Відмови й дефекти, пов'язані з вібропроцесами 3 страница

Чорні лаки. В склад входять бітуми. Порівняно з олійними лаками мають кращі Електричні властивості, але розчиняються оліями, менш еластичні та нагрівостійкі.

Чисто бітумні лаки. Розчин бітумів в органічних розчинниках. Лаки холодного сушіння. Не придатні як електроізоляційний матеріал. Використовують як антикорозійні засоби.

Олійно-бітумні лаки. Крім бітуму мають в своїй основі висихаючі олії. Займають проміжне положення між властивостями чисто бітумних і чисто олійних лаків.

Олійно-смоляні лаки. Олійні лаки на основі природних та синтетичних смол. Широко застосовуються для просочування обмоток маслонаповнених трансформаторів, обмоток, що підлягають дії парів кислот і хлору, для покриття ізоляції, що має фенолоформальдегідні смоли.

Всі лаки мають літерно-цифрове позначення. Літери позначають склад лакової основи: перша цифра – загальне призначення лаку (наприклад, 9 – електроізоляційний лак); інші цифри – конкретний вид лаку.

Електроізоляційні емалі

Це лаки, в які введені пігменти (барвники) – неорганічні речовини, головним чином, окиси цинку, титану, залізний сурик. Введення пігменту збільшує твердість покриття, нагрівостійкість, вологостійкість та лугостійкість. У процесі висихання емалей, пігмент вступає в хімічну реакцію з лаковою основою і утворює щільні покриття. Емалі бувають пічного та повітряного сушіння.

Компаунди

Суміші та сплави смол, бітумів, восків, ефірів целюлози та емалі. На відміну від лаків – не мають розчинників (забезпечується монолітність після затвердіння). Компаунди у вихідному стані – тверді речовини, яким при застосуванні потрібне нагрівання, щоб одержати рідину. При охолодженні вони тверднуть.

Компаунди поділяються:

1.За призначенням:

– просочувальні – для просочення обмоток електромашин з метою цементації витків і захисту від вологи, іонізації повітря;

заливні – для заливання високовольтних вводів, кабельних муфт та воронок. До них висувають такі вимоги:

а) широкий температурний діапазон роботи (+60⁰С ...- 45⁰С);

б) добра адгезія;

в) вологонепроникливість;

г) висока електрична міцність і малі діелектричні втрати;

д) мала усадка в діапазоні - 45⁰С ...+100⁰С.

– обмазувальні – для обмазування лобових частин обмоток;

– кабельні – для просочування паперової ізоляції електрокабелів (застосовують сплав мінерального масла з каніфоллю для збільшення в’язкості масла).

3. За складом:

– термопластичні – на основі бітумів, воскоподібних діелектриків, та полімерів;

– термореактивні – на основі епоксидних, поліефірних та інших синтетичних смол.

В результаті компаундування збільшується електрична міцність ізоляції, зменшуються діелектричні втрати, ізоляція стає більш стійкою проти дії оточуючого середовища, підвищується тепловіддача.

Процес компаундування обмоток складається з таких технологічні операції:

– сушіння обмоток при атмосферному тиску в котлі;

– сушіння обмоток у вакуумі (45...50 мм рт.ст.);

– сушіння обмоток при атмосферному тиску, але при підвищеній температурі;

– впуск компаунду при вакуумі 15...20 мм рт.ст. протягом 1...2 годин;

– компаундування при тиску 7...8 атм 3...5 годин;

– випуск компаунду з робочого котла.

Тривалість компаундування обмоток електромашин високої напруги становить від 6 до 26 годин в залежності від роду ізоляції.

ВОЛОКНИСТІ ДІЕЛЕКТРИКИ

Основною ознакою волокнистих матеріалів є їх структура: вони складаються з окремих тонких, частіше гнучких, елементів, причому довжина їх значно більша товщини. Наприклад: для бавовнику – довжина 25 мм, а товщина 0,015 мм; для льону, відповідно, – 25 мм і 0,02 мм. Синтетичні волокна можуть бути будь-якої довжини при діаметрі 0,003...0,03 мм.

Волокнисті матеріали бувають тканні (тканини, стрічки) та неткані (пряжа, папір, картон).

