Судовий прецедент у системі джерела права.
Серед юридичних джерел англійського права (судовий прецедент, статут (закон), конституційний звичай (конституційна угода, доктрина, міжнародний договір) найзначущім є судовий прецедент. Право Англії було і залишається прецедентним. Так, судовий прецедент обгрунтував невідповідальність монарха („король не може бути неправий”), санкціонував інститут контрасигнатури („король не може діяти один”). Визнання судового прецеденту джерелом права означає, що судові органи здійснюють не тільки юрисдикційну функцію (вирішення конфліктів на основі права), а й правотворчу.
Обов'язкові прецеденти створюються лише так званими вищими судовими інстанціями: Палатою лордів, Судовим комітетом Таємної Ради (у справах держав – членів Співдружності), Апеляційним судом і Високим судом.
Нижчі суди прецедентів не створюють. Англійське правило прецеденту носить імперативний характер такого змісту: вирішувати так, як було вирішено раніше (правило „stare decisis”). Відповідно до цього правила, кожна судова інстанція зобов'язана додержуватися прецедентів, вироблених вищим судом, а також створених нею самою (якщо це вища судова інстанція). За англійськими даними, кількість прецедентів досягла 500 тисяч. У США вони обчислюються мільйонами.
§ 5. Правовий звичай.
Одним із давніх джерел англійського права є правовий звичай.
У сфері конституційного права сформувався звичай, який відіграє більшу роль, ніж судовий прецедент. Це так звані конституційні угоди, що регулюють важливі питання державного життя. Вони є своєрідним джерелом конституційного права. Наприклад, відповідно до звичаю монарх зобов'язаний підписати акт, ухвалений обома палатами парламенту. В традиційний спосіб відбувається формування уряду лідером партії, яка перемогла на парламентських виборах. Конституційні угоди становлять собою письмово не зафіксовані правила конституційної практики, їх слід відрізняти від звичаїв, які є частиною загального права.
В інших сферах регулювання суспільних відносин роль правового звичаю поступово зменшується. Непопулярним стає звичай залучення до вирішення судової справи присяжних засідателів, тому що вони порівняно з професійними суддями не мають необхідних знань норм права, раніше ухвалених судових рішень, без яких неможлива точна юридична кваліфікація справи.
У минулому присяжні засідателі відіграли значну роль у впровадженні звичаїв і традицій в систему англійського права. При виробленні позиції у конкретній справі вони спиралися на традиції, звичаї, норми поведінки, які склалися в окремих графствах Англії. Звичаї минулого (до XIII ст.) враховувалися суддями в процесі розгляду справ. Деякі із них (наприклад, розвішування рибальських сіток на чужому березі незалежно від згоди власника берегової смуги) збереглися й дотепер.
Через відсутність писаної конституції в Англії діє звичаєво-правовий порядок парламентської процедури, взаємовідносин вищих державних посадових осіб, ритуальної охорони королівського двору, традицій участі монарха в офіційних церемоніях, етики поведінки монарха і членів його сім'ї та ін. Англійські юристи вважають, що загальне право – це звичаєве право.
Дата добавления: 2015-03-03; просмотров: 643;