Вплив радянсько-німецьких угод 1939 року на долю українців

Відхід від ідеї створення “Великої України» і взагалі від східної орієнтації демонструвався Німеччиною досить чітко. Гітлер остаточно ліквідував Чехословаччину, окупувавши Богемію і Моравію і давши дозвіл на окупацію Угорщиною Карпатської України. ((див. попереднє питання))

18 березня 1939 з нотою, у якій засуджувалися дії Німеччини та Угорщини, виступив СРСР. Проте ця заява була лише дипломатичним жестом. Сталінське керівництво могло нарешті зітхнути з полегшенням: Карпатська Україна не стала для Гітлера трампліном, а возз’єднання - приводом для стрибка на радянську Україну. Гітлер чудово розумів, що СРСР, маючи власні інтереси у західній Україні, ні в якому разі не допустить, щоб цей вигідний стратегічний плацдарм був зайнятий німецькими військами і перетворився на засіб постійного тиску на Радянський Союз. Розглядаючи війну з Польщею як прелюдію до агресії роти Франції та Англії, керівництво “третього рейху « вирішило, що настав час для такого альянсу з СРСР, який уже давно уявлявся Гітлеру у вигляді тимчасового “союзу для війни».

23 серпня 1939 Молотов і Ріббентроп підписали договір про ненапад між СРСР та Німеччиною терміном на 10 років. Крім того, було підписано таємний протокол, який містив положення, що стосувалися українських земель: “У разі територіально - політичного перевлаштування областей, які входять до Польської держави, межа сфер інтерсів Німеччини та СРСР приблизно буде проходити по лінії рік Нареву, Вісли і Сяну «. Тобто відмова рейху від претензій щодо України набула форми розмежування “сфери інтересів».

Пакт Молотова- Ріббентропа став своєрідною точкою відліку процесу “збирання» українських земель в межах однієї держави, що об’єктивно було явищем прогресивним.