В першому випадку матеріали мають впоряджену структуру у вигляді ниток. В другому – переплетену систему волокон.

Переваги волокнистих матеріалів: дешевизна, механічна міцність та гнучкість, добра придатність до обробітку. Недоліки: невисока електрична міцність, теплопровідність (повітря в проміжках між волокнами), гігроскопічність (необхідно застосовувати просочування).

Волокнисті діелектрики бувають органічного походження (у них не висока нагрівостійкість – клас Y, у просочених – клас А) та неорганічного походження (клас E,B,F,H).

Деревина

Має відносно великі механічні властивості – міцність на розривання 700...1300 кг/м². Причому, важкі породи значно міцніші, ніж легкі. Міцність впоперек менша ніж вподовж. Недоліки:

– висока гігроскопічність (виникає короблення та розтріскування при швидкому сушінні);

– нестандартність властивостей для одної і тій же породи, залежність від напрямку розпилювання;

– низька нагрівостійкість, горючість.

Застосовують деревину для пазових клинців в електромашинах, ярмових балок трансформаторів, інколи як опори електромереж.

Властивості поліпшуються при просочуванні антисептиками – фтористий натрій, мідний купорос, креозот та інші.

Методи антисептування:

– просочування маслянистими антисептиками під тиском;

– просочування маслянистими антисептиками способом гарячо-холодних ванн;

– просочування водорозчинним антисептиком в штабелях.

Для захисту деревини від горіння застосовують вогнетривкі покриття: наприклад, рідке скло в суміші з дрібно подрібненою крейдою, глиною. Під дією вогню покриття плавиться і покриває деревину плівкою, що перешкоджає доступ повітря.

Електричні властивості: r=(2...8)×10⁸ Ом×м.; Е_пр= 2,4...5,5 кВ/мм.

Папір і картон

Це листовий або рулонний матеріал коротковолокнистого складу із целюлози. В електротехніці застосовується лужна целюлоза (NaOH) – жовтувата на колір (неочищена) та сульфітна (H₂SO₄) – біла (лужна дорожче сульфітної).

Кабельний папір. Основа ізоляції високовольтних та низьковольтних кабелів. Він додатково просочується нафтовим електроізоляційним маслом або маслоканіфольною масою. Його виробляють з сульфітного паперу. Слабким місцем в ізоляції кабелів є стики окремих стрічок, де може виникати пробій. Для підвищення електричної міцності та можливості використання в системах > 35 кВ, застосовують масло– та газонаповнені кабелі.

Електричні властивості: e =3,5 (4,3 – для нафтомаслянопросочених); Е_пр= 8...10 кВ/мм (70...80 кВ/мм – для просочених).

Телефонний папір – застосовують при виготовленні гетинаксу. Бувають різних кольорів.

Конденсаторний папір – випускають звичайний конденсаторний папір – типу КОН та силкон (папір для силових конденсаторів). Зменшення товщини паперу дозволяє підвищити ємність конденсатора (так як питома ємність обернено пропорційна квадрату товщини діелектрика).

Електричні властивості: e =3,7; Е_пр= 0,42...0,49 кВ при 15мкм.

Мікалентний папір. Застосовується для виготовлення гнучкої слюдяної стрічки. Стрічку виготовляють з бавовняного волокна (товщина 20 мкм, ширина 450 або 900 мм). Застосовують також як скріплюючи прокладки, захисні обгортки.

Картон. Відрізняється від паперу товщиною. Виготовляють двох типів: пружний – призначений для роботи на повітрі (виготовляють гільзи для пазів електромашин, каркаси котушок, прокладки) та масляний – пухкіший і м’якіший, призначений для роботи в трансформаторному маслі (має високу електрична міцність). Тонкі картони випускають в рулонах, при товщині більше 1мм – в листах. (Випускають також картон з ганчір’я – з підвищеними механічними та електричними властивостями).

