Форми та функції державного регулювання корпоративних відносин

Парадокс нинішньої ситуації полягає в тому, що ринкові реформи можуть бути успішно завершені при застосуванні адміністративних, неринкових методів регулювання економіки державою, в тому числі – і в сфері корпоративних відносин.

Основні форми втручання держави на ринкові відносини можна характеризувати наступним чином:

1. Опосередковане втручання (наприклад, проведення політики протекціонізму, спрямованої на захист національного ринку та виробника). Обмеження імпорту призводить до адекватної реакції інших держав щодо продукції країни - протекціоніста; внаслідок цього відбуваються втрати державі на експорті, тобто частина прибутку підприємств внаслідок протекції фактично є дотаційною з бюджету – за рахунок громадян та інших виробників. Окрім того, зменшення коштів, що отримують нерезиденти в Україні приведе до зменшення їх витрат на придбання українських товарів; таким чином фактично відбувається перерозподіл доходів різних галузей економіки.

Одним з прикладів опосередкованого регулювання економіки є встановлення облікових ставок НБУ, визначення доходності державних цінних паперів, регулювання податкового законодавства.

Опосередковане втручання - важливий інструмент структурної перебудови економіки.

2. Прямий вплив держави на попит – підтримка ділової активності, шляхом безпосередньої участі держави в якості споживача і покупця товарів та послуг. В широких масштабах – це повернення до старої командно-адміністративної системи. Такий підхід можливий в певних обмежених рамках, проте в якості домінантної промислової політики він націлений на підтримання існуючої структури економіки.

3. Прямий вплив держави на пропозицію – інвестування державних коштів на розвиток економіки. У цьому випадку можливі два підходи – держава виступає в ролі рядового інвестора, що орієнтується на звичайні критерії ефективності інвестиційних проектів і вкладання в стратегічно важливій галузі, зокрема, в розвиток інфраструктури.

4. Безпосереднє управління пакетами акцій,що знаходяться у власності держави. Конкретні права щодо управління державними пакетами акцій можуть надаватись як фізичним так і юридичним особам. Зрозуміло, що при цьому не відбувається відчуження державної власності на користь інших осіб.

Законодавчою основою державного регулювання корпоративних відносин, окрім згаданих вище законів “Про власність”, “Про господарські товариства”, ”Про підприємства в Україні” є також “Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності”, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1994 року № 276 та закони України “Про державне регулювання ринку цінних паперів”, “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”. Останній з перелічених законів є вагомим інструментом державної політики регулювання підприємницької діяльності. Варто зазначити, що антимонопольне законодавство в більшості розвинутих країн суттєво впливає на формування економічних відносин.

В Україні монопольним визнається становище суб’єкта підприємницької діяльності, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%. Рішенням Антимонопольного комітету України монопольним становищем може визначатися становище підприємця, частка якого на ринку менше 35%. Діяльність підприємств-монополістів контролюється і обмежується Антимонопольним комітетом та його територіальними органами. Окрім того, в компетенції Антимонопольного комітету є здійснення розслідувань та недопущення укладення між підприємцями неправомірних угод та здійснення ними недобросовісної конкуренції.

Згідно Закону, неправомірними угодами між підприємцями визнаються погоджені дії, спрямовані на:

¨ встановлення або підтримання монопольних цін, знижок, надбавок, націнок; розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів з метою їх монополізації;

¨ усунення з ринку або обмеження доступу до нього продавців, покупців, інших підприємців.

Недобросовісною конкуренцією визнається:

¨ неправомірне використання фірмового найменування, знаку для товарів і послуг, неправомірне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення;

¨ копіювання, імітація. пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;

¨ умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця;

¨ отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця;

¨ замовлення, виготовлення розміщення та поширення реклами, яка не відповідає вимогам чинного законодавства України і може завдати шкоди громадянам, установам, організаціям або державі.

Суттєвим чинником впливу держави на відносини між акціонерами, інвесторами, керівниками акціонерних товариств є державне регулювання ринку цінних паперів, яке в Україні здійснюється в таких формах:

¨ прийняття актів законодавства;

¨ регулювання випуску або обігу цінних паперів, прав та обов’язків учасників ринку цінних паперів;

¨ видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпеченню контролю за такою діяльністю;

¨ заборона та зупинення на певний термін професійної діяльності на ринку цінних паперів;

¨ реєстрація випусків цінних паперів та інформацій про випуск цінних паперів;

¨ створення систем захисту прав інвесторів та контролю за дотриманням цих прав емітентами та особами, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

¨ встановлення правил та стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів.

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, державний орган, підпорядкований Президенту України і підзвітні Верховній Раді. До системи цього органу входять Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, її центральний апарат та територіальні органи. Державна комісія утворюється у складі Голови комісії та шести членів Комісії. Голова Комісії, її члени призначаються та звільняються Президентом України за погодженням з Верховною Радою. Термін повноважень Голови та членів Комісії – сім років.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку має достатньо широкі повноваження щодо регулювання діяльності на ринку цінних паперів, зокрема, має право:

¨ встановлювати нормативи, що обмежують ризики по операціях з цінними паперами;

¨ у разі порушення законодавства та нормативних актів щодо цінних паперів зупинити розміщення та обіг цінних паперів, призупиняти всі операції по банківських рахунках юридичних осіб, що вчинили правопорушення;

¨ накладати адміністративні штрафи та стягнення, надсилати матеріали в правоохоронні органи;

¨ розробляти і затверджувати нормативні акти щодо діяльності на ринку цінних паперів;

¨ здійснювати моніторинг руху інвестицій в Україну та за її межі, що здійснюється через фондовий ринок;

¨ здійснювати сертифікацію програмного забезпечення та встановлювати вимоги до програмних продуктів на фондовому ринку.

Органи державного регулювання діють також у інших країнах. У США система регулювання має наступну структуру:

¨ Конгрес Комісія з цінних паперів фондові біржі.

Основні форми та функції державного регулювання корпоративного сектору наведено у табл. 5.1.

За недотримання вимог законодавства України встановлено адміністративну і навіть кримінальну відповідальність. В Україні на юридичних осіб можуть накладатись такі штрафи:

1) за випуск в обіг незареєстрованих ц. п. – до 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМ);

2) за діяльність на ринку ц. п. без ліцензії – до 5000 НМ;

3) за надання фальшивої інформації – до 1000 НМ;

4) за ухиляння від виконання розпоряджень – 500 НМ.