Структура консультаційної діяльності має свій постадійний вимір: оргдіагностика - спрямування рішень - процес їх реалізації.

Оргдіагностика є формою виробництва проблемної інформації. Її завдання полягає не тільки у вияві, оцінці, класифікації та групуванні проблем, як це робиться в традиційному соціологічному досліджені, а і у визначені основних напрямків розвитку організації. На відміну від дослідницького підходу, діагностично-консультативний підхід передбачає вияв специфічних проблем конкретної організації, особливостей їх вияву в умовах тільки цієї організації, тобто позиційний аналіз проблем в організації. Метод, що використовується при цьому - діагностичне інтерв'ю. Аналіз цього інтерв'ю дозволяє консультанту співставити сприйняття респондентом організаційних процесів з іншою інформацією, а також із власним трактуванням ситуації, яка виникла. Таке інтерв'ю дозволяє створити "карту-позиційність" - графічне зображення протиріч між групами співробітників (щось на зразок матриці соціометрії) і додати до нього мережевий аналіз розпорядницької документації.

Наступний етап управлінського консультування - підготовка і навчання методом напрацьованих управлінських рішень. Найбільш розповсюджений метод - практична ділова гра. Це метод інтенсивного групового пошуку ефективних рішень в ситуаціях, коли традиційні управлінські методи (збори, наради) не діють. Історія виникнення, втілення, спрямованість ділових ігор достатньо висвітлені в науковій та методичній літературі. Підкреслимо знову, що гра з класу "соціальної технології" повинна мати справу з реальними проблемами реальної організації. Принцип "тут і тепер" відрізняє гру від традиційних управлінських методів. Якщо у традиційних умовах кожен з учасників управлінського процесу мав певну посадову позицію, його думки та дії залежать від посадового статусу, то ігрова ситуація передбачає свідому відмову від свого посадового статусу та перевтілення в іншу роль, де вже не діє традиційна шкала ваги, де з'являються нові цінності, думки та відбувається усвідомлення ситуації з точки зору іншого.

Ігрові методики добре пристосовані до радикальних змін в організації, і гірше - до їх тактичних завдань. Тобто, вони неоперативні, громіздкі, вимагають великих витрат без гарантії кінцевої ефективності. До вад цієї методики слід віднести одноманітність у роботі консультантів, які використовують методики для дуже широкого класу управлінських завдань, своєрідний методичний "дженералізм".

Третя стадія управлінського консультування - реалізаційний процес. Головне завдання на цій стадії - перенесення результату знайденого в лабораторних умовах гри у реальні умови. Консультант прагне зберегти ігрову субкультуру за рахунок підтримки у персоналу відчуття "ми", яке виникає у багатьох під час гри.

Остання функція соціально-технологічного процесу-прогностична. Базовим для цієї функції є припущення щодо спадкоємності в природному розвитку соціальних систем і організацій. Поетапний розвиток їх визначається конкретною ситуацією, а перехід до вищої фази розвитку зумовлено якістю і повнотою проходження попередньої фази. На нижчих ступенях (фазах) розвитку об'єктів управління, формуються нові властивості і зразки організаційної поведінки, що максимально адекватні ситуації, яка склалася. Їх використання в управлінському рішенні складає зміст наступної фази розвитку організації. Якщо вказані зразки і властивості не вироблені, перехід в іншу фазу розвитку неможливий. На цьому і базується прогностична орієнтація соціолога -технолога.

Підкреслимо, що довготермінові прогнози на віддалену перспективу з позиції наведеної методології - безглузді. Використання ситуативних нормативів розвитку об'єкту управління в соціотехнологічній діяльності дозволяє:

- оцінити виявлені властивості у реальних об'єктів управління і передбачити їх ефективність в найближчому майбутньому;

- зробити прогноз, як буде працювати той чи інший соціальний об'єкт (елемент) соціальної системи, якщо він ще не включений в загальну управлінську систему;

- оцінити загальний стан соціальної організації з позиції вимог найближчого майбутнього;

- намітити цілі оперативної управлінської діяльності соціального технолога на перспективу;

- визначити зміст найближчих управлінських програм;

- вийти на підготовку конкретних управлінських рішень.

Таким чином, в соціології управління (соціальному консультуванні) розповсюдження отримав напрямок, який базується на розгляді управлінської ситуації, як унікального сполучення проблем, що виникають в управлінців різних рівнів організації з приводу ціледосягнепня. Визначення їх переліку виступає основою соціальної діагностики. Джерелом проблем постає об'єктивна суперечність між цілями організації та інтересами її підрозділів. Управлінська мета вважається досягнутою, коли набір проблем, які були зафіксовані за допомогою діагностики, знімається. Цей підхід повинен реалізовуватись в межах управлінського консультування.

Соціальне управління є інструментом регулювання системи суспільних відносин, яке здійснюється за рахунок використання історичного і наукового досвіду управління, механізмів соціальних технологій управління. Пошук їх є потребою дня.

Оволодіння соціальними основами управління - невід'ємна частина соціологічної освіти, що полегшує шлях до ефективної управлінської діяльності.