Отруєння сполуками азоту.

В рубці жуйних вуглеводи і жири під впливом мікробних ферментів розщеплюються до летких жирних кислот і кетокислот, які являються основним енергетичним і пластичним матеріалом для організму. Білки і інші сполуки азоту розщеплюються із утворенням аміаку і ЛЖК. Далі ці продукти використовують для синтезу білків тіла, які є поживним матеріалом , засвоюючись в сичузі і тонкому відділі кишечника, тому жуйні менше від інших тварин потерпають від нестачі незамінних амінокислот.

Найчастіше в корм тваринам застосовують сечовину, диамонію-фосфат, амонію сульфат і ін.

Сечовина(карбамід) – білий кристалічний гігроскопічний порошок без запаху, солонуватий на смак, добре розчинний у воді, легко гідролізується під дією лугів і кислот. По азоту 1г карбаміду рівноцінний 2,87г перетравного протеїну, і із всіх синтетичних сполук є найбільшим джерелом азоту у харчуванні жуйних. Сечовину широко використовують як азотне добриво.

Диамонію фосфат – кристалічний порошок, добре розчинний уводі, 1г відповідає 0,87г перетравного протеїну.

Амонію сульфат – 1г відповідає 1,8г перетравного протеїну.

Отруєння врх і овець настає при грубому порушенні інструкції по згодовуванню карбаміду, при порушенні інструкції по згодовуванню, при завишенні доз. Оптимальною є доза, яка поповнює 30% дефіциту перетравного протеїну, згодовування великої кількості за один прийом викликає легку ступінь отруєння, 0,4мг/кг- середнього, 0,6мг/кг завжди летальний кінець. Приведені дози відносяться до орієнтовних, так як чутливість тварин до карбаміду значно підвищується при тривалому голодуванні, обмеженні водопою, нестачі в раціоні легкоперетравних вуглеводів і мінеральних речовин та надлишку білків.

Тварини із однокамерним шлунком мало чутливі до карбаміду, бо значна частина його всмоктується уже в шлунку і виводиться із сечею. Тривале згодовування врх карбаміду в оптимальних, а особливо підвищених дозах при недотриманні умов ( двох-трьох разове згодовування добової норми, дефіцит протеїну в раціоні, ретельне нормування раціону по вуглеводах) викликає хронічне отруєння.

ОЗНАКИ - короткочасне загальне збудження, втрата апетиту, підвищення больової і тактильної чутливості, загострення слуху, посилення перистальтики кишечника і гіпотонія передшлунків, салівація, посилення діурезу, прискорення дихання, сповільнення серцевого ритму. Через 40-60хв дрижання мускулатури, тварина виглядає зляканою, кінцівки широко розставлені, голова опущена вниз, шерсть покрита краплями поту, дихання глибоке, аритмічне.

Тварина падає, клонічні судоми змінюються стрихніноподібними титанічними, в один із приступів зупиняється дихання.

Бувають випадки, коли через декількох припадків тварина піднімається і поступово повертається до нормального стану.

ПАТОГЕНЕЗ – сечовина в рубці жуйних під впливом мікробного ферменту уреази гідролізується із утворенням вуглекислого газу і аміаку. Маючи лужну реакцію, аміак підвищує рН вмістимого рубця до 8,0, що сприяє швидкому всмоктуванню його в кров, проникає в клітини органів, викликаючи різке гальмування окисно-відновних процесів, що приводить до розвитку ацидозу, білкової і жирової дистрофії паренхіматозних органів, народження нежиттєздатного молодняка.

ПАТ.ЗМІНИ – при гострому отруєнні добре виражене заклякання трупа, в грудній і черевній порожнині накопичення до 3л рідини солом’яного кольору. Рубець розтягнутий рідким вмістом і газами, що мають запах аміаку. Слизова оболонка сичуга і тонкого кишечника із ознаками геморагічного запалення.

Печінка переповнена кров’ю, із ознаками жирової дистрофії, іноді із вогнищами некрозу.

Зустрічаються багаточисельні крапкові крововиливи під серозними оболонками, ендокардом і епікардом, в бронхах накопичення пінистої рідини.

При хронічному отруєнні у внутрішніх органах гіперемія судин, білкова дистрофія печінки, нирок, гіперплазія фолікулів селезінки.

ДІАГНОСТИКА комплексна. Для лабораторного підтвердження діагнозу необхідно дослідити вмістиме рубця.

Диференційний діагноз - виключити отруєння ФОС, ХОС. Основними діагностичними тестами при хронічному отруєнні є визначення в крові концентрації аміаку, сечовини, кетонових тіл.

ЛІКУВАННЯ – для зміни реакції вмістимого рубця в кислу сторону вводять 1% розчин в дозі 1-2л оцтової, пропіонової або лимонної кислоти;

Для зв’язування аміаку в тканинах в/в вводять 10% розчин глютамінату натрію до 100 мл., 5% трьохзаміщений натрію цитрат до 150мл., і 40% розчин глюкози до 200мл.

При вживанні доз карбаміду, які перевищують смертельні, в рубець через стінку вводять 5-10 % розчин формаліну 30мл офіцінального на 100кг маси ( до 150мл 40%).

Попередити чи послабити приступ судом можна в/в введенням 10% розчину магнію сульфату (50-150мл) або 10% хлоралгідрату (до 100мл). Зневоднення організму попереджують введенням всередину до 20л теплої води. Задають засоби, що стимулюють дихання і серцеву діяльність.

Профілактика – правильне зберігання і застосування азотних добрив, дотримання умов при введенні їх в раціон; згодовувати здоровим, старше 6 місячного віку; вводити в раціон в дозах, що поповнюють 30% перетравного протеїну; добову дозу згодовувати не менше, як за два прйоми

Застосовувати найбільш ефективні і безпечні методи згодовування – у формі карбамідного концентрату, мінерально-амонійних преміксів, гранульованих кормів.