Здійснення трудового та економічного виховання

Трудове виховання – один з видів виховання, що націлене на осмислення учнями цінностей трудового життя.

Трудове виховання є системою виховних впливів, мета яких полягає у морально-психологічній підготовці учнів до майбутньої професійної діяльності. Високий рівень її розвитку передбачає оволодіння особистістю загальними основами наукової організації праці, умінням визначати мету, розробляти реальний план її досягнення, організовувати своє робоче місце, раціонально роз­поділяти сили і засоби з метою досягнення бажаного результату з мінімальними затратами, аналізувати процес і результат власних трудових зусиль, вносити необхідні корективи [2, с.306].

Завдання трудового виховання чітко обумовлені віковими особливостями учнів. Трудове виховання учнів основної школи спрямовується на розвиток свідомого ставлення до праці, знайомство з працею людини у різних галузях економіки; формування вміння працювати у колективі, становлення професійних інтересів, формування реального образу «Я». Одним із результатів трудового виховання і професійної орієнтації на цьому етапі є вибір учнем напряму майбутньої трудової діяльності та профілю навчання у старшій школі. У підлітковому віці формується свідоме ставлення до власних інтересів, здібностей, суспільних цінностей, пов'язаних з вибором професії та свого місця у суспільстві; виховується ставлення до майбутньої професійної діяльності як засобу апробації власних сил, розкриття своїх можливостей, самореалізації, формування адекватного образу «Я»; систематизуються знання щодо сучасних професій та потреб суспільства. Головними завданнями навчально-виховної роботи із старшокласниками є формування у них здатності до усвідомленого вибору майбутньої професії, розвиток загальнотрудових і професійно важливих якостей особистості [2, с.307].

Як бачимо, не зважаючи на соціально-економічні зміни у суспільстві, завдання трудового виховання залишаються значущими й у наш час. При цьому ті загально трудові уміння та навички й певні риси характеру (наполегливість, поважне ставлення до праці та її результатів, працьовитість і ін.) формуються лише у суспільно-корисній праці та не можуть розвиватися поза цією діяльністю.

Для трудового виховання доцільними є трудові десанти, робота із самообслуговування (чергування, прибирання, ремонтування, догляд тощо), причому як індивідуально, так і у команді (бригаді, групі, товаристві). Ефективними методами визначені приклад, вправляння, які сприяють формуванню конкретних вмінь та навичок праці, а участь школярів у змаганні, в ході якого учні визначають найкращі результати трудової діяльності («Роби як я, роби краще за мене», «Найкрасивіший куточок нашої школи», «Найчистіша класна кімната», «Кращий черговий», «Магістр праці» і ін.) значно підвищують емоційний тонус виконання завдань, переводячи їх у соціально-важливі.

Специфічними формами трудового виховання є взаємодія загальноосвітніх і вищих навчальних закладів, спрямована на підготовку випускників шкіл до набуття професій, які вимагають вищої освіти; залучення до педагогічно доцільної та суспільно корисної продуктивної праці (участь у трудових об'єднаннях, шкільних малих підприємствах та кооперативах, самообслуговуванні тощо).

Разом з тим вихователеві варто піклуватися про формування в учнів мотивів суспільно-корисної праці, становлення найважливіших рис характеру, які визначатимуть ставлення школярів до праці та її результатів, до людини праці. Тут, можна запропонувати етичні бесіди, зустрічі «за круглим столом», «усні журнали», дайджести, лекторії з орієнтовною тематикою «Моє місце в житті», «У праці велич людини», «Хліб – всьому голова», «Умій учитися, щоб вміти трудитися», «Чого я досяг у житті?», «Дерево міцне корінням, а людина – трудовим горінням», «Без труда нема плода» та ін.

Не зважаючи на таке велике значення трудового виховання, як окремого напрямку діяльності класного керівника, його сьогодні розглядають у єдності з економічним вихованням, яке стало достатньо актуальним у час переходу до ринкових відносин у суспільстві.

Економічне виховання – організована педагогічна діяльність, спеціально продумана система роботи, спрямована на формування економічної культури учнів.

Основними завдання економічного виховання є:

- засвоєння знань об’єктивних законів, закономірностей розвитку механізму виробництва;

- формування особистості, яка обізнана у економічній теорії;

- вироблення початкових умінь, які дають змогу брати активну участь в економічній діяльності на виробництві.

Особлива актуальність економічного виховання сьогодні визначається тим, що кожна людина стикається з проблемами економіки і в своїй професійній діяльності, і в особистому житті.

Економічна діяльність у сфері особистого життя передбачає: планування та організацію особистого бюджету, доходів і витрат сім'ї; економічно обґрунтовану оцінку товарів, які купують для особистого користування, їх раціональне використання; розумне ставлення до свого здоров'я, режиму і способу життя, використання вільного часу та ін. Окрім того, кожен громадянин як морально вихована людина повинен: бережливо і по-господарському ставитися до природи, активно протидіяти негативним явищам у цій галузі діяльності людини; дбайливо ставитися до народного надбання; активно вивчати і осмислювати економічну політику нашої держави.

Економічна культура є складником загальної культури особистості. У її змісті виділяють економічну свідомість – знання основних законів розвитку ринкової економіки, підвищення ефективності виробництва, перебудови його структури, вдосконалення виробничих відносин, системи управління та методів господарювання. Складником економічної свідомості є економічне мислення – здатність до осмислення явищ економічного життя з урахуванням досягнень науки і техніки. Воно сприяє творчому розв'язанню особистістю економічних проблем, конкретних трудових завдань [24].

Школяр, як майбутній працівник, має оволодіти такими економічними навичками: планування і організації своєї праці; виконання професійних обов'язків, трудових завдань згідно зі встановленими економічними та іншими нормативами; оцінки результатів своєї праці за відповідними критеріями; пошуку шляхів підвищення ефективності своєї праці; вдосконалення виробництва в галузі своєї професійної діяльності.

Економічному життю людини властиві також соціальні почуття: колективізму, господаря, відповідальності, обов'язку та дисципліни.

Економічна культура передбачає і формування у школярів певних моральних та ділових якостей, необхідних для їх майбутньої трудової діяльності: суспільної активності, підприємливості, ініціативності, господарського, бережливого ставлення до суспільного добра, раціоналізаторських здібностей, відповідальності, прагнення до рентабельності, оновлення технологічних процесів і обладнання, продуктивності праці, високої якості продукції, особистого успіху й добробуту.

Одним з компонентів економічної культури є потреби, як матеріальні так і духовні, які задовольняються переважно під час суспільно-корисної діяльності. У процесі економічного виховання важливо формувати в учнів здорові матеріальні потреби.

Таким чином, економічна культура є сукупністю – економічних знань, умінь, навичок, потреб, інтересів, стилю мислення, які відповідають нормам господарювання і принципам моралі.

Економічна культура стає надбанням школярів у результаті їхньої пізнавальної діяльності та здійснюється, передусім, у процесі вивчення основ наук, зокрема, основ економічних знань, економічної географії, трудового навчання, а також у спеціально організованій позакласній та виховній роботі.

Зміст економічної освіти та виховання учнів загальноосвітньої школи визначений навчальним предметом «Основи економічних знань», що вивчається в 11-му класі. Проте цілком покладатися тільки на цей курс було б нелогічно. Тому «Державним стандартом базової середньої освіти» передбачена освітня галузь «Економіка», в рамках якої запропоновано чотирирівневий підхід, що передбачає послідовність і безперервність економічної освіти та виховання школярів. Наступність виявляється у лінійно-циклічній структурі курсів:

нульовий рівень – 1-4 (1-3) класи; перший рівень – 4-7 класи; другий рівень – 8-9 класи; третій рівень – 10-12 класи.

Зміст та форми роботи залежать від віку учнів, рівня їх розвитку.

Критеріями ефективності економіко-виховної роботи з учнями Б.Т.Лихачов називає [24]:

ü знання основних економічних ідей і понять;

ü уміння підійти з економічними мірками до питань організації праці;

ü прояв дбайливого ставлення до індивідуального й суспільного надбань;

ü свідомість морально-трудового боргу й відповідальності перед суспільством за стан і розвиток економіки держави.

Головним механізмом економічного виховання школярів є безпосередня, доступна їм економічна діяльність. Залучення дітей до економічної діяльності і аналіз характеру їхньої праці створює особистий досвід розуміння економічних проблем, формує моральні якості й світоглядні економічні переконання.

Економічне виховання здійснюється також у процесі економічних відносин, до яких залучаються діти. Вони взаємодіють з батьками й проявляють своє ставлення до бюджету сім'ї, до речей особистого користування. У суспільно корисній праці вони вступають у відносини один з одним, з дорослими учасниками виробництва, проявляють своє ставлення до знарядь праці, меблів, інвентарю, майна.

Класний керівник здійснює економічне виховання у такий спосіб: залучення учнів до праці із самообслуговування, ремонту обладнання і приміщень, розподілу шкільного бюджету; обговорення матеріалів з економічної тематики; організовує виробничі екскурсії, зустрічі з працівниками підприємств; залучає учнів до економічних відносин у школі та вдома.

Формами економічного виховання можуть бути: урок (праці, економіки), спецкурс, лекція, бесіда, семінари, лабораторно-практичні заняття, виробничі екскурсії, індивідуально-творчі завдання.

А в позакласній роботі це: класні години, диспути, конференції, збори, економічні тижні, вечори запитань і відповідей, свято праці, економічне навчання батьків, зустрічі з керівниками підприємств, господарств, бізнесменами, у тому числі – круглі столи, етичні бесіди («Потреби та багатство», «Як заробляються гроші»), ділові та рольові ігри («Товар-гроші-товар», «Шкільне кафе», «Покупець-продавець», «Економісти за круглим столом», «Рекламна агенція») проекти, ярмарки, акції («День підприємця», «Шкільний ярмарок», економічний марафон «Бережемо копійку» і ін.).

Змістом заходів має бути: широке ознайомлення учнів з конкретними проблемами економіки, обговорення газетних й журнальні статей, радіо- і телепередач, виявлення зв’язків між економічним становищем й екологічними, національними, політичними й етичними проблемами сім’ї, суспільства, конкретної людини.

1. Чи дістали змін завдання трудового виховання останнім часом? З чим, на Ваш погляд, це пов’язано?

2. Чим обумовлена необхідність здійснення економічного виховання молоді?

3. У якому віці варто розпочинати формувати в учнів економічну культуру?