Ставлення більшовиків до української державності.

Відносини між більшовицькими колами та Центральною Радою були суперечливими й пройшли через різні етапи. Після повернення з еміграції у квітні 1917 року В. Ленін на VII конференції Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП) підкреслював: «Якщо Фінляндія, Польща, Україна відокремляться від Росії, у цьому нічого поганого нема. Що тут поганого? Хто це скаже, той шовініст. Треба збожеволіти, щоб і далі провадити політику царя Миколи».

У червні 1917 року після виходу Першого універсалу, Ленін ще раз рішуче підтвердив цю пропозицію: «... жоден демократ, — писав він,— не кажучи вже про соціаліста, не зважиться заперечувати цілковиту законність українських вимог, жоден демократ не може також заперечувати право України на вільне відокремлення від Росії».

Через кілька днів у статті «Україна і поразка керівних партій Росії» Ленін наголосив, що поступитися українцям — означає вчинити розумно, бо інакше буде гірше: силою українців не вдержиш, а тільки озлобиш; поступитися українцям — відкрити шлях до довір'я між обома націями, до їхнього рівноправного братерського союзу.

Коли більшовики боролися проти Тимчасового уряду, вони дотримувалися цих ідей. Проте після жовтневого перевороту та встановлення диктатури пролетаріату ця позиція стала змінюватися на користь пробільшовистських «Советов» в Україні. Уряд Леніна критикував Центральну Раду за підтримку антибільшовицьких сил, Центральна Рада заявляла про незаконність дій більшовиків під час жовтневого перевороту в Петрограді. Більшовицький уряд відмовився надати Центральній Раді гроші, чим поглибив економічні проблеми. Рада заборонила постачання продуктів у Росію. Конфронтація між Петроградом і Києвом посилювалася.

Користуючись нерішучістю й непослідовністю Центральної Ради, більшовицькі організації розгорнули активну роботу в масах. «Не до національного визволення веде вас Центральна Рада, а до нового рабства. Звертайте увагу не на слова, а на діла. Подивіться, що робить Рада й Генеральний секретаріат. Дали вони селянам землю? — Ні. Увели контроль над промисловими підприємствами? — Ні», — так звертався до населення Київський комітет Російської соціал-демократичної робітничої партії більшовиків.

На кінець 1917 року ні аграрне, ні робітниче, ні національне питання в Україні не були розв'язані. Це посилило політичну кризу в країні. Не дочекавшись землі, селяни стихійно взялися за її переділ, за що проти них висилали каральні загони. На промислових підприємствах зростало безробіття, що посилювало невдоволення мас, формувалися загони Червоної гвардії.

Петроградський уряд уважно стежив за розвитком політичної ситуації в Україні.

У грудні 1917 року Рада народних комісарів Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки (РНК РСФРР) звернулася з маніфестом і відозвою до українського народу, у яких містилися ультимативні вимоги до Центральної Ради, заклик до більшовиків України та до всіх пролетарських мас активно боротися за встановлення влади Рад (більшовицьких). На початку грудня відбулося збройне повстання більшовиків проти Центральної Ради в Харкові. Влада в місті перейшла до Ради робітничих і селянських депутатів. Розпочалася перша неоголошена війна Радянської Роси проти УНР.

Перший Усеукраїнський з'їзд Рад (11-12 грудня 1917 року), який відбувся в Харкові, оголосив Центральну Раду поза законом, а всі її розпорядження недійсними. На території України проголошувалася радянська влада. Лідерами більшовиків в Україні були Артем (В. Сергеев), Є. Бош, В. Затонський, Г. П'ятаков, М. Скрипник та ін. Таким чином, в Україні виникло двовладдя, що фактично поклало початок громадянській війні.

16 січня 1918 року вибухнуло збройне повстання київських більшовиків, центром якого став завод «Арсенал». Через тиждень повстання було придушене, а 300 робітників-повстанців закатовано. У цей час до Києва почали підходити червоногвардійці з Харкова, Донбасу, Москви й Петрограда. Проти них виступили поспіхом підготовлені сили Центральної Ради. У бою під містечком Крути в оточення потрапив загін українських гімназистів, які були по-звірячому вбиті вояками полковника Муравйова. Арсенальська та крутська трагедії стали грізним початком братовбивчої війни в Україні.