Українізація російської армії. 1917.

Фактично Тимчасовий уряд не мав реальної влади в державі, яка перебувала в хаосі. Він не міг суттєво впливати на перебіг подій і контролювати їх. Основним своїм завданням уряд проголосив продовження війни всіма можливими засобам до переможного кінця. Головним суперником Тимчасового уряду була Петроградська Рада робітничих та солдатських депутатів, керована соціалістами. Рада прагнула продовжувати та поглиблювати революцію. За її участі 1 березня (14 березня) 1917 р. було видано наказ № 1, який дозволяв у військових частинах для управління справами впроваджувати демократично обрані Ради. Тимчасовий уряд не зміг протидіяти таким нововведенням в армії, що призвело до її «демократизації» та серйозного послаблення в керівництві нею. Офіцери втратили владу та контроль над своїми частинами, порушилася дисципліна. Деморалізовані політичною пропагандою солдати покидали фронт та поверталися додому, грабуючи по дорозі поміщицькі маєтки та села. У такій ситуації постало питання про націоналізації певних частин російської армії.5-8 травня 1917 р. у Києві відбувся Перший український військовий з'їзд, 700 делегатів якого представляли понад 900 тисяч українських вояків. З'їзд висунув вимогу до Центральної Ради, щоб вона змусила Тимчасовий уряд почати поступову реорганізацію армії за національно-територіальним принципом та активно українізувати ті частини, де українці становили переважну більшість.Із Києва до Петрограда було відряджено делегацію на чолі з Володимиром Винниченком. Вона повинна була подати спеціальне положення від Першого українського військового з'їзду до Тимчасового уряду, в якому одним із пунктів було порушено питання про українізацію та виділення українців в окремі військові частини, що сприяло б посиленню армії. Тимчасовий уряд відкинув питання українізації, вважаючи його недоцільним та таким, що суперечить інтересам Росії.

Услід за цим рішенням російського уряду 5-12 червня 1917 року відбувся Другий український військовий з'їзд (Тимчасовий уряд його забороняв), який складався з 2,3 тисячі делегатів, що представляли близько двох мільйонів вояків. Делегати з'їзду підтвердили постанову Першого українського військового з'їзду про українізацію армії. Тимчасовий уряд останній пішов на поступки і дозволив проведення українізації. 16-23 червня 1917 р. -- Всеросійська конференція фронтових та тилових організацій підтримала це рішення.Існує багато думок щодо того, яка кількість бійців була українізована впродовж 1917 року. В. Кедровський, один із членів Генерального військового комітету при Центральній Раді, який керував цією справою, у спогадах, надрукованих в американському журналі «Свобода» за 1928 р., пише: «До кінця серпня 1917 року організоване українське вояцтво а всього було українізованих вояків понад 4 мільйони». В «Енциклопедії Українознавства» В. Петров наводить дещо інші дані, говорячи про те, що було українізовано 8 корпусів (16 дивізій, або 64 піхотні полки із належною артилерію та кількома кінними полками та спеціальними частинами).Орест Субтельний пише, що вже влітку 1917 року було українізовано майже 300 тисяч солдатів, які присягнули Центральній Раді.Скоропадський бере участь у наступальній операції російської армії, яка триває від 18-27 червня 1917 року (останній наступ Керенського). Під час наступу проявилася вся здеморалізованість російських військ, спричинена революційним розладом. Вже 29 червня, через два дні після закінчення наступу, Павлу Петровичу було запропоновано, зі згоди головнокомандувача Південно-Західним фронтом генерала Гутора, українізувати свої частини. Корнілов (замінил Гутора) симпатизував українізації і вважав її єдиним можливим засобом спасіння військ від повного розвалу. Він розумів, що саме українці, об'єднані в українізовані частини, будуть найбільш боєздатними та дисциплінованими. Вони будуть зацікавлені воювати на території своєї Батьківщини. Щодо зауваження Скоропадського про те, що українізований корпус може становити загрозу інтересам Росії та стати підтримкою новому українському рухові, Корнілов відповів: «Усе це дрібниці, головне війна. Усе, що в таку критичну хвилину може підсилити нашу міць, ми повинні брати. Що ж стосується Української Ради, згодом ми її з'ясуємо. Українізуйте корпус»

16 липня, бачачи критичну ситуацію і не маючи змоги зупинити відступаючі маси солдат, Скоропадський віддав наказ розстрілювати всіх, хто буде переходити річку Збруч. Це на деякий час зупинило дезертирів. 18 липня 1917 р. Корнілов віддав наказ про українізацію 34-го корпусу. З наказом Верховного головнокомандувача почався енергійний процес українізації цього з'єднання. Скоропадський був налаштований на те, щоб реорганізувати лише 153-ю дивізію, яка була погано оснащена та зовсім не проявила себе під час минулих боїв, але він був категорично проти того, щоб українізували 104-ту дивізію, яка проявила себе стійко в останніх боях. Однак, 23 липня Скоропадський отримав новий наказ про вивід із 153-ї та 104-ї дивізій усіх офіцерів і солдатів росіян та передачу їх у 41-й корпус.Українське поповнення було нечисленним, але боєздатним та готовим енергійно працювати над розвитком корпусу: «Українських поповнень майже не було, але ті, котрі були, представляли із себе дуже гарний елемент. Поповнення українськими офіцерами було надто мізерним, загалом прибували прапорщики, які не мали досвіду та навичок у військовій справі, і тільки ускладнювали становище своєю політичною та агітаційною діяльністю. Щоб якось компенсувати нестачу офіцерів було вирішено створити офіцерську школу, де прапорщики змогли б отримати потрібні знання та вміння для керівництва військовими частинами. Отож можна констатувати, що на початку жовтня 34-й армійський корпус був значною мірою українізований. Він отримав нову назву -- «Перший Український корпус». Комплектувався з добровольців, воїнів, офіцерів запасу та козаків із загонів «Вільного козацтва». Що стосується його чисельності, то, за різними даними, вона коливається в межах від 30 до 60 тисяч осіб. Перший Український корпус складався з 1-ї та 2-ї піших дивізій, по чотири полки в кожній та по одному легкогарматному полку на дивізію. Полки 1-ї дивізії дістали спеціальні назви: Київський полк імені гетьмана Богдана Хмельницького, Стародубський полк імені гетьмана Скоропадського, Полтавський полк імені гетьмана Сагайдачного та Чернігівський полк імені гетьмана Полуботка.

На початку листопада 1917 року Перший Український корпус мав виступити на фронт, але в той час у Києві відбувся переворот, зумовлений подіями в Петрограді. Влада від Тимчасового уряду перейшла до Центральної Ради та більшовиків. 7 листопада 1917 р. було видано Третій Універсал, який проголошував утворення Української Народної Республіки. Центральна Рада потребувала реальної військової сили для захисту Києва, якому загрожувало опинитися в руках більшовиків або бути захопленим військами Тимчасового уряду. Такою силою, здатною захистити УНР, тоді був лише Перший Український корпус.У другій половині листопада Павло Скоропадський отримав остаточний наказ про вивід корпусу на фронт. Почалося завантаження частин 104-ї дивізії в потяги, але трапився інцидент: два полки, увійшовши в контакт з українськими залізничними комісарами, рушили не на передову, а на Київ.