Конституція УНР від 29 квітня 1918 р. або Статут про державний устрій, права і вольності УНР.

Визнала народ України джерелом влади. Своє суверенне право на владу він мав здійснювати через Всенародні збори України – вищу законодавчу владу в державі. За формою державного устрою УНР визнавалася парламентською республікою. Найвища посадова особа держави – голова Всенародних зборів мав виконувати «всі чинності, зв’язані з представництвом Республіки».

Влада УНР за класичним демократичним принципом поділялася на три гілки: законодавчу, виконавчу та судову. Виконавча влада зосереджувалася в руках уряду – Ради Народних Міністрів, судова – у Генерального Суду.

Місцевими органами влади проголошувалися виборні ради та управи громад, волостей і земель.

Велика увага надавалася захисту прав людини. Ніхто не мав право обмежити на території України свободу слова, друку, віросповідання, права на страйк.

Проголошувалася повна свобода вибору місця проживання і пересування. Загальне, рівне, таємне виборче право (активне і пасивне) надавалося тільки громадянам УНР, яким на день виборів виповнилося 20 років. Його позбавлялися лише особи, визнані у законному порядку божевільними.

В окремих випадках Конституція України передбачала можливість обмеження (не більше ніж на три місяці) політичних прав і свобод. Це могло статися за рішенням Всенародних зборів чи Ради Народних Міністрів у разі війни чи внутрішніх заворушень.

Конституція обійшла увагою такі питання, як державна символіка, принципи внутрішньої та зовнішньої політики, порядок обрання місцевих органів влади та управління тощо. Очевидно, що ці положення мали регулюватися окремими законами.