Лікування хронічного остеомієліту.

Оперативному втручанню передує консервативна терапія, яка є власно передопераційною підготовкою. Нею передбачено такі моменти: висококалорійне харчування, переливання крові, кровозамінників, застосування анаболічних гормонів (неробол, ретаболіл), імунологічних препаратів (γ-глобулін).

Важливу роль у лікуванні пацієнтів на хронічний остеомієліт відіграє інфузійна терапія: 5 % розчин глюкози з інсу­ліном, вітамінами групи В, аскорбіновою кислотою, панангіном, тренталом або курантилом, розчином калію хлориду; реополіглюкін, альбумін, протеїн.

Проведення інтенсивної інфузійної терапії сприяє поліпшенню функціональної активності органів і тканин, корекції порушень гомеостазу, полег­шує перебіг післяопераційного періо­ду. Вона забезпечує профілактику тромбоемболічних ускладнень, стиму­лює репаративні процеси, знижує можливість рецидивів остеомієлітичного процесу.

Певне місце в лікуванні хронічного остеомієліту відводиться антибактеріальній терапії, хоча вона через затруднене проникнення антибіотиків у кістку менш ефективна, ніж при гострому гематогенному остеомієліті.

Місцеве лікування проводять шля­хом промивання осередку запалення антисептичними розчинами (хлоргексидин, перекис водню), застосування фізіотерапевтичних процедур (променів УВЧ, грязелікування, парафіно- та озокеритотерапія). Для швидкого лізи­су некротичних ділянок використовують протеолітичні ферменти (трипсин, хімотрипсин).

Оперативне лікування показане у разі формування секвестральної ко­робки і чітко вираженої демаркації секвестра.

Радикальні операції:

– секвестрнекректомія - повне видалення осередку запалення (сек­вестрів, грануляцій, гною, секвестральної капсули) в межах здорової кістки з обробкою залишкової порожнини;

– резекція кістки в межах здорових тканин (у дітей не застосовується).

Паліативні операції:

– секвестректомія (видалення ос­новного джерела гнійно-некротичного процесу - секвестру);

– розкриття остеомієлітичної флегмони;

– висічення нориці (застосовують за наявності її розгалужень і сліпих ходів, склерозування стінок; перед операцією застосовують контрастну фістулографію).

 

Секвестректомія повинна включати чотири моменти:

1) видалення з остеомієлітичного вогнища некротичних тканин, секвестрів, гною, грануляцій;

2) видалення склерозованої стінки секвестральної капсули до появи чітких ділянок кістки з гарним кровопостачанням;

3) розкриття кістково-мозкового каналу і розкриття його просвіту нижче та вище вогнища ураження;

4) обробка залишкової порожнини із закриттям кісткового дефекту м’язевим клаптем.

При наявності у пацієнта нориць, на операційному столі в них вводять розчин метиленового синього. Препарат профарбовує всі гнійні порожнини та вогнище деструкції, що дозволяє досягти радикальної операції.

Трепанацію кістки здійснюють за методикою Орра (1929). Кістку оголяють на враженій ділянці, окістя розтинають і відшаровують на 1–2 см. На ділянці, яка залишилася без окістя по периметру (у вигляді прямокутника) свердлять отвори, а потім з’єднують їх долотом (т. ч. знімають “дах” остеомієлітичної порожнини). Ложкою Фолькмана вискоблюють некротичі тканини і грануляції, видаляють секвестри, зрізають склерозовані стінки до здорової кістки (до краплинок “кровавої роси”). Щоб уникнути патологічного перелому трепанаційний отвір не повинен бути більш 1/2 діаметру кістки. Порожнині, яка утворилася, надають форму корита. Після обробки кістки, при сумніві у видаленні всіх секвестрів, виконують рентгеновський знімок.

Кісткову порожнину промивають антисептичним розчином струєю, яка пульсує, потім ультрозвукова ванна з антисептиком (сучасні методики).

Завершуючий етап – закриття залишкової порожнини: а) по Шеде (1886) – гемопломбою. Протипоказанням є наявність великої залишкової порожнини; б) по Шультену (1897) – м’язом на ніжці. Модифікацією операції є заповнення порожнини зміщенним м’язом, а також пересадка м’яза за допомогою мікрохірургічної техніки для закриття дефектів кісток в „безм’язовії зоні”.

У разі місцевих ускладнень хроніч­ного остеомієліту (перелом кістки, неконсолідований перелом, великі дефек­ти кістки) широко застосовують позавогнещевий компресійно-дистракційний метод Ілізарова (рис. 5).

 

Рисунок 5. Позавогнещевий компресійно-дистракційний метод Ілізарова.

 

У післяопераційний період продов­жується комплексна консервативна те­рапія, яка була застосована до операції. Це – іммобілізація кінцівки, повторні пере­ливання крові і білкових кровозамін­ників, дезінтоксикаційна терапія, ан­тибіотикотерапія, імунотерапія, фізіо­терапевтичні процедури, лікувальна гімнастика та ін.

В останні роки розроблена методика відновлення кісткової тканини, яка основана на застосуванні стовбурових клітин (фетальних або кістково-мозкових клітин) і спеціального гелю, який створює сприятливі умови для клітинного росту. Гель з клітинами вноситься в підготовлений кістковий дефект. Клітини, які утримуються за допомогою гелю, різко інтенсифікують процеси кісткової регенерації.








Дата добавления: 2015-03-19; просмотров: 802;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.005 сек.