Фібра

Виготовляють з тонкого паперу, який пропускають через теплий розчин (50⁰С) хлористого цинку (ZnCl₂), намотують на стальний барабан до одержання шару потрібної товщини, потім зрізують з барабану промивають водою та пресують. Випускають в листах товщиною 0,1...25 мм, а також у вигляді труб. Розмочену в гарячій воді можна формувати. Піддається механічному обробітку. Недолік: висока гігроскопічність (але усувається просочуванням трансформаторним маслом, парафіном). Під дією електродуги фібра розкладається, виділяє велику кількість газів, що сприяє гасінню дуги (застосовують для виготовлення стріляючих розрядників, а також для пазових клинців низьковольтних електромашин, прокладок, щитів).

Текстильні матеріали

Отримують методом прядіння довговолокнистої сировини. Мають більшу механічну міцність ніж папери. Товщина нитки оцінюється в текстах – г/км ( в системі СІ – кг/м). В електроізоляційній техніці пряжу використовують як захист обмоток проводів та кабелів.

Природні волокна. До них відноситься:

1. Пряжа – це нитки. З них виробляють тканини (розрізнюють шифони – товщина 0,15 мм, батист – 0,12 мм, бязь – 0,4 мм) та стрічки (кіперні з діагоналевим переплетенням товщиною 0,45 мм, міткалеві – 0,12 мм, батистові – 0,12 мм. Ширина 10...60 мм).

2. Натуральний шовк – в 2...3 рази тонкіший від тканини. На сьогодні вже майже не застосовується.

Штучні волокна. Віскозний та ацетатний шовк, що виготовляється з ефірів целюлози. Він товстіший від природного. Електроізоляційні властивості віскозного шовку не вищі ніж у бавовняного волокна.

Синтетичні волокна. Лавсан, нейлон, поліетилен, полівінілхлорид, капрон.

Липкі стрічки. Виготовляють з міткалю промащеного липкою сумішшю з одного або з двох боків (застосовують для ізоляційних з’єднань).

Лакотканини та лакопапір

Це тканина або лакопапір, що просочені електроізоляційним лаком. Використовують для ізоляції в електричних машинах, апаратах, кабельних виробах у вигляді обмоток, прокладок.

Розрізнюють лакотканини бавовняно-паперові та шовкові. Останні дорожчі, але тонкіші, мають більшу електрична міцність. Лакотканини відносяться до класу А. За родом лаку поділяють на світлі (олійні лаки) та чорні (олійно-бітумні лаки). Світлі мають електрична міцність 35...50 МВ/м (бавовняно-паперові) та 55...90 МВ/м (шовкові). Чорні мають кращі електричні властивості (50...60 МВ/м), меншу гігроскопічність, але вони менш стійкі до органічних розчинників. Випускають в рулонах 700...1050 мм. Зараз лакотканини замінюються гнучкими плівками.

Поліхлорвінілова ізоляційна стрічка – поліхлорвініловий пластикат з підклеючим шаром. Товщина плівок знаходиться в межах 0,2...0,5 мм.

Азбестовий папір

Азбест – група мінералів з волокнистою будовою. Залягає в кам’янистих породах у вигляді жил товщиною від часток міліметра до декілька сантиметрів. Переваги: висока нагрівостійкість (до 400⁰С ). Плавиться при 1150 ⁰С. Недолік: гігроскопічний, діелектричні властивості невисокі. Не застосовується при високих напругах та високих частотах. З азбесту виготовляють пряжу, стрічки (товщиною 0,4...0,5 мм), тканини (1,6...2,9 мм), папір (0,2...1,0 мм), картон. Застосовують: азбопапір – для міжвиткової ізоляції електромашин; азбострічка (клас В) – як зовнішній шар ізоляції котушок електромашин; азбоволокно – для виробництва пластмас і ізоляції проводів.

Азбоцемент – суміш азбесту з цементом. Виготовляють панелі та щити товщиною 4...40 мм.

Скловолокно

Використовують як основний матеріал для виготовлення нагрівостійкої ізоляції. Із скляної тканини виробляють склотекстоліт, склолакотканину, склострічку та склопанчоху для ізолювання обмотувальних проводів. Скловолокно виготовляють із розплавленого скла (безлужного) шляхом витягування через тонкі отвори (філь’єри) з подальшим замасленням щоб не злипались. Це волокно мало гігроскопічне, не змінює свої механічні властивості до 300⁰С. Як діелектрик скловолокно використовують лише в просоченому стані. Поверхнева електропровідність тканини, покритої кремнійорганічним лаком, знижується в 10⁴ раз, електрична міцність зростає в 10 раз (40...45 кВ/мм).

