Станкове малярство

Куди скромніше, від стінопису XIV—XV ст. запрезентовані, по наших і чужих збірках та музеях, памятники станкового маляр­ства того часу.

Належать сюди м. і. ікони, приписувані митрополитові Петрові Ратенському, Богородиця Володимиро-Волинської катедри, та Богородиця Минської петропавлівської катедри. Всі вони, іконографіч­но, споріднені зі старими, візантійськими зразками, всеж таки овіяні вже подихом західньоевропейського, головно ж італійського (італьо-грецького) мистецтва. Заникає в них давна повага, строга фронталь­ність, а міцніє рух, життя і спочутливість для людських почувань та буденніх турбот, В іконопис, вливається та інтимність, що в добу італійського ренесансу, схилила небо до землі, хоч може й не підняла землі до неба...

З галицьких ікон найстарша запрестольна ікона Воплочення» з Жипачева, мальована в 1406 р. черцем Венямином; позатим заслугує на увагу кілька «Деісусів», та іконостасних фрагментів з різних, галицьких областей. Характеристичне, що галицькі ікони куди консервативніші в свому стилю від східньоукраїнських. Пояснює це не тільки провінціоналізм місцевостей, що в них найдено іконописні па­мятники, але й куди сильніший натиск латинства на «руську віру й націю». Реакція виявилася м. і. в строгому придержуванні традиції не тільки в Богослужбі, але й у релігійному мистецтві.

До низки імен патріярхів українського мистецтва прибуває, в цій добі, ім’я маляря Петра Ратенського.

Він походив знад ріки Рати на Волині (в нин. Равщині). Дванацятилітнім хлопцем постригся в черці у Володмирі Волинськім й пройшовши всі ступні духовної єрархії, 1307 р. був поставлений митро­политом у Москві. Змалку «звик до іконописного мистецтва», як го­ворить про нього новгородський літопис, та присвячував йому весь вільний час. В приписуваних йому іконах (м. і. так зв. «Петрівська» іко­на в Петропавлівському приділі, Успенської катедри в Москві) Петро Ратенський, доволі помітно відхилюється від ікон, приписуваних київо-печерському іконописцеві Олімпієві. І тут, як у цілому мистецтві Укра­їни, переходової доби «життя, силоміць вдирається в мистецьку твор­чість і підготовляє прихід нової доби відродження». (Д. Антонович).