Основи побудови обліку оплати праці на малих підприємствах

Заробітна плата як переважна частина всіх доходів населення відіграє центральну роль у реалізації ринкових відносин і тим самим виступає найважливішим елементом відтворення суспільного продукту, одним із головних чинників ефективності економіки та її зростання.

Витрати на оплату праці як складові собівартості впливають на результати фінансово-господарської діяльності малого підприємства. За нормальної організації виробничого процесу збільшення цих витрат свідчить про підвищення якості продукції, рівня продуктивності праці та доходу.

На сьогодні Закон України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108 визначає найбільш повно економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами усіх форм власності і спрямовані на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Для організації обліку праці на підприємствах малого бізнесу керівником призначається особа яка веде облік особового складу та відпрацьованого часу. Приймання на роботу оформляють наказом на підставі укладеного договору (контракту).

На кожному малому підприємстві ведеться облік особового складу з використанням таких первинних документів: наказів про приймання на роботу, про переведення на іншу роботу, про надання відпустки, про припинення трудового договору (контракту). Дані про кожного працівника фіксують в його особовій картці або особовому листку. Відповідно в бухгалтерії відкривається особовий листок, де фіксують усі нарахування та утримання з заробітної плати.

Облік використання робочого часу (вихід на роботу, відпрацьований час, невиходи на роботу з різних причин) ведеться в табелі, який складає призначена особа і передає в бухгалтерію, як правило, два рази на місяць: для нарахування заробітної плати за першу половину місяця і розрахунку заробітної плати за місяць.

Облікова і середньооблікова чисельність працюючих для малих підприємств визначається за методикою, затвердженою Міністерством статистики (Інструкція зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України затверджена наказом Мінстату України від 07.07.95 р. № 171).

Облікова чисельність — це показник чисельності працюючих облікового складу на певну дату. Облікова чисельність включає всіх працівників, прийнятих на постійну, тимчасову чи сезонну роботу строком на один чи більше днів з дня зарахування на роботу.

Середньооблікова чисельність необхідна для розрахунку по сплаті комунального податку

Для обліку відпрацьованого часу малі підприємства використовують наступні із затверджених Міністерством статистики України типових форм первинного обліку по розрахунках з робітниками і службовцями по заробітній платі від 22.05.1996 р., а саме:

П-1 — наказ про прийом на роботу;

П-2 — особова картка;

П-3 — особова картка фахівця;

П-6 — наказ про відпустку;

П-12 -— табель обліку робочого часу та розрахунку заробітної плати.

У відповідності з діючими нормативними актами трудовий колектив малого підприємства самостійно визначає у колективному договорі форми і систему оплати праці своїх працівників, керуючись діючими тарифними ставками і посадовими окладами, іншими умовами оплати праці, без обмеження розміру виплат кожному окремому працівникові.

Працівникові, який працює за договором підряду, щомісячно повинні виплачувати заробітну плату, розмір якої обумовлений у трудовій угоді, — як правило, у вигляді окладу, що не залежить від розміру фонду оплати праці. Особи, що працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

Оплата праці працівника проводиться у формі щомісячної заробітної плати і премій за кінцевим результатом. Рівень мінімальної ставки на підприємстві не може бути нижче державного, але може перевищувати його при додержанні норм і гарантій, передбачених законодавством. При цьому такий рівень фіксується в колективному договорі та є підставою для розроблення тарифних ставок і окладів з урахуванням кваліфікації працівників, видів і складності робіт.

В основу організації заробітної плати в малих підприємствах покладено три взаємозалежні елементи:

· тарифну систему;

· нормування праці;

· форми оплати праці (відрядна, погодинна).

Кожна з цих форм має свої системи, пов'язані з матеріальним заохоченням; кількісні і якісні показники (погодинна проста, погодинна преміальна, відрядна проста, відрядна преміальна). Система оплати праці регулюється Кодексом законів про працю (КЗпП) та системою угод, що укладаються на відповідних рівнях: колективний договір та індивідуальний трудовий договір, галузева (регіональна угода), генеральна угода.

Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108).

Заробітна плата складається з основної заробітної плати, додаткової плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Так, для нарахування основної заробітної плати працівникам з погодинною оплатою праці необхідно мати відомості про посадові оклади (за штатним розкладом), про присвоєні розряди (на підставі наказів по підприємству), а також дані табельного обліку відпрацьованого ними часу за відповідний період (місяць).

При нарахуванні основної заробітної плати працівникам, яким встановлена відрядна оплата праці, крім табеля, необхідно мати відомості про виробіток і розцінки за виконані роботи.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за роботу понад встановлені норми, за трудові успіхи, винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.

Основна і додаткова оплата праці становлять фонд оплати праці. Облік заробітної плати невіддільний від обліку праці, тобто обліку робочого часу і виготовленої продукції, виконаних робіт і послуг.

Наказом Міністерства фінансів України від 28 жовтня 2003 року № 601 затверджено положення (стандарт) бухгалтерського обліку 26 «Виплати працівникам», яке набуло чинності з 1 січня 2004 року. П(С)БО26 розроблено для застосування роботодавцями (малими підприємствами), які здійснюють виплати (у грошовій та негрошовій формах) працівнику за виконання обов'язків на підставі договору з підприємством. П(С)БО 26 визначає 5 категорій таких виплат:

· поточні виплати;

· виплати при звільнені;

· виплати після припинення трудової діяльності;

· виплати інструментами власного капіталу підприємства;

· інші довгострокові виплати.

В обліку праці і заробітної плати важливе місце займає правильне обчислення середньої заробітної плати. При обчисленні середньої заробітної плати необхідно керуватися постановою КМУ «Про порядок обчислення середньої заробітної плати», затвердженою 8.02.1995 р.№ 100.

Розрахунок середньої заробітної плати проводиться в таких випадках: при наданні щорічної відпустки, додаткової відпустки або при виплаті компенсації за невикористану відпустку.

Для визначення оплати за час відпустки суму заробітної плати за 12 місяців (або за менший фактично відпрацьований період) ділять на кількість календарних днів у взятому для розрахунку періоді (за винятком святкових і неробочих днів згідно із законодавством — на сьогодні їх є 10 днів) і одержаний середній денний заробіток множать на кількість календарних днів, що припадають на період відпустки. Згідно із Законом України «Про відпустки» строк щорічної основної відпустки повинен бути не менше 24 календарних днів за відпрацьований рік.