Основні риси права за доби Директорії УНР.

За доби Директорії УНР в Україні діяли різноманітні джерела права, що належали до правових систем Російської імперії, Тимчасового Уряду, Центральної Ради, Гетьманату, радянської влади. Нагромаджувала Директорія й свою нормативно-правову базу, намагаючись оперативно реагувати на зміни в суспільно-політичному житті країни. З поміж правових джерел вирізнялися:

Закон «Про землю в УНР»від 8 січня 1919 року, що скасовував приватну власність на землю.

Відновлений 24 січня 1919 року Закон Центральної Ради про національно-персональну автономію.Однак він діяв через прихід більшовиків до влади.

Закон «Про порядок внесення і затвердження законів в Українській Народній Республіці» від 14 лютого 1919 року,в якому Директорія зробила спробу регламентувати законодавчий процес. Наявний механізм мав значні вади. Не було визначено чітких критеріїв, яким мали відповідати різноманітні категорії нормативно-правових актів. Із запровадженням цього закону проблеми, на жаль, розв’язано не було.

Закон «Про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР» від 12 листопада 1920 року, який продовжив пошуки оптимальної моделі законотворчості. Однак і в цьому разі Директорія не змогла розмежувати своїх повноважень з урядовими в законодавчому процесі.

Закон «Про відновлення гарантій недоторканності особи на території УНР» від 28 лютого 1919 року,за яким громадянин УНР підлягав переслідуванню і позбавленню волі лише за передбачені належними законами злочинства і тільки чином, зазначеним у законі.

Закон «Про державну мову»від 3 жовтня 1918 року, «Про форму влади на Україні»від 28 січня 1919 року, «Тимчасовий закон про державний устрій і порядок законодавства УНР»від 14 лютого 1920 року належали до актів конституційного характеру, якими врегульовувалися наріжні питання державного будівництва.

58. Становлення конституційного права в Західноукраїнській Народній Республіці.

«Тимчасовий Основний закон»від 13 листопада 1918 року, де визначалися конституційні засади новоствореної держави. Закон мав конституційний характер, адже в ньому містилися основні принципи законодавчого оформлення самостійності українських земель колишньої Австро-Угорської монархії.

Стаття 1 закону закріплювала назву – Західноукраїнська Народна Республіка.

Стаття 2 окреслювала межі території республіки, які, згідно з «етнографічною картою Австрійської монархії», становили українські повіти Галичини, Буковини та Закарпаття.

Стаття 3 зазначала, що самостійна держава твориться на всій території Західної України.

Стаття 4 закріплювала верховенство і суверенітет народу, який мав реалізовуватися через представницькі органи, обрані на основі загального, рівного, прямого, таємного голосування за пропорційною виборчою системою. Найвищим представницьким органом державної влади мали стати Установчі Збори ЗУНР. До скликання парламенту вся повнота законодавчої влади належала Українській національній раді, виконавчої – Державному секретаріату.

Гербом ЗУНР став золотий лев на синьому тлі (згодом тризуб), повернутий праворуч, прапором – синьо-жовтий. Також було затверджено Державну печатку республіки. У роз’ясненні до закону підтверджувався курс на побудову правової, демократичної республіки.

Значне місце у формуванні конституційного законодавства ЗУНР мала група нормативних актів, прийнятих УНР протягом осені 1918 року – початку зими 1919 року.

Серед них Тимчасовий Закон про адміністрацію ЗУНР (16 жовтня 1918 року), передвступний договір (Угода про об’єднання ЗУНР і УНР, 3 січня 1919 року), група законів, якими регламентувалась робота УНР (про виділ УНР, доповнюючий Статут, про спосіб оголошення законів та розпоряджень, про недоторканість членів УНР, 4 січня 1919 року).

Закон «Про вживання мови у внутрішнім і зовнішнім урядуванні державних властей і урядів…»від 15 лютого 1919 року, яким затверджувався статус української мови як державної.

Закон «Про право горожанства (громадянства) на Західній області Української Народної Республіки»від 8 квітня 1919 року. У ньому зазначалося, що громадяни ЗО УНР ставали особи, які на момент проголошення закону були членами однієї з її громад. Процедура відмови від громадянства передбачала подання відповідної заяви впродовж 1,5 місяця після публікаціх закону.

Закон «Про вивласнення великих табулярних посілостей».Започаткував аграрну реформу на селі. Ним установлювався порядок конфіскації земель у великих землевласників. Націоналізовані землі переходили в тимчасове управління повітових земельних комісій, які розподіляли їх поміж селянами.

Остаточно врегулювати аграрні відносини покликаний був Закон «Про земельну реформу»від 14 квітня 1919 року, за яким передбачалося конфіскація земель поміщиків, церков, монастирів, різноманітних установ, а також набутих із метою спекуляції та тих, що не обробляли власники своїми силами. Націоналізовані землі переходили до державного земельного фонду.

Виборчим законом,ухваленим того ж дня, 14 квітня 1919 року, запроваджувалася пропорційна система виборів до сейму на основі рівного, загального, безпосереднього виборчого права за таємного голосування. Активне виборче право належало громадянам, що досягли 21-річного віку, пасивне – 28 років без різниці статі.