Первинно-хронічний ос­теомієліт.

Це захворювання роз­вивається непомітно, поступово. Що­правда, деякі клініцисти вважають, що і в цьому разі остеомієліт починається гостро або підгостро, але клінічна картина не виражена і часто її не по­мічають.

Первинно-хронічний остеомієліт розвивається за низької вірулентності мікробів і зниженої реактивності орга­нізму.

Існує кілька форм первинно-хроні­чного остеомієліту, які отримали назву за прізвищами авторів, що їх описали.

Внутрішньокістковий абс­цес Броді (abscessus Brodie)– обмежений кістковий абсцес, заповне­ний гнійною, кров’янистою або сероз­ною рідиною, яка локалізується часті­ше в метафізі великогомілкової кістки або епіфізі(рис.6).

Рисунок 6. Рентгенограма внутрішньокісткового абсцесу Броді.

Захворювання починаєть­ся в молодому віці і може себе прояви­ти через багато років. Пацієнти скаржать­ся на ниючий біль у кінцівці, який по­силюється вночі або під час фізичного навантаження, локальну болючість під час постукування по ураженій ділянці. Діагноз ставлять на підставі рентгено­логічних даних. У кістці виявляється круглої форми різних розмірів порож­нина з чіткими контурами. По краях порожнини є склеротична облямівка. Температурна реакція відсутня. Ліку­вання оперативне: розкриття порож­нини абсцесу, вишкрібання її, проми­вання антибіотиками і тампонада м’я­зовим клаптем на ніжці.

Склерозуючий остео­мієліт Гарре (osteomyelitis scleroticans Garre). При цій формі запалення кістки в ній перева­жають остеосклеротичні процеси з по­ступовим запустінням кістково-мозкового каналу. Захворювання теж пере­бігає торпідно, тривало, з невираженою клінічною картиною: незначний нічний біль у кінцівці, біль під час фізичного навантаження, потовщення кінцівки, локальна болючість під час пальпації. Температура тіла помірно підвищена. Запальний процес ушкод­жує переважно діафізи. Діагноз став­лять на підставі рентгенологічних даних: веретеноподібне потовщення діафі­за кістки, на тлі якого можуть бути помітні невеликі порожнини з дрібни­ми секвестрами. Рідко захворювання починається гостро, з підвищення тем­ператури тіла й інтоксикації. Явища ці швидко минають, і процес набуває хронічного перебігу(рис.7).

Рисунок 7. Рентгенограма склерозуючого остеоміеліту Гарре.

Лікування склерозуючого остеоміє­літу консервативне (антибіотики, фізіотерапевтичні поцедури, електрофорез трипсину).

Альбумінозний остео­мієліт Ольє (osteomyelitis albuminosa Oilier) - спостері­гається рідше, ніж інші види остео­мієліту. Для нього характерне субкортикальне і субперіостальне утворення порожнин, заповнених слизовим, білковим або маслянистим ексудатом. Іноді є дрібні секвестри. Частіше уш­коджуються стегнова і плечова кістки. Початок захворювання прихований, перебіг млявий. Хворі скаржаться на біль в ураженій кінцівці. Процес зви­чайно локалізується в дистальному відділі стегнової кістки. До болю при­єднується припухлість, яка поступово наростає. На рентгенограмі в кістці видно правильної і неправильної форми порожнисті утвори з періостальними нашаруваннями.

Лікування альбумінозного остеоміє­літу оперативне – санація осередку хронічного гнійного запалення.

Антибіотичний остео­мієліт виникає у ослаблених людей, яких тривалий час неефективно лікува­ли антибіотиками з причини будь-яко­го захворювання.

Дес­трукція кістки у таких пацієнтів не вира­жена, немає періостальної реакції, секвестральної коробки, ділянки остеопорозу чергуються з ділянками остеосклерозу.

Клінічно ця форма остеомієліту теж має млявий перебіг, без підвищення температури тіла, з невираженими ло­кальними проявами. Нагноєння і нориць не буває. Немає секвестральної капсули і грануляцій. Лікування опе­ративне – виконують радикальну некректомію.

Треба наголосити, що захворюван­ня це характеризується тривалим пере­бігом, несприятливими наслідками лікування і частими рецидивами. З цієї точки зору великого значення набуває його профілактика. При гострому ге­матогенному остеомієліті важливим є раннє і ефективне лікування у дітей будь-яких запальних процесів (фурун­кули, піодермія, тонзиліт, карієс, інфекції дихальних шляхів, інфіковані рани і т. ін.).

Профілактика хронічного гематоген­ного остеомієліту полягає в ранній діагностиці гострого процесу, термі­новій госпіталізації пацієнтів і своєчасно­му лікуванні. Велике значення має і повнота лікування.

Профілактика травматичного остео­мієліту полягає в запобіганні рановій інфекції, своєчасній первинній хі­рургічній обробці ран, відкритих пере­ломів, профілактичному застосуванні антибіотиків, іммобілізації.