Невралгія трійчастого нерву

Хвороба Фозергіля або neuralgia quinti minor відноситься до найбільш поширених невралгічних синдромів у людини. Ідіопатична (тобто, первинна) невралгія розвивається у людей, старших 50 років, а вторинна може бути в будь-якому віці – внаслідок зубо-щелепної патології, синуситу, травми ділянки обличчя або перенесеної герпетичної інфекції. Як з’ясувалось, більше 70% первинних невралгій за патогенезом є наслідком корінцево-васкулярного конфлікту: частіше на корінці V нерву, який виходить з середини мосту, лежить верхня мозочкова артерія, що своєю пульсацією подразнює чутливі волокна.

Клінічно для невралгії характерні короткочасні (секунди, до 2 хвилин!) напади сильного болю в ділянці обличчя, які, як правило, охоплюють зону одної гілки(I, II чи III) нерву з однієї сторонни. Біль нагадує удар струмом або розпечений стрижень, який встромили в обличчя (хоча індивідуальні описи болю широко варіюють). Типовим є «мовчазний» характер болю (хворий «застигає» в больовій гримасі, боючись поворухнутись), провокація нападу мімікою, розмовою, голінням, чищенням зубів, прийомом їжі тощо (під час загострення захворювання на шкірі, слизових оболонках рота, в мімічних м’язах утворюються так звані «тригерні», пускові точки, які під час ремісії можуть зникати). Кількість нападів від кількох до сотні на добу. Часто напад супроводжується компенсуючим жестом (піднесенням руки до ділянки болю або натискання на больову точку – хворому так легше переносити біль), але дуже рідко – очевидними вегетативними симптомами (сльозотеча, почервоніння тощо).

Об’єктивно мало що можна знайти – болючість відповідних точок виходу нерву (foramen supra- infraorbitalis, mentalis), зрідка – гіперестезію зон інервації трійчастого нерву. Діагноз базується на яскравому анамнезі та скаргах і можливості спостерігати перебіг нападу. При МРТ можна виявити корінцево-васкулярний конфлікт (в такому випадку показана операція по усуненню конфлікту – постановка тефлонової прокладки між нервом та судиною). Терапевтичні засоби – проти епілептичні препарати (фінлепсин, вальпроати, габапентин, лірика, топамакс, ламотриджин), міорелаксанти (баклофен, мідокалм, сірдалуд), судинні препарати (амлодипін), но-шпа та не стероїдні протизапальні препарати. Спирто-новокаїнові блокади точок виходу або гілок нерву на основі черепа дають тимчасовий результат.

Подібний тип больового синдрому характерний і для невралгії потиличних нервів та невралгії міжреберних нервів. Останні, як і ураження I гілки трійчастого нерву у людей похилого віку, частіше є наслідком перенесеного загострення оперізуючого лишая (herpes zoster). Ще у фазі висипки, в гострому періоді інфекції з’являються болі по ходу відповідних нервів, в зоні їх інервації, а згодом, коли шкіра повністю очищається, формується типово невралгічний біль (короткі, сильні напади) і в частині випадків може сформуватись невропатичний тип болю: постійний жорстокий біль, з підвищеною чутливістю шкіри (але в той же час можна визначити і гіпестезію в цій ділянці). Такі болі значно знижують якість життя пацієнтів, порушують сон та загальне функціонування. Застосовують як проти епілептичні препарати, так і антидепресанти (амітриптілін), в поєднанні з м’якими оплатами (трамадол, шкірні пластирі з морфіном).

Питання клінічних проявів окремих мононейропатій та ураження окремих нервових сплетень розглядались на занятті 3 (теми № 6 та 7).

Одним з варіантів ураження периферичних нервів є так звані тунельні синдроми. Вони об’єднують патогенетичні ситуації тривалої компресії стовбурів чи гілочок нервів у вузьких анатомічно місцях: під зв’язками, між щільно розташованими кістками тощо, коли мікро пошкодження або гіпертрофія клітчатки може бути чинником компресії і нейропатії. Прикладом таких синдромів може бути синдром кубітального каналу (n. Ulnaris) та зап’ястного каналу (n. Medianus), синдром скапулярної вирізки, метатарзалгія Мортона та інші.