Причини істинної резистентності АГ

• Невиявлена вторинна гіпертензія
• Гіпертонічна хвороба або вторинна гіпертензія тяжкого перебігу

Цукровий діабет

Клінічні ознаки АГ: скарги на періодичні головні болі, переважно в потиличній чи лобній ділянках, головокружіння, шум у вухах, мигтіння “мушок перед очима”, задишку при фізичному навантаженні та періодичні больові відчуття в ділянці серця чи за грудиною.

Стандартним планом обстеження хворих на АГ є:

Обов'язкові дослідження:

1. збір карг та анамнезу: тривалість хвороби, реакція на гіпотензивні препарати, супровидні захворювання, особливо сечовидільної й ендокринної систем

2. клінічний огляд

3. вимірювання АТ на обох руках

4. вимірювання АТ на нижніх кінцівках аускультативним методом (при вперше виявленому підвищені АТ в осіб молодше за 40 років та старше за 55 років)

5. вимірювання маси тіла та окружності талії

6. лабораторне обстеження (загальні аналізи крові та сечі, аналіз сечі за Нечипоренком, добова протеінурія, креатинін, холестерин, тригліцериди, глюкоза, калій, натрій крові);

7. ЕКГ у 12 стндартних відведеннях,

8. ЕхоКГ;

9. огляд очного дна.

Додаткові дослідження:

1. визначення мікроальбумінурії

2. добовий моніторинг АТ

3. УЗД нирок

4. допплеровське дослідження сонних та ниркових артерій

5. радіоізотопна ренографія

6. при зниженні відносної щільності сечі - аналіз сечі за Земницьким

7. визначення рівнів реніну, альдостерону в крові, катехоламінів в сечі;

8. визначення рівню холестерину у ліпопротеїдах різних фракцій

Гіпертензивний криз — це раптове значне підвищення артеріального тиску від нормального або підвищеного рівня, яке майже завжди супроводжується появою чи посиленням розладів з боку органів-мішеней або вегетативної нервової системи.

Критеріями гіпертензивного кризу є:

• раптовий початок;
• значне підвищення артеріального тиску;
• поява або посилення симптомів з боку органів-мішеней.

Класифікація кризів робочої групи Українського товариства кардіологів (1999). Залежно від наявності чи відсутності ураження органів-мішеней і необхідності термінового зниження АТ, виділяють:

• ускладнені кризи (з гострим або прогресуючим ураженням органів-мішеней, становлять пряму загрозу життю хворого, потребують негайного, протягом однієї години, зниження АТ);
• неускладнені кризи (без гострого або прогресуючого ураження органів-мішеней, становлять потенційну загрозу життю хворого, потребують швидкого — протягом кількох годин — зниження АТ).