СТРУКТУРА СВІТОВОГО ВВП (2001 Р.) ТА ТЕМПИ ЗРОСТАННЯ РЕАЛЬНОГО ВВП У 1971—2015 РР.

Однак у країнах Азії він удвічі вищий, ніж у високорозвинених країн світу. Темпи зростання ВВП країн Латинської Америки за цей період передбачаються на рівні близько 4 %. Експерти Світового Банку зробили прогноз щодо зростання світового ВВП на душу населення, який складе 2 % за період 2003—2015рр. В той же час у нових індустріальних країн він становитиме відповідно, 3,9 %, а в цілому по Азіатському регіону — 5 % (рис. 1.5)

Рис. 1.5. Прогноз зростання ВВП на душу
населення по регіонах світу в %

Незважаючи на фінансову кризу 1997—1998 рр., світовий експорт у 1997 р. збільшився до 5504 млрд дол. США. Експерти стверджують наявність тісного зв’язку між розвитком зовнішньої торгівлі та економічним зростанням. Нові індустріальні країни продемонстрували це завдяки активній участі у міжнародних економічних контактах, — за останні десять років їхня питома вага в світовому експорті збільшилася більш ніж у двічі, що також свідчить про зростання національної конкурентоспроможності. (рис. 1.6)

Рис. 1.6. Зміни у структурі світової торгівлі

Яскравими прикладами успішної інтеграції в складну систему МПП можуть слугувати Республіка Корея і Китай. Так, за останні роки експорт південнокорейських товарів і комерційних послуг збільшився понад в 200 разів і у 2001 р. забезпечив 2,5 % загального світового експорту (проти декількох сотих відсотка в 1960 р.). Серед структури цього експорту половину складають сучасні види машинобудування. Підвищення середньорічних темпів економічного зростання до 5,7 % за 1992—2001 рр. в основному базувались на використанні зовнішнього попиту. А підвищення в останні роки середньорічних темпів економічного зростання до 10 % (у 2001 — 7,3 %) в Китаї, поєднались із збільшенням у чотири рази питомої ваги в світовій торгівлі товарами (завдяки розширенню експорту виробами сучасного машинотехнічного комплексу) і у вісім разів — підвищенням питомої ваги в торгівлі послугами.

Отже, наявність конкурентних переваг країни визначається низкою показників, у тому числі — вагомою часткою світового експорту: США — 12 %, Канада — 4,4 %, Японія — 6,3 %, Німеччина — 8,9 %, Франція — 5,3 %, Китай — 4,4 %, тоді як Бангладеш — близько 0,1 %, Пакистан — 0,6 %, Перу — 0,3 %. Крім того, залежність країн від міжнародної торгівлі, згідно з їхніми ресурсами та місткістю внутрішнього ринку, не однакова. Наприклад, цей показник у США в 2000 р. становив 11 %, в Канаді — 44 %, в Нідерландах — 55 %, у Бельгії — 75 %.

Таке підвищення значення міжнародної торгівлі в розвитку економіки не в останню чергу пов’язане із залученням в МПП великих за численністю населення країн (що мають більше 100 млн жителів). Через прискорення НТП вони втратили свої національні переваги, які ґрунтувалися на місткості внутрішнього ринку і масштабності виробничого потенціалу. Прикладом є США, Китай, Месика, Індонезія та Індія, експортна квота яких на межі ХХІ ст., в порівнянні з 1965 р., збільшилася в 2; 5,3; 4; 5 і 2,9 раза, тоді як ступінь інтеграції в МПП всіх країн виріс майже вдвічі.

Наявні торговельного оборот у ВВП дає уявлення про те, наскільки економіка країни опосередковується зовнішньоекономічними зв’язками. Так, наприклад, у деяких «нових індустріальних країнах» він становить понад 300 %, в Естонії — близько 160%, в Ірландії — 120 % (цей показник високий у всіх постсоціалістичних країн), однак у США, Японії йому належить близько 20 % ВВП.

Щоб адаптуватися до процесів глобалізації та інтернаціоналізації, недостатньо використовувати економічні стимули. Економічна глобалізація проходить поряд із революційними змінами в технологічних процесах, які стають причиною значних зрушень в ієрархії націй.