Злука ЗУНР і УНР. Акт Соборності.
З наближенням воєнної поразки країн Четверного союзу українське населення Австро-Угорщини рішуче висловилось за утворення української держави в її етнічних межах. 18.10.1918 у Львові на зборах українських депутатів австрійської Державної Ради і членів Палати Панів, українських членів галицького і буковинського сеймів було утворено Українську Національну Раду ЗУНР, яка очолила український національний рух в Австро-Угорській імперії. В ніч на 1.11.1918 українські війська за розпорядженням УН Ради зайняли всі найважливіші державні установи у Львові. 13.11.1918 було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку. Вищим виконавчим і розпорядчим органом республіки став Державний Секретаріат ЗУНР. Державна територія ЗУНР включала українські етнічні землі-- Галичину, Буковину і Закарпаття (загальна площа бл. 70 тис. кв. км). Однак незабаром буковинські й закарпатські землі були окуповані іноземними військами. Уряд ЗУНР за умов воєнного стану не мав можливості змінити систему адміністративно-територіального поділу, характерну для Австро-Угорської імперії, хоча принципи роботи органів державної влади значно змінились. Адміністративні і фінансові функції на місцях здійснювали повітові комісари, яких призначав державний секретар внутрішніх справ, військова влада в повітах належала повітовим військовим комендантам.
Для розгляду судових справ були створені окружні суди. Одним із головних завдань центральних органів влади ЗУНР було державне об'єднання з УНР. Після нетривалої підготовчої роботи 22.1.1919 у Києві було проголошено Акт Злуки УНР і ЗУНР. Під час українсько-польської війни 1918-19 польські війська поступово витісняли адміністрацію ЗУНР з території республіки. Спроби укласти перемир'я і досягнути державно-територіального розмежування з Польщею за посередництва Антанти були безрезультатними. В середині липня 1919 польські війська повністю окупували територію ЗУНР.
Наприкінці 1920, після підписання мирної угоди між радянською стороною і Польщею був прокладений новий державний кордон, який поділив Волинську губернію на дві частини - до Польщі відійшли 6 повітів, а також 5 волостей Острозького повіту, одна волость Новоград-Волинського повіту та частина волості Овруцького повіту. Враховуючи це, у Волинській губернії в 1921 провели нове розмежування повітів, що залишилися.[6] Зокрема, Острозький повіт був скасований, Заславський повіт став містити в собі 23 волості, Старокостянтинівський - 15 волостей. Був утворений Полонський повіт, у який ввійшли 14 волостей.
У 1921 до Заславського повіту входили наступні 23 волості: Антонінська, Білогородська, Бутовецька, Грицівська, Жуківська, Заславська, Михнівська, Новосільська, Славутська, Судилківська, Сульжинська, Тернавська, Хоровецька, Шепетівська, а також волості, що відійшли від Острозького повіту: Довжоцька, Ганнопільська, Кривинська, Кунівська, Ляховецька, Плужанська, Перерослівська, Семенівська, Уніївська. Разом з тим, до новоствореного Полонського повіту від Заславського відійшли Лабуньська та Хролинська волості.
Дата добавления: 2015-03-07; просмотров: 1055;