Конституційне право як галузь права в зарубіжних країнах

Таким чином, конституційне право – це система правових норм конкретної країни, які визначають і регулюють статус людини у суспільстві та державі, засади громадського ладу, засади організації та діяльності системи державних органів, а також органів самоврядування.

Конституційно-правові інститути – це певна система норм конституційного права, яка регулює споріднені та взаємопов’язані суспільні відносини, що становлять відносно самостійну групу. До конституційно-правових інститутів належать, зокрема, засади суспільного ладу, виборче право, правовий статус людини та громадянина, форма правління, народне представництво, конституційний контроль. Вони, у свою чергу, поділяються на дрібніші приватні інститути. Так, інститут прав людини та громадянина містить такі більш приватні інститути, як політичні, економічні, особисті, екологічні, соціальні права.

Конституційно-правові норми – це загальнообов’язкові правила поведінки, встановлені або санкціоновані державою з метою охорони та регулювання певних суспільних відносин, які здійснюються через конкретні права та обов’язки і забезпечуються примусовою силою держави.

Суб’єктами конституційного права є фізичні особи (громадяни, іноземці, групи громадян, виборці та депутати як особи з особливою правоспроможністю) та громадські утворення (держава в цілому, її органи, територіальні одиниці, установи та органи самоврядування, а також політичні партії, та інші громадські об’єднання).

У деяких державах суб’єктом конституційного права є церква. Так, у Великобританії главою англіканської церкви є глава держави (монарх), у палаті лордів засідають призначені ним духовні лорди, церква має право законодавчої ініціативи з питань, які стосуються її діяльності.

Джерелом конституційного права є письмовий або іншої форми об’єктивний носій державно-правових вимог, зазвичай, нормативного характеру та зобов’язального значення, встановлених або визначених державою. Джерела конституційного права розрізняються за формою, найменуванням, походженням, юридичним та політичним значенням, забезпеченням приписів, які в них містяться. До джерел конституційного права належать: конституції, конституційні закони, органічні закони (які ухвалюються на основі банкетних норм, зосереджених у конституціях); звичайні закони; надзвичайні закони (які ухвалюються на короткий термін); внутрішньодержавні публічно-правові норми-угоди; регламенти парламентів та їхніх палат; акти глави держави та виконавчої влади; акти органів конституційного контролю; судові прецеденти; конституційні звичаї; релігійні джерела; правові доктрини (думки та висловлювання видатних учених-юристів, фахівців конституційного права); міжнародно-правові акти; акти видані у порядку тлумачення конституційних норм та законів.