Договір зберігання: поняття, види та юридична характеристика.

(Г. 66 ст.936)

Договір зберігання — один із найдавніших різновидів договорів, він призначений забезпечити схоронність речі особи, яка не може здійснювати за нею нагляд.

Договір зберігання - це договір, за яким одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. (ДЗ)

ДЗ, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. ДЗ є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

ДЗ укладається у письмовій формі. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний та безвідплатний. Однак якщо зберігання здійснюється на засадах підприємницької діяльності (професійним зберігачем), то він перетворюється на взаємний, консенсуальний та відплатний.

Сторонами за цим договором є поклажодавець та зберігач. Поклажодавцем є особа, яка передала річ на зберігання. Поклажодавцем може бути фізична чи юридична особа, яка є власником речі, або інша особа, що уповноважена на передачу речі на зберігання. В окремих випадках до поклажедавця та зберігача за деякими різновидами договору зберігання можуть пред'являтись додаткові вимоги.

Істотною умовою є предмет договору. Предметом договору зберігання є послуга, яка полягає в сукупності корисних дій, що спрямовані на прийняття, зберігання та подальше повернення зберігачем певного об'єкта. Ще однією істотною обставиною цього договору є його строк (термін), тобто період часу, впродовж якого (чи до досягнення якого) зберігач зобов'язаний зберігати передану йому річ. Договір зберігання може бути строковим (тобто таким, що укладено на певний визначений у договорі строк) і безстроковим (тобто таким, що припиняється вимогою повернути майно, яке перебуває на зберіганні). Якщо договір є відплатним, то істотною умовою також є ціна договору.

Змістом договору зберігання є такі, що кореспондують права та обов'язки сторін. За порушення своїх обов'язків сторони повинні нести цивільно-правову відповідальність.

72. Договір страхування: поняття та юридична характеристика. (Г. 67 Ст. 979 ЦК)

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. (ДС)

Предметом ДС можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з:

1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

ДС укладається в письмовій формі. ДС може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Істотними умовами ДС є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

ДС набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Страхувальником може бути фізична або юридична особа.

Страхування може бути добровільним або обов'язковим.

73. Підстави для відмови страховика від здійснення страхової виплати (ст. 991 ЦК)

Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:

1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації;

2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6) наявності інших підстав, встановлених законом.

Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону. Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

74. Договір доручення. (Г. 68 Ст. 1000 –1010 ЦК)

Договір доручення – цивільно-правовий договір, за яким одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя.

Повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.

У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі:

1) відмови довірителя або повіреного від договору;

2) визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім;

3) смерті довірителя або повіреного.

Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.

75. Договір комісії. (Г. 69 Ст. 1011.)

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. (ДК)

ДК може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії.

Комітент може бути зобов'язаний утримуватися від укладення ДК з іншими особами.

Істотними умовами ДК, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у ДК.

Комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у ДК таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить комітентові.

Майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

Комісіонер має право для забезпечення своїх вимог за договором комісії притримати річ, яка має бути передана комітентові.

Комісіонер відповідає перед комітентом за втрату, недостачу або пошкодження майна комітента.

76. Договір позики. (Глава 71 Стаття 1046 ЦК)

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів на суму позики V розмірах і в порядку, що передбачені договором. Якщо в договорі немає умови про розмір процентів, їх розмір визначається обліковою ставкою банківського процента (ставкою рефінансування), встановленою Національним банком України. У разі відсутності іншої угоди проценти виплачують щомісяця до дня повернення суми позики. Договір позики буде безпроцентним, якщо: • укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує 50-кратного розміру неоподатковуваного доходу, встановленого законом, і не пов'язаний зі здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією зі сторін; • позичальникові передаються речі, визначені родовими ознаками. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві одержану позику у строк та в порядку, що передбачені договором. У випадках, коли строк повернення договором не встановлений або визначений моментом вимоги, сума позики має бути повернута протягом 30 днів від дня виставлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не передбачено договором. Предмет безпроцентної позики може бути повернутий позичальником достроково. Сума позики, наданої під проценти, може бути повернена достроково за згодою позикодавця або якщо це передбачено договором. Позика вважається повернутою у момент її передачі позикодавцеві або зарахування суми грошей, що позичалися, на його банківський рахунок. Якщо інше не передбачено договором або законом, у випадках, коли позичальник не повертає своєчасно суму позики, на цю суму підлягають сплаті проценти. Якщо договором передбачено повернення позики частинами (з розстроченням), то в разі порушення позичальником строку, встановленого для повернення чергової частини позики, позикодавець має право зажадати дострокового повернення всієї суми позики, що залишилася, разом з належними процентами. Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що гроші або речі насправді не були одержані від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж зазначено в договорі. У випадках, коли договір позики має бути укладений письмово, свідчення свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж зазначено у договорі, не допускаються.
За погодженням сторін борг, що виник із купівлі-продажу, найму майна або іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням проводиться із додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, передбаченій для договору позики.

77. Кредитний договір. (Стаття 1054 ЦК)

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із Цивільним кодексом України основною відмінністю між кредитним договором і договором позики є безвідплатний характер останнього. Позичальник за договором позики не сплачує позикодавцеві відсотків за позику, що є обов'язковою й істотною умовою кредитного договору.Кредитні договори укладаються в письмовій формі і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди сторін. Стороною за кредитним договором є банк, а не кредитне управління (відділ) банку або інший його структурний підрозділ.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.