ВИСОКОМОЛЕКУЛЯРНІ ОРГАНІЧНІ ДІЕЛЕКТРИКИ

Органічні речовини – з’єднання вуглецю з іншими елементами. За будовою молекул вони утворюють ланцюгові, розгалужені або кільцеві з’єднання. Молекулярна маса таких речовин може складати до 10⁶. До високомолекулярних органічних діелектриків належать природні речовини – целюлоза, шовк, каучук, бурштин і т.п.

Діелектрики, що отримані людиною шляхом виробничої діяльності, поділяються на:

– штучні матеріали (методом хімічної обробки природних високомолекулярних речовин – ефіри целюлози);

– синтетичні високомолекулярні матеріали.

За хімічною природою всі високомолекулярні матеріали – полімери (полі – багато, мерос – частина) – сукупність однаково побудованих груп атомів називаються мономерами.

Полімеризація і поліконденсація

Полімеризація – процес з’єднання молекул мономера в велику молекулу, в результаті якого елементарний склад речовини не змінюється.

пА ® -А–А–А... ®(А)_п

де п – ступінь полімеризації.

Приклад: утворення полістиролу із стиролу (С₈ Н₈):

Н Н Н Н

С = С – С – С –

Н С₆Н₅ Н С₅Н₅ п

Стирол – рідкий вуглеводень, а полістирол – тверда речовина.

Поліконденсація – процес утворення високомолекулярної речовини із мономерів з одночасним виділенням води, кислоти, газу та інших побічних продуктів. Поліконденсаційні діелектрики мають електроізоляційні властивості нижчі ніж полімерні (причина: пористість структури).

При певних умовах (висока температура) полімер може деполімеризуватися – розкластись на речовини з меншим ступенем полімеризації.

Полімери поділяють за будовою на дві групи:

– лінійні – молекули мають вигляд ланцюжків або ниток (відношення довжини молекули до її поперечного розміру ~ 1000);

– просторові (трьохмірні) – мають розвинуті розгалуження в різні боки.

Властивості лінійних і просторових полімерів суттєво різні. Лінійні – гнучкі та еластичні, при підвищеній температурі розм’якають і плавляться, здатні розчинюватися в розчинниках. Просторові – жорсткіші, розм’якшуються при значній температурі, а частіше руйнуються (згорають), важко (практично) не розчинюються.

Термопластичні та термореактивні матеріали

Термопластичні – плавляться при нагріванні, при охолодженні знову твердіють, але не втрачають цієї властивості при повторних операціях. Це лінійні полімери.

Термореактивні (реактопласти) – при нагріванні отримують незворотні зміни властивостей: стають механічно твердими та втрачають властивість розчинюватись (запікаються).

Полімеризаційні синтетичні діелектрики

Полістирол – твердий прозорий матеріалз високими електроізоляційними властивостями, стійкий до озону, кислот, лугів.

Електричні властивості:r=10¹⁵ Ом×м.;tgd=0,0002...0,0006; Е_пр=25...40 кВ/мм; e =2,4...2,6; d=1,05...1,07 г/см³; температурний діапазон від +(65...80 ⁰С) до (-60 ⁰С).

При 300⁰С – деполімеризується. Добре розчинюється. Застосовують для виготовлення каркасів, котушок, панелей, ізоляторів для електровимірювальних приладів. Отримують полістирольну плівку для ізоляції високочастотних кабелів і конденсаторів.

2. Поліетилен – непрозорий термопластичний матеріал, маслянистий на дотик. Електричні властивості:r =10¹⁵ Ом×м.; tgd = 0,0002...0,0005;

Е_пр= 25...30 кВ/мм; e =2,1...2,4; температурний діапазон від +(55...60 ⁰С) до (-70 ⁰С). Не розчинюється при кімнатній температурі, при температурі 60⁰С розчинюється в ксилолі, мінеральних маслах.

Поліетилен отримують при високих тисках (ПЕВТ) – 1200...1500 атм, 180… 200 ⁰С; низьких тисках (ПЕНТ) – 1...5 атм, 60 ⁰С, але з спецкаталізаторами; середніх тисках – при 30...40 атм і 150 ⁰С.

