відновлювальних процесів не спостерігається;

- постійне омолодження грунтів у результаті систематичного залучення в грунтоутворення нових порцій алювію, воно йде одночасно з формуванням материнської породи, тому грунти часто слаборозвинені, зі слабко диференційованим, шаруватим профілем;

- вирівняний тепловий режим завдяки високій обводненості грунтів: у жарких районах грунти прохолодніші, а в холодних – тепліші, ніж на навколишній території;

- переважання дернового процесу при грунтоутворенні, але можуть проявлятись також інші, як зональні, так і інтразональні процеси.

У кожній заплаві вплив зональних умов проявляється тим сильніше, чим коротший період затоплення. Прояв зональності пояснюється різницею в тепловому режимі, атмосферному зволоженні, характерній рослинності в різних природних зонах. Наприклад, алювіальні грунти тайгово-лісової зони близькі до дернових із ознаками заболочення, на рідко затоплюваних ділянках під лісовою рослинністю утворюються дерново-підзолисті грунти. У лісостепу та степу добре розвивається лугова рослинність, багато бікарбонатів, активно йде гуміфікація, накопичується гумус, грунти мають риси чорноземів. На рідко затоплюваних ділянках утворюються чорноземи, сірі лісові грунти тощо. Але алювіальні грунти різних зон відрізняються менше, ніж грунти, розташовані поза заплавою.