Предмет і завдання тактики

Військова наука – це система знань про закономірність збройної боротьби, про підготовку і її ведення для захисту держави від агресорів. Військова наука є цілою системою різноманітних, тісно пов’язаних між собою і галузей знань.

Деякі з них такі:

- загальна теорія збройної боротьби, підготовка і ведення війни збройними силами;

- теорія військового мистецтва (стратегія, оперативне мистецтво, тактика, що складає найважливішу частину військової науки.)

Військове мистецтво, як наукова теорія, поділяється на три складові частини (показати слайд):

- стратегію;

- оперативне мистецтво;

- тактику.

Стратегіярозглядає питання підготовки і ведення стратегічних операцій і війни в цілому.

Оперативне мистецтворозглядає теорію і практику підготовки і ведення операцій.

Тактикарозглядає бій, як основну форму тактичних дій військ.

Слово тактика походить від грецького слова «taktika» – це мистецтво побудови військ. Будучи складовою частиною військового мистецтва, тактика займає підпорядковане місце стосовно оперативного мистецтва і стратегії, діє в їхніх інтересах і служить для досягнення цілей, що ставляться перед нею оперативним мистецтвом.

Тактика зародилася з появою армій. У війнах рабовласницьких держав вона зводилася до прямолінійного розташування військ на полі бою і рукопашної схватки воїнів, тобто розподіл сил і засобів був рівномірним. Розвиток тактики в цей період йшов в напрямку вдосконалення бойових порядків і маневрування ними на полі бою.

Подальший розвиток зброї привів до появи різноманітних видів піхоти і кавалерії.

Корінний переворот у тактиці відбувся у ХVII ст. у зв’язку з впровадженням в арміях європейських держав вогнепальної зброї.

Створення масових армій наприкінці XVIII - початку XIX сторіччя, подальше вдосконалення зброї призвели до появи тактики колон і розписного строю, класичним зразком якого є Бородінський бій 1812 р. Але така тактика вже в той час призвела до великих втрат військ від вогнепальної зброї, особливо з появою в другій половині XIX ст. нарізної вогнепальної зброї.

У ході Кримської війни 1853-1956 р.р. починає зароджуватися тактика стрілецьких ланцюгів, яка остаточно затвердилася в ході російсько-японської війни 1904-1905 р.р.

Перша світова війна 1914-1918 р.р. характеризувалася масовим застосуванням кулеметів, швидкорострільної артилерії, а також появою нових засобів боротьби: авіації, танків та ін. До кінця війни з’явилася тактика групового бою, коли стрілецькі підрозділи групувалися біля танків, гармат супроводу, важких кулеметів, тобто розподіл сил і засобів був нерівномірним.

Розвиток оборони йшов від очагової, яка була неглибокою, до підготовленої в інженерному відношенні позиційної оборони.

Теорія і практика організації і ведення бойових дій наших військ складалася в роки громадянської війни і військової інтервенції в Росії в 1918-1920 р.р.

Всебічний розвиток тактика одержала в Другій світовій війні. Успіх у бою досягався спільними зусиллями підрозділів, частин і з’єднань усіх родів військ, авіації і спеціальних військ при головній ролі загальновійськових з’єднань.

У післявоєнний період тактика розвивалася на основі досвіду Другої світової війни з урахуванням надходження на озброєння військ нової, більш досконалої техніки, повної моторизації і механізації Сухопутних військ.

Взаємозв’язок зброї і тактики стає усе більш тісним. Це викликано насамперед розвитком засобів боротьби під впливом науково-технічного прогресу. У післявоєнний період високими темпами удосконалювалися техніка та озброєння, з’явилася ракетно-ядерна зброя.

Принципові зміни в засобах збройної боротьби зробили свій вплив на розвиток тактики. Сучасний бій, як це доводить досвід навчань, став більш динамічним, вище стала маневреність військ на землі, й у повітрі.

Таким чином, тактика досліджує закономірності, характер і ведення бою, і розробляє способи його підготовки і ведення, вивчає бойові властивості і можливості підрозділів, частин і з’єднань в сучасному бою.

Тактика– це теорія і практика підготовки і ведення бою з’єднаннями (підрозділами) різних видів Збройних Сил, родів військ і спеціалізованих військ на суші, у повітрі і на морі.

Вона поділяється на загальну тактику і тактику видів ЗС, родів військ і спеціальних військ.

Сучасна тактика передбачає дії військ як в умовах застосування ядерної і хімічної зброї, так і з використанням тільки звичайних засобів ураження, у тому числі і високоточної зброї.

Теорія і практика загальновійськового бою повинні постійно удосконалюватися з урахуванням вимог стратегії, оперативного мистецтва і змін у матеріальній базі бою, а рівень тактичного мистецтва командирів, штабів і військ безупинно підвищуватися.

Предметом загальної тактикиє загальновійськовий бій. Вона вивчає закономірності загальновійськового бою і розробляє рекомендації по його підготовці і веденню сумісними зусиллями з’єднань (підрозділів) різних видів ЗС, родів військ і спеціальних військ.

Так, наприклад, тактика РВіАрозробляє порядок і способи застосування ракетних і артилерійських (підрозділів) у загальновійськовому бою і самостійно.

Тактика має два аспекти: теоретичний і практичний.

Теорія тактикививчає зміст і характер сучасного бою, розкриває закономірності і принципи його ведення, розробляє способи підготовки і ведення бою. Теорія тактики викладається в Уставах, підручниках, воєнно-наукових роботах.

Практика тактикиохоплює діяльність командирів, штабів і військ по підготовці і веденню бою. Вона містить: збір і вивчення даних обстановки; прийняття рішень і доведення завдань до підлеглих; організацію взаємодії, вогневого ураження противника; підготовку з’єднання (підрозділу) до виконання бойових завдань; планування бою; управління підрозділами у бою, а також всебічне забезпечення бою.

Тактична підготовка найбільш повно забезпечує комплексне навчання воїнів і підрозділів вмілим і злагодженим діям на полі бою в умовах, максимально наближених до бойової дійсності: веденню наступальних дій і зустрічного бою, умілому маневруванню, швидкому здійсненню маршів на великі відстані, веденню оборонного бою, що дозволяє не тільки відбити, але і зірвати наступ противника.