Механізм функціонування ринку праці

Ринок праці посідає головне місце серед ринків виробничих ресурсів. На цьому ринку домогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою робочу силу, а підприємці як роботодавці задовольняють свій попит на робочу силу. Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією на ринку праці визначаються заробітна плата, рівень зайнятості і безробіття, а в кінцевому підсумку - обсяг виробництва товарів і послуг.

У макроекономічній теорії механізм функціонування ринку праці пояснюється по-різному. При цьому найрельєфніше з цього питання конкурують між собою дві теорії: неокласична та кейнсіанська.

Неокласична теорія. Ця теорія спирається на передумови, що на ринку праці панує досконала конкуренція з абсолютно гнучкою заробітною платою, а критерієм попиту підприємств на працю є максимізація прибутку. З огляду на це, підприємства, визначаючи свій попит на робочу силу, зіставляють приріст витрат на працю з вигодами від її використання, тобто прирістом доходу. Це означає, що кожне підприємство збільшуватиме попит на працю, до поки приріст його витрат на оплату праці не перевищить приріст виручки від реалізації продукту:

·

(3.6)

· де W - номінальна заробітна плата робітника (без врахування рівня цін);

· ΔL - приріст праці; P - ціна товарів і послуг;

· ΔY - приріст продукту.

Згідно з мікроекономічною теорією максимізація прибутку забезпечується за умов, якщо вартість граничної продуктивності праці дорівнює граничним витратам на заробітну плату, тобто номінальній заробітній платі одного працівника. Цю умову відображує формула (3.7):

(3.7)

Ліва частина рівняння (3.7) показує, на скільки збільшиться виручка підприємства зі збільшенням праці на одиницю, а права - на скільки при цьому збільшаться витрати заробітної плати на одиницю праці. До поки зростання попиту на робочу силу супроводжуватиметься зростанням прибутку. Але слід враховувати, що прихильники неокласичної теорії спираються не на номінальну, а реальну заробітну плату.

Щоб пов'язати умови максимізації прибутку і приріст праці з реальною заробітною платою, обидві частини рівняння (3.7) поділимо на Р і розв'яжемо його відносно DL:

(3.8)

Із формули (3,8) видно, що в умовах, які максимізують прибуток, попит на працю знаходиться в оберненій залежності від реальної заробітної плати . Тому згідно з неокласичною теорією попит на працю (неокласична функція попиту) є спадною функцією від реальної заробітної плати:

(3.9)

Але функцію попиту на працю у вигляді формули (3.9) не можна визнати повною. Формула (3.8) переконує, що іншою змінною цієї функції має бути обсяг продукту, який є функцією сукупного попиту. І дійсно, незважаючи на здешевлення праці (зменшення реальної заробітної плати), підприємства не збільшуватимуть попит на працю, якщо при цьому не відбуватиметься зростання попиту на продукцію їхнього виробництва. Це означає, що на умовах максимізації прибутку попит на працю залежить від двох змінних: є спадною функцією від реальної заробітної плати та зростаючою функцією від реального продукту.

Реальна заробітна плата лежить в основі неокласичної теорії ринку праці й у разі визначення функції пропозиції робочої сили. Чим вищою є реальна заробітна плата, тим більшою є пропозиція робочої сили. Отже, пропозиція праці (неокласична пропозиція праці) є зростаючою функцією від реальної заробітної плати:

(3.10)

Залежність попиту і пропозиції на рину праці від реальної заробітної плати від інтерпретації неокласичної теорії проілюструємо за допомогою графічної моделі (Рис 3.1).

Рис.3.1. Неокласична модель ринку праці

На рис. 3.1 за реальної заробітної плати (W/P)₀ пропозиція праці дорівнює попиту на працю, тобто забезпечується рівновага: L^s= L⁰. Тепер припустимо, що внаслідок зниження цін реальна заробітна плата перевищила рівноважний рівень і зросла до (W/P)₁. Згідно з класичною теорією пропозиція праці зросте до L₁, а попит на працю впаде до L₂ , що викличе безробіття, яке вимірюється відрізком L₁ L₂. Відповідно до доданої теорії його причиною є надмірна заробітна плата, яка перевищила рівноважну величину.