ПЕНТ має більшу густину, механічну міцність, жорсткість, але не стійкий до теплового старіння.

Поліетилен застосовують для ізоляції проводів, виготовлення шлангів, труб.

Електричні властивості:r =10¹⁵ Ом×м.; tgd = 0,0002...0,0005; Е_пр = 25...30 кВ/мм; e =2,1...2,4; температурний діапазон від +(55...60 ⁰С) до (-70 ⁰С).

3. Полівінілхлорид (поліхлорвініл). Продукт полімеризації газоподібного вінілхлориду в присутності перекису водню. При гарячому пресуванні полівінілхлориду отримують жорсткий матеріал – вініпласт. З вініпласту виготовляють акумуляторні баки, конструкційні деталі, що стійкі до вібрації та ударів, корпуси трубчастих розрядників (при нагріванні виділяються гази, що прискорюють гасіння дуги). З поліхлорвінілу виготовляють ізоляцію проводів, трубки, шланги, рулонні матеріали.

Електричні властивості: r =10¹¹ Ом×м.; tgd = 0,05...0,08; Е_пр = 20...22 кВ/мм; e =4; теплостійкість ( 60...70 ⁰С); морозостійкість (-25...-50 ⁰С).

4. Органічне скло. Продукт полімеризації метил ефіру метакрилової кислоти. Застосовують як конструкційний матеріал при низьких частотах. Виготовляють в листах товщиною 0,8...24 мм і вище.

Електричні властивості: r =10¹¹ Ом×м.; tgd = 0,06; Е_пр = 15...18 кВ/мм; e =3,6; теплостійкість ( 60...80 ⁰С); морозостійкість (-50...-60 ⁰С).

5. Капрон. Твердий, непрозорий матеріал. Використовують як ізоляцію обмотувальних і монтажних проводів.

Електричні властивості: r =10¹² Ом×м.; tgd = 0,04; Е_пр = 18...20 кВ/мм; e =4; теплостійкість ( 50...60 ⁰С).

Поліконденсаційні органічні діелектрики

Фторопласти – фторвуглецевий полімер. Найчастіше застосовують фторопласт-4 (цифра 4 – кількість атомів фтору в мономері) за високу нагрівостійкість – 250⁰С і вище. За кордоном має назву тефлон. При температурі 400⁰С розкладається на фтор і фосген (отруйний газ). Хімічно стійкий. Застосовується в термостабільних конденсаторах та як ізоляція проводів.

Електричні властивості: r =10¹⁸ Ом×м.; tgd = 0,0002...0,00025; e =1,9...2,2; Е_пр= 30 кВ/мм.

Пластмаси (пластикати)

Матеріали, що в процесі переробки в готові вироби, здатні приймати потрібну форму, називають пластмасами. Складові частини – зв’язувальні речовини (органічний полімер) та наповнювач (порошок, волокна, листовий матеріал). Вводять пластифікатори та фарбуючи речовини.

Прес-порошки – вихідний матеріал для отримання пластмас у вигляді тонко подрібнених, висушених і розмішаних компонентів. Їх отримують:

– сухим способом –подрібнюють та змішують в твердому стані;

– мокрим – попередньо просочують наповнювач розчином зв’язувального (розчинений в певному розчиннику), далі нагрівають для випаровування розчинника та подрібнюють одержаний матеріал. При такій технології забезпечується однорідність прес-порошку.

Промисловість виготовляє 54 марки прес-порошки, що поділяються на 7 груп: загального призначення, електроізоляційні, з підвищеною водо– та нагрівостійкістю, з підвищеною хімічною стійкістю, з підвищеною міцністю на удар (для цоколів електроламп), особливого призначення (рентген-апарати), волокнисті (для колекторів електромашин).

Вироби із прес-порошків отримують методом виливання під тиском (підігрівають і вдавлюють в прес-форму під тиском), шприцюванням (виготовляють стержні, трубки, стрічки).

Термореактивні пластмаси.

Фенопласти – матеріали на основі фенол формальдегідної (бакеліт) або новолачної смоли. З них виготовляють корпуси електроапаратів. Недолік: під дією дуги на поверхні утворюється струмопровідний шар.

Електричні властивості: r =10¹² Ом×м.; tgd = 0,01...0,09; Е_пр= 12...17 кВ/мм; e =5,5...7,0; теплостійкість 110...150 ⁰С.

Амінопласти – карбамідні пластики – використовуються в декоративних цілях.

Електричні властивості: r =10¹⁰ Ом×м.; tgd = 0,02...0,05; Е_пр= 13...16 кВ/мм; e =5...9; теплостійкість 100...150 ⁰С.

Шаруваті пластмаси

Наповнені волокнистим діелектриком. До них відносять:

– гетинакс – листовий шаруватий матеріал, в якому наповнювачем є електропапір (0,12 мм) просочений бакелітом і пресований при температурі 160...165 ⁰С. Легко піддається механічному обробленню. Застосовується як конструкційний матеріал, фольгова ний – для електротехнічних плат.

– текстоліт – отримують за такою же технологією, що і гетинакс, але наповнювач – тканина;

– склотекстоліт – наповнювачем служить скловолокно.

Плівкові матеріали

Тонкі гнучкі вироби із термопластичних матеріалів високої еластичності. Вони поділяються на:

– неполярні (молекули, в яких центри однакових за величиною позитивних і від’ємних зарядів співпадають), основні параметри наведені в табл. :

Таблиця

Основні параметри неполярних плівкових матеріалів.

Застосовують для ізоляції проводів, кабелів; в трансформаторах – як міжшарова ізоляція.

– полярні (в окремих молекулах центри протилежних за знаком зарядів не співпадають і знаходяться на деякій відстані один від одного – диполі) – мають більшу нагрівостійкість ніж полярні, основні параметри наведені в табл. :. Застосовують в електромашинах як пазова ізоляція, в конденсаторах – разом з конденсаторним папером.

Таблиця

Основні параметри неполярних плівкових матеріалів.

Гумова ізоляція

Гума – еластичний матеріал –еластомер, що виготовляється шляхом вулканізації каучуку (органічний полімер; натуральний каучук – із соку (латексу) рослин; синтетичний каучук – бутадієновий – полімер бутадієну в присутності натрію). В залежності від кількості сірки отримують:

– м’яку гуму (1...3% сірки);

– тверду гуму (30...35% сірки) – ебоніт.

Електричні властивості м’якої гуми: r =10¹² Ом×м.; tgd = 0,02...0,06; Е_пр= 10... 20 кВ/мм; e =4,5...5,0.

Електричні властивості твердої гуми: r =10¹⁴ Ом×м.; tgd =0,01...0,015; e =2,7...3,0.

М’яка гума має високі еластичні, волого– , водостійкі та електроізоляційні властивості. ЇЇ недоліки: низька нагрівостійкість, здатність до старіння, нестійкість до розчинників, вплив сірки на метали, які вона покриває.

З твердої гуми виготовляють прутки, трубки, конструкційні матеріали. Недоліки: мала теплостійкість, зниження електроопору під дією світла (для запобігання цього поверхню промивають нашатирним спиртом).

Тіурамова гума (замість чистої сірки застосовують сірчисте з’єднання – тіурам) – має зменшений вплив сірки на метал та підвищену нагрівостійкість.

Кремнійорганічні каучуки – мають високу нагрівостійкість (~ 250⁰С) та вартість, але у них невисокі механічні властивості, малостійкі до розчинників.

МІНЕРАЛЬНІ ЕЛЕКТРОІЗОЛЯЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ. СКЛО ТА КЕРАМІЧНІ МАТЕРІАЛИ

Мінеральні електроізоляційні матеріали можна розбити на дві групи:

1. Слюди – мінерали, що мають властивість розщеплятись на дуже тонкі листочки. Недолік: присутність мінеральних або газових домішок, хвилястість, складчастість та погнутість листів.

2. Гірські породи – мармур, шифер, талькохлорит – застосовують без хімічного обробітку у вигляді брусків, дощок, що отримують механічною обробкою. Електричні властивості відносно невисокі, застосовують при низькій напрузі та частоті. Зараз втратили свої виробничі позиції та замінюються штучними матеріалами.

Види, характеристика та призначення слюди

Слюда – природний матеріал з характерною шаровою будовою, що дозволяє розщепляти кристали слюди на листочки товщиною до 0,005 мм. Тонкі листочки мають високу гнучкість, пружність, високу міцність на розривання. За хімічним складом є алюмосилікатом лужних і лужноземельних металів, тобто це сіль кремнієвої кислоти, що має алюміній. В її склад входить кремній, калій, магній, алюміній, кисень, водень, (1...3)% окислу заліза окису кальцію, окислу барію, окислу хрому і т.д.

Із широкої групи природної слюди в електротехніці застосовують два види: мусковіт і флігопіт.

Мусковіт – калієва слюда. Колір – сріблястий, зеленкуватого або червонуватого відтінку. Тонкі листочки (0,01...0,05 мм) – прозорі, хімічно стійкі до лугів і розчинників. Сірчана та хлорна кислоти розчинюють її тільки при нагріванні. Електричні властивості: r=10¹³ Ом×м.; tgd=0,0003...0,0005; Е_пр= до 200 кВ/мм; e =6...8; d=2,7...3,0 г/см³; Т_плав= до 1300⁰С (до 500...600⁰С не змінює свої властивості).

Флігопіт (від грецького флогопос – вогнеподібний) калієво-магнезіальна слюда. Колір змінюється від чорного, коричневого до бурштинового та інколи сріблясто–світлого. Жирнувата на дотик. Має меншу пружність та хімічну стійкість ніж мусковіт. Реагує з кислотами, але луги на неї не діють. Електричні властивості: r=10¹² Ом×м.; tgd=0,002...0,008; Е_пр= до 180 кВ/мм; e =5...7; d=2,7...2,8 г/см³. На змінює властивостей до 800...900 ⁰С.

Із слюди готують сировину для електроізоляційних матеріалів і розрізнюють:

1. Конденсаторну слюду – застосовують мусковіт (прямокутні листочки а=7...60 мм, b=4...50 мм), з флігопіту виготовляють бокові захисні пластинки.

2. Для вакуумних приладів – застосовують мусковіт.

3. Щипана слюда (10...45 мкм). Поділяють на чотири групи за товщиною. Щипаний флігопіт за нагрівостійкістю поділяється на звичайний (150⁰С), нагрівостійкий (250⁰С) і високонагрівостійкий (450⁰С).

Матеріали на основі слюди

Міканіти – матеріали виготовлені на основі щипаної слюди, листочки якої склеюють між собою лаками, сухою смолою інколи з застосуванням волокнистої підкладки з паперу або тканини з одного боку або з двох боків. Розрізнюють колекторний, формувальний, прокладний, гнучкий та термотривкий. Маркування складається з 2...3 літер та цифри:

1. Перша літера – тип міканіту – К – колекторний; П – прокладний; Ф – формувальний; Г – гнучкий; М – мікафолій; Л – стрічка.

2. Друга літера – тип слюди – М – мусковіт; Ф – флігопіт; С – суміш мусковіту та флігопіту.

3. Третя літера або цифра – вид клеючої речовини та додаткові характеристики матеріалу.

Колекторний міканіт – застосовують для ізоляції колекторних пластин в електричних машинах. При виготовленні вводять 4...6% зв’язувальної речовини (гліфталь, шелак). Після склеювання піддають неодноразовому гарячому просоченню, фрезеруванню та шліфуванню для одержання заданих розмірів.

Формувальний міканіт – для виготовлення колекторних манжет (ізоляція колектора від валу електромашини), фланців, каркасів котушок, трубок та інших фасованих виробів. Зв’язувальної речовини (гліфталь, шелак) додають 8...25%.

Прокладний міканіт – вміст зв’язувальної речовини до 25%. Виготовляють шайби прокладки.

Гнучкий міканіт – застосовують для шарової ізоляції, міжкотушечних з’єднань в машинах високої напруги та для ізоляції апаратів спецпризначення. Гнучкий (навіть у холодному стані) завдяки малій товщині ( менше 0,5 мм) і застосуванню відповідних лаків. Вміст слюди 75...90% (з підкладкою – неменше 50%)