Теоретичний матеріал. Природно-заповідний фонд — це ділянки суходолу і водного

Природно-заповідний фонд — це ділянки суходолу і водного

простору, природні комплекси яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну цінність.

За роки незалежності площа природно-заповідного фонду України зросла більш ніж удвічі. До його складу входять понад 7250 територій та об’єктів загальною площею 3,3 млн га, що становить близько 6 % території держави (1991 р. цей показник становив лише 1,9 %). Але цього замало: площа заповідних земель на одну людину в Європі становить 2200 м2, а в Україні — лише 570 м2.

Станом на 1 березня 2010 р. в Україні, за даними Мінприроди, діяло 19 природних і 4 біосферних заповідники, 47 національних природних парків, 2853 заказники, 3203 пам’ятки природи, 27 ботанічних садів, 12 зоопарків, 54 дендропарки, 542 парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, 55 регіональних ландшафтних парків, 800 заповідних урочищ.

Біосферні заповідники України — природно-заповідні території міжнародного значення, в яких охороняються всі шари біосфери і доступ до яких вкрай обмежений.

Сучасні ретельні еколого-економічні розрахунки й моделі показують: збереження генофонду будь-якого регіону можливе лише за умови, що не менше ніж 10–15 % його площі зайнято заповідними територіями рангу заповідника чи заказника. У більшості країн Європи середній відсоток заповідності становить 15 %.Наявність розвиненої мережі заповідних територій — необхідна (хоч і не достатня) умова збереження біорізноманіття. Тому кожна держава, яка приєдналася до Конвенції про біорізноманіття, зобов’язана підтримувати й розвивати мережу заповідних територій, насамперед — заповідників.

Додаток 2