Варшавський договір 1920 року.

Варшавський договір-- міждержавна угода Польщі і Української Народної Республіки, за якою в квітні 1920р. польський уряд Пілсудського відмовився від намірів розширити територію Польщі до кордонів Речі Посполитої 1772р. та визнав УНР.

Ця угода мала символічне значення для України. Не зважаючи на це, уряд Симона Петлюри був вимушений піти на великі поступки, оскільки були визнані вже де-факто встановлені кордони по межі розташування польських військ в Україні-- по річці Збруч. Це означало зречення від великих етнічних українських територій Галичини, Західної Волині, частини Полісся, Лемківщини, Підляшшя, Посяння і Холмщини. Такий крок уряду Симона Петлюри був оцінений вкрай негативно декотрими українськими політиками того часу і більшістю населення окупованих Польщею територій.

За цим договором Польща зобов'язувалась не укладати міжнародних угод, спрямованих проти України. Гарантувались національно-культурні права українського населення в Польщі і польського в Україні. Складовою частиною договору була військова конвенція, підписана 24 квітня 1920 року українським генералом Володимиром Сінклером та представником польського військового відомства Славеком, яка передбачала початок спільних польсько-українських військових дій проти більшовицьких військ на території України.

Варшавський договір був засуджений найближчими прибічниками С. Петлюри - В. Винниченком, М. Грушевським та ін. С. Петлюрі не вдалось реалізувати її цілком. У жовтні 1920 р. Польща порушила варшавську угоду, визнавши УСРР, і вона стала недійсною.

Пізніше, по закінченні польсько-радянської війни 1920 року, польський уряд визнав УРСР і уклав з нею Ризький мирний договір 1921 року, що фактично анулював Варшавський договір.