Безробіття, що виникає внаслідок надмірної заробітної плати, неокласики вважають нестійким, а тимчасовим. Воно не визнається за безробіття, оскільки заробітна плата здатна швидко усувати диспропорцію на ринку праці. Алгоритм усунення цієї диспропорції виглядає так. Спочатку зростання реальної заробітної плати до (W/P)₁ скорочує попит на ринку праці до L₂. За цих умов конкуренція примусить робітників погодитися на зниження номінальної заробітної плати. Вона зменшуватиметься, до поки реальна заробітна плата не досягне рівня (W/P)₀, що супроводжуватиметься наближенням попиту і пропозиції до рівноважених величин, тобто до L₀. Якщо певна частка робітників не захоче найматися на роботу за зниженої заробітної плати, то згідно з класичною теорією таке безробіття є добровільним і тому не є безробіттям.

Кейнсіанська теорія. Для пояснення механізм функціонування ринку праці ця теорія спирається на інші передумови. Принципово відмінною є позиція кейнсіанців щодо попиту на працю. В обґрунтуванні функції попиту на працю вони не враховують заробітну плату, оскільки вважають її негнучкою в короткостроковому періоді. Попит на працю, кейнсіанці ставлять у залежність від сукупного попиту. Це означає, що в кейнсіанській теорії сукупний попит зумовлює не тільки обсяг продукції, який має бути вироблений економікою, а й ту кількість праці, що необхідна для її виробництва. Що стосується граничної продуктивності праці, то в кейнсіанській теорії вона використовується для визначення верхньої межі заробітної плати, на яку погоджуються підприємці при укладанні угод з робітниками. Звідси випливає кейнсіанська функція попиту на працю:

(3.10)

Визначенні функції пропозиції праці, прихильники кейнсіанської теорії, на відміну від неокласиків, спираються не на реальну, а на номінальну заробітну плату. Кейнс вважав, що номінальна заробітна плата може змінюватися лише в один бік - у бік зростання, оскільки намагання підприємців зменшити реальну заробітної плату через зниження номінальної заробітної плати викликає сильнішу протидію, ніж зниження реальної заробітної плати в результаті зростання цін. Зі збільшенням номінальної заробітної плати пропозиція праці збільшується. Отже, кейнсіанська функція пропозиції залежить від номінальної зарплати:

(3.12)

В кейнсіанській теорії виникнення безробіття пояснюється не надмірною зарплатою, а дефіцитом сукупного попиту. Проілюструємо це положення за допомогою графічної моделі (рис.3.2).

Рис.3.2. Кейнсіанська модель ринку праці

На рис. 3.2 кількість зайнятих, яка узгоджується з природним безробіттям, складає L₀. Попит на працю в обсязі L₂ є функцією сукупного попиту в умовах неповної зайнятості, а номінальна заробітна плата W₁, що встановлена підприємцями, зумовлює пропозицію праці в обсязі L₁. За таких умов циклічне безробіття становить величину, яка вимірюється відрізком L₁ L₂.

Якщо виконати з позиції неокласичної теорії, то в даній ситуації під впливом конкуренції між робітниками номінальна заробітна плата має зменшуватися від W₁ до W₀. Це збільшує попит на працю і зменшує її пропозицію до рівноважної величини, тобто до L, що забезпечує економіці повну зайнятість. У кейнсіанській моделі передумови, необхідні для встановлення рівноваги на ринку праці, зовсім інші.

По-перше, в кейнсіанській теорії лише пропозиція праці є функцією від номінальної заробітної плати. Проте Кейнс уважав, що заробітна плата не може змінюватися в бік зниження, оскільки вона не реагує на недостатність попиту на працю. Тому і пропозиція праці не може зменшитися в напряму до рівноважної величини. По-друге, попит на працю також не може збільшитися, оскільки в кейнсіанській теорії він є функцією не заробітної плати, а сукупного попиту.

Отже, згідно з кейнсіанською теорією заробітна плата неспроможна в короткостроковому періоді врівноважувати ринок праці і забезпечувати досягнення повної зайнятості. Це означає, що економіка може перебувати в стані неповної зайнятості до поки не зросте сукупний попит, оскільки лише він здатний збільшити попит на працю до її пропозиції. Щоб прискорити виведення економіки зі стану неповної зайнятості, прихильник кейнсіанської теорії пропонують застосовувати державну політику стимулювання сукупного попиту.