Суть і підходи до раціонального використання персоналу
Використання персоналу являє собою комплекс заходів, спрямованих на забезпечення умов для ефективної реалізації творчого, фізичного і трудового потенціалу працівників.
Використання персоналу повинно відповідати цілям організації, не ігнорувати інтереси працівників і дотримуватись законів про працю. Раціональне використання персоналу має забезпечити:
—оптимальну зайнятість працівників і стабільне та рівномірне їх за
вантаження протягом робочого періоду (тижня, місяця);
—відповідність трудового потенціалу працівників вимогам робочого
місця, посади;
—періодичну зміну одного робочого місця на інше з метою забезпечення різноманітності виконуваних робіт і можливості гнучкого маневрування в процесі виробництва;
—максимальну можливість виконання на робочому місці різних операцій, чергуючи навантаження різних груп м'язів людини.
—Розміщення персоналу - це раціональний розподіл складу кадрів у структурних підрозділах, що проводиться з врахуванням специфіки виробництва, відповідності психологічних якостей людини змісту виконуваної роботи.
При розмішені персоналу потрібно дотримуватись таких принципів:
- відповідності моральних і ділових якостей претендентів вимогам робочих місць, посад;
—перспективності (визначення тривалості періоду роботи на одній посаді, на одному і тому самому робочому місці; встановлення вікового цензу для різних категорій посад);
—змінності (можливість зміни професії або спеціальності та підвищення кваліфікації).
Раціональне використання персоналу можливо через формування:
—моделей гнучкого управління балансом робочих місць і кількістю
працівників, оплати і стимулювання праці;
—стабільних виробничих колективів.
Формування моделей гнучкого управління передбачає наступні форми трудового переміщення:
1.Внутрішньоорганізаційні трудові переміщення викликані потребами організації, при частій зміні системи робочих місць під впливом НТП і зовнішніх факторів (освоєння суміжних спеціальностей, що забезпечує взаємозамінність працівників).Переміщення можуть бути міжпрофесійними, міжпосадовими, із однієї категорії в іншу (робітника в службовці) і сприяє задоволенню працівників своєю роботою, нагромадженню досвіду з метою професійного чи службового росту.
2. Кількісна гнучкість — зміна кількості працівників або тривалості
робочого часу відповідно до стану попиту на ринку праці і потреб виробництва, нестандартних форми зайнятості: часткова, тимчасова, робота на дому, а також використання короткотермінових трудових договорів.
3. Функціональна гнучкість — це здатність організації вносити певні зміни в характер використання персоналу, а також в зміст його трудової діяльності у зв'язку із зміною умов виробництва. Це досягається шляхом виконання працівником більше 2-3 функцій (вертикальне чи горизонтальне об'єднання), оволодіння багатопрофільними спеціальностями.
Основним завданням формування стабільних виробничих колективів є попередження плинності кадрів, оптимізація внутрішньої мобільності (ротації) кадрів, зміцнення виробничої і виконавчої дисципліни, створення нормального соціально-психологічного клімату в колективі.
Колектив — це цілісний організм, від структури якого залежить поведінка кожного працівника. Ефективність роботи колективу визначається якістю й обсягом взаємовпливу, взаємовідносин членів колективу і служби інформації.
На роботу колективу (групи) особливо впливають такі фактори:
—чітка, одна для всіх мета, що об'єднує людей для вирішення поставлених завдань;
—мотивація членів групи, їх взаємовідносини;
—структура влади в колективі (групі), вплив та авторитет членів групи
і підгруп;
—чітко виражена групова належність;
—якість комунікації і жорстка відповідальність за результати;
—свобода діяльності як умова успішної роботи.
Основними передумовами підвищення ефективності використання
персоналу є:
—ефективне використання інтелектуальних, організаторських, творчих здібностей працівників на основі покращення змісту праці, її гуманізації, виключення монотонності та беззмістовності праці;
—забезпечення безпеки та надійності виробничих процесів;
—забезпечення нормальних умов праці, раціональних режимів праці
та відпочинку;
— визначення потенціалу працівника, чітке встановлення його характеристик, які безпосередньо або опосередковано впливають на ефективність праці.
Основні характеристики трудового потенціалу працівника:
- вік, здоров'я — фізичний і психічний стан, режим і якість харчування, вживання алкоголю, паління тощо;
- особисті характеристики — тип темпераменту, риси характеру;
— підготовка — загальноосвітня, професійна, економічна, здатність до професійного росту, безперервного навчання;
- ставлення до праці - творча дисципліна, відповідальність, ініціативність;
—досвід — навики до праці, стаж роботи;
—сімейний стан —сімейний, одинокий, наявність дітей, матеріальний
стан сім'ї.
Оцінка реального працівника, його трудового потенціалу дозволяє диференційовано підходити до включення його в систему зайнятості, розміщення в певних підрозділах.
Дата добавления: 2015-03-20; просмотров: 692;