Договори про управління майновими правами авторів.

об'єктом зазначених договорів є майнові права авторів та їх правонаступників. Це можуть бути майнові права у своїй повній сукупності або окремі майнові права.

Сторонами у цих договорах є, з одного боку, автори та їх правонаступники, з другого — організації, що їх створюють для управління майновими правами авторів та їх правонаступників на колективній основі. Зазначені організації не мають права займатися комерційною діяльністю. На них не поширюються обмеження, передбачені антимонопольним законодавством.

організації, що управляють майновими правами на колективній основі надають ліцензії користувачам творів та об'єктів суміжних прав. Зміст повноважень, які передаються авторами та їх правонаступниками організаціям, що управляють їх майновими правами, визначаються договорами.

Користувачі зобов'язані виплачувати авторові або його представникам винагороду в обумовлений договором строк та у визначеному розмірі.

Організації, що управляють майновими правами на колективній основі, мають право резервувати на своєму рахунку суми незапитаної винагороди, що надійшла їм від користувачів. Після 3 років з моменту надходження на рахунок організації сум незапитаної винагороди ці суми можуть бути використані для чергових виплат або спрямовані на інші цілі, передбачені їх статутами, в інтересах осіб, які мають авторське право і суміжні права.

4. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА СТРОК ЛІЦЕНЗІЙНОГО ДОГОВОРУ. ТИПОВИЙ ЛІЦЕНЗІЙНИЙ ДОГОВІР

Ліцензійний договір - це правочин, на підставі якого власник (володілець) запатентованого або незапатентованого винаходу (ліцензіар) надає фізичній або юридичній особі (ліцензіатові) дозвіл на здійснення у певному місці і протягом певного терміну однієї або кількох дій, на які має виключні права ліцензіар, а ліцензіат зобов'язується сплатити винагороду за надання права на використання винаходу.

Предмет ліцензійного договору.охоронюване законом право на винахід або окремі повноваження, що випливають з цього права.

Основна мета ліцензійного договору — забезпечити можливість практичного використання конкретного технічного рішення. З одного боку, з можливості використання винаходу (запатентованого або незапатентованого) у виробництві і як результат — отримання прибутку, з іншого — з отримання винагороди за надане право користуватися винаходом.

Суттєвою відмінністю ліцензійного договору від інших договорів є те, що він має бути складений у письмовій формі та підписаний сторонами. Реєстрація цих договорів здійснюється лише за бажанням сторін.

Сторонами у договорі — ліцензіаром і ліцензіатом — можуть виступати всі учасники цивільно-правового обороту, тобто фізичні і юридичні особи та держава, інтереси якої представляє Державний комітет з питань науки та інтелектуальної власності.

Ліцензіар — це власник запатентованого або незапатентованого винаходу.

Ліцензіат — фізична або юридична особа, яка відповідно до ліцензійного договору дістала дозвіл (ліцензію) на використання винаходу.

Іноземні громадяни та особи без громадянства також можуть бути учасниками ліцензійних правовідносин.

Строк встановлюється договором. Якщо строк не визначений, то він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об’єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на 5 років.