Оцінні критерії індексу BERI
№ з/п | Оціночні критерії | Максимальна питома вага, % |
Політична стабільність | ||
Відношення до іноземних інвестицій | ||
Ступінь націоналізації | ||
Можливість і ступінь девальвації внутрішньої валюти | ||
Стан платіжного балансу | ||
Ступінь розвитку бюрократії | ||
Темп економічного росту | ||
Конвертованість валюти | ||
Якість виконання договорів | ||
Рівень витрат на заробітну плату й продуктивність праці | ||
Можливість користуватися послугами внутрішніх і зовнішніх експертів | ||
Ефективність організації комунікації | ||
Взаємовідносини між господарськими суб’єктами господарювання та державою, зв’язок із громадськістю | ||
Умови отримання короткострокових кредитів | ||
Умови отримання довгострокових кредитів |
Слід зазначити, що специфічна особливість вищеописаних методик полягає у визначенні ступеня ризику для економіки всієї країни без урахування специфіки різноманітних напрямів підприємницької діяльності. Спеціальні методики експертної оцінки ступеня ризику конкретного напряму діяльності підприємства повинні розроблятися як з огляду на ступінь ризику в даній економіці (основою для цього можуть служити методики Швейцарської банківської корпорації та BERI), так і з урахуванням специфічних особливостей даного суб’єкта господарювання, тимчасового простору, охоплюваного аналізом.
Аналітико-розрахунковий метод пропонується використовувати в разі управління ризиком за нестабільності умов функціонування підприємства. Для кількісної оцінки рівня ризику аналітичним методом використовується ряд показників: аналіз чутливості, точка беззбитковості, перевірка стійкості. Алгоритм визначення ступеня ризику за аналітико-розрахунковим методом включає такі етапи:
1. Підготовка до аналітичного опрацювання інформації, що містить:
· визначення ключового параметра, відносно якого здійснюється оцінка конкретного напряму підприємницької діяльності (наприклад, обсяг продажів, рентабельність тощо);
· відбір чинників, що впливають на діяльність фірми, а отже, і на ключовий параметр (наприклад, рівень інфляції);
· розрахунок значень ключового параметра на всіх етапах виробничого процесу (НДДКР, впровадження у виробництво, повне виробництво, відмирання даного напряму діяльності).
2. Побудова діаграм залежності обраних результуючих показників від величини вхідних параметрів; їх зіставлення та виділення основних показників, які найбільшою мірою впливають на даний вид (або групу видів) підприємницької діяльності.
3. Визначення критичних значень ключових параметрів (наприклад, розрахунок критичної точки виробництва).
4. Аналіз, на підставі здобутих критичних значень ключових параметрів і чинників, можливих шляхів підвищення ефективності й стабільності роботи підприємства, зниження ступеня ризику.
Даний метод широко використовується для оцінювання ризику неплатоспроможності фірми, ризику втрати фінансової стійкості.
Статистичний, експертний, розрахунково-аналітичний методи є прикладними способами побудови кривих імовірностей виникнення втрат. Статистичний метод передбачає вивчення статистики втрат, що мали місце в аналогічних видах підприємницької діяльності, встановлення частоти появи визначених рівнів утрат. Використовуючи експертний спосіб, експерти повинні надати власні оцінки ймовірностей виникнення визначених рівнів утрат, за якими можливо знайти середні значення експертних оцінок та з їх допомогою побудувати криву розподілу ймовірностей. Можна також встановити експертним шляхом показники найбільш імовірних допустимих, критичних, катастрофічних утрат і за цими крапками відтворити орієнтовно всю криву розподілу ймовірностей цих утрат.
Рейтинговий метод. Система рейтингового оцінювання складається з таких елементів: системи оцінних коефіцієнтів; шкали вагомості цих коефіцієнтів (за потреби); шкали оцінки значень здобутих показників; формули розрахунку остаточного рейтингу. У процесі розробки життєздатної системи рейтингової оцінки постає проблема вибору еталону для порівняння (порівняння з умовним еталонним підприємством цілком можливе, але вибір такого еталону вимагає уточнення для кожного виду ризику). Необов’язково вибирати з-поміж великої кількості підприємств найкраще, зручніше просто вибрати серед показників переліку підприємств найкращі та сформувати з них еталон для порівняння. Наявність у рейтинговій оцінці певних еталонних значень передбачає, що рейтинг обчислюється методом відстаней або різниць між реальним та еталонним
значеннями. Для визначення остаточного рейтингу ранжуються не значення, а відстані. Традиційний рейтинг виключає операцію ранжування відстаней, що економить час.
Нормативний метод є дуже зручним для оцінювання ризику. Систему нормативів можна розглядати як один із варіантів рейтингового методу з тією різницею, що шкала оцінки заздалегідь сформована та складається з мінімуму значень ранжування. Пopiвняння з нормативом здійснюється за шкалою «низький ризик — нормальний ризик — високий ризик».
Сутність методу аналогів полягає в тому, що під час аналізу ступеня ризику певного напряму діяльності доцільно використовувати дані про розвиток аналогічних напрямів у минулому. За цим методом оцінка ймовірності втрат виконується у послідовності, що передбачає:
· проведення аналізу минулих факторів ризику на основі різноманітних інформаційних джерел (звіти компаній про їхню діяльність за попередні роки; інформація, що поширюється державними організаціями; дані страхових компаній);
· обробку здобутих даних для виявлення залежностей між запланованими результатами діяльності та врахування потенційних ризиків.
Слід зазначити, що будь-який напрям діяльності підприємства перебуває в постійному розвитку. Тому найбільш оптимальним є порівняння минулих і теперішніх показників у межах однієї стадії розвитку. В іншому разі можливість допущення помилки у процесі проведення аналізу досить висока. Використання методу аналогів доцільне, коли необхідно виявити ступінь ризику будь-якого інноваційного напряму діяльності підприємства за відсутності бази для порівняння, за необхідності оцінки інвестиційного чи кредитного ризику.
Метод аналізу доцільності витрат має найбільше практичне застосування й орієнтований на ідентифікацію потенційних зон ризику. Перевитрата коштів може бути спричинена одним з чотирьох основних факторів або їх комбінацією: початковою недооцінкою вартості; зміною границь проектування; різницею в продуктивності; збільшенням початкової вартості. Ці фактори можуть бути деталізовані. На основі типового переліку складають контрольний перелік для конкретного заходу (проекту) або його елементів.
У зв’язку з цим необхідно враховувати три показники фінансової стійкості підприємства для визначення ризику фінансових коштів. Пропонується розрахувати такі показники фінансової стійкості підприємства [37]:
1) надлишок (+) або нестача (– 0) власних коштів (± Ес);
2) надлишок (+) або нестача (–) власних, середньострокових і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат (± Ет);
3) надлишок (+) або нестача (–) загальної величини основних джерел формування запасів та витрат (± Ен).
Розрахунок цих показників дає можливість визначити сферу фінансової стійкості підприємства та ступінь ризикованості. Під час ідентифікації сфер фінансової ситуації використовується трикомпонентний показник:
S = {S(± Eс), S(± Eт), S (± Eн)}, (7.14)
де функція визначається таким чином:
S(x) = 1, якщо x => 0, (7.15)
S(x) = 0, якщо x < 0. (7.16)
Для аналізу ризику загальний фінансовий стан фірми можна розділити на п’ять сфер. Характеристика фінансових сфер та відповідні їм умови фінансового стану підприємства подано в табл. 7.19.
Таблиця 7.19
Дата добавления: 2015-03-20; просмотров: